Увійти · Зареєструватися
 
Потік Товари Інформація

Автори / Книжник review / Самодіяльність у метеликах (Книжка року — 2007)

Тогоріч здалося, що розпіарений захід «Книжка року» вийшов невдалим і доморощеним. Даруйте, помилився. Бо якщо минулого року дійство видалося зліпленим нашвидкуруч і зшитим на живу нитку, що, як виявилося, так і було, то тепер «Книжник — review», дбайливо зберігши усі минулорічні технічні вади, додав млявої режисури, невмотивованих контекстуально музичних і балетних вставкок, невиразних і нерозбірних коментарів експертів, щедро приправивши усе це присутністю «front-woman», журналістки з каналу «1+1» Лесі Сакади-Островської, яка, розраховували, можливо, організатори заходу, і мала своїм зірковим сяянням витягти усю церемонію.

Проте, давайте від самого початку подивимось на «Книжку року — 2006», прядучи очима, уважно роззираючись і роздивляючись, від яйця, як говорили древні, від входу.

За годину до заходу на Хрещатику з’явилися симпатичні дівчата з прапорами видання і заходилися роздавати випадковим перехожим друковану рекламу «Книжки року».

Початок був запланований на 16–00 24 лютого 2007 року, і рівно за чверть до четвертої ми з’явилися в Українському домі.

Біля сходів кинулися у вічі двоє з когорти блискучих: Тарас Федюк і Василь Герасим’юк, а у фойє, там, де колись таранив головою стелю вождь пролетарів, комашився книжний люд. Щедро роздавав інтерв’ю Андрій Кокотюха, а над головою його, незримі, сяяли аж п’ять шоколадних корон. Приязно усміхався Іван Малкович. Із вишуканою трояндою, красива і загадкова, з’явилася неповторна Ірен Роздобудько. Ге, знайомі усе лиця! Олександра Коваль, Леся Воронина, Анатолій Дністровий, Олесь Ульяненко, Леонід Фінкельштейн, Орест Бакайчук, Богдан-Олег Горобук, Микола Жулинський, Дмитро Табачник, Олександр Афонін — народ тусувався і очікував на свято. І організатори не забарилися — устами ведучих веселе свято пообіцяли.

У натовпі сновигали гнучкі міми, пропонуючи усім жетони «Клубу сімейного дозвілля». Блимали спалахами журналісти, тицяли мікрофони і диктофони під носа уславленим і знаменитим.

Словом, звичайна тусовка, але весело від того чомусь не ставало.

Загули барабани, і протяжно — тужливо заспівав гурт «Даха Браха», сам собою непоганий, але камерний, із специфічною стилістикою, доречний у контексті заходу не більше, ніж смокінг і краватка-метелик на сільському танцмайданчику (про «метелики» далі буде). Музиканти сумлінно і професійно відпрацьовували свою частину програми. Спливли чомусь з підсвідомості слова з давньої пісні патріарха радянського року: «Кочумай, мать, ніштяк і психоделік».

Облич додавалося. Свята — ні. У краватці поверх кольорового светра з’явився Анатолій Ульянов і заходився з байдужим лицем крізь скельця окулярів виглядати когось у залі. Чомусь здалося — чергову жертву.

«Веселощі» тривали досить довго і ставали вже нудними, коли організатори запросили усіх до залу. Невже починається?

Під соло бас-гітари на завісі у синьому світлі астральними тонкими тілами майже п’ять хвилин вигиналися три тіні: почергово падаючи і передаючи одне одному книжки, символізували вони, скоріш за усе, стан нашої книжкової справи — непевний і химерний.

І ось з’явилися вони — головний редактор «Книжника-review» Костянтин Родик і … «front woman».

Пан Родик так і сказав:

— Представлю вам «front woman» цієї церемонії, пані Лесю Сакаду-Островську, канал «1+1».

Журналістка поздоровкалася і ошелешила:

— Справа в тім, що я маю вас попередити: наступного року на церемонію «Книжка року» входити в джинсах, светрах, робочих піджаках не можна буде.

Гальорка, заповнена молоддю, загула.

Як-як? — здивувалася пані. — Як-як?

— Тоді ми не прийдемо!, — викрикнув юний баритончик.

— Ні, ви приходьте, — почала вмовляти зірка з «плюсів», — але за цей рік ви маєте подбати, щоб чоловіки були схожі на… — І дама вказала на елегантного Родика , — от, будь ласка, дрес-код, стандарт"

По-перше, треба бути Родиком, аби так носити краватку-метелик! А по-друге, у панів з провідного телеканалу, здається, хибні уявлення про гонорари українських літераторів взагалі, а молодих — зокрема. Половину цього року вони змушені будуть не їсти, аби бодай наблизитись до зазначеного стандарту!

Дрес-код самої ведучої до щему нагадав мені професійне, середини 60-х, вбрання моєї бабусі, учительки київської школи на Чорній Горі.

Аудиторії заява не сподобалася.

— Шановні, ні. Наступного року канал «1+1» і «Книжник — review» роблять телеверсію, і вас буде бачити… нас буде бачити, — виправилася вона, — вся країна, і це має бути такий, знаєте, національно-буржуазний формат. Я не чую, що ви там кричите, — відмахнулася фронтальна woman від обуреної гальорки.

— Справа в тім, що книжка має бути тільки в такому оформленні, — заявила пані Леся з переконаністю провідного у державі фахівця книжкової справи.. — Інакше ми програєм. Тому дбайте.

Пан Родик подякував за новину, варту, на його думку, оплесків і перейшов до справи.

Процедура мало відрізнялася від минулорічної: так само проголошенню переможця у номінації передував відеосюжет з коротким словом експерта (так само з поганим звуком і нечітким зображенням), так само піднімалися на сцену по грамоти переможні видавці.

Експерти говорили ті само, здавалося, слова, змінюючи лише назви книжок і видавництв, майже ті само видавці піднімалися до ведучих по нагороди.

Усім, хто не чекав своєї черги на подарунки нагороди, пороху ставало нудно. Чудовий балет, чиїми виступами намагалися прикрасити церемонію, вносив певну різноманітність, але танці його мали таке ж відношення до мети церемонії, як сама церемонія до веселого свята. Мимоволі згадалися справжні свята книжки: Львівські форуми видавців, деякі заходи «Коронації слова», як от фінал конкурсу за 2003 рік або презентація книжкової серії «Коронації — 2001».

Поспівав кобзар, потанцював балет, за що їм велика дяка, бо без них можна було просто померти від нудьги. Складалося враження, що творці цього «веселого свята» надивилися по телебаченню фестивалів з червоними хідниками, срібними ведмедиками й пальмовими гілками, та вирішили і собі замастирити щось таке: форматне, великосвітське, національно, так би мовити, буржуазне. І змайстрували. Самостійно зробили. Саморобне. Самодіяльне.

Перелічувати переможців не стану — реєстр можна знайти будь-де. Променем надії спалахнув ролик з виступом експерта, інтернет-критика Анатолія Ульянова. Він запропонував у «своїй» номінації (а кожен експерт відповідав за певну номінацію) не нагороджувати штатних чемпіонів і привернув увагу журі до молодого і креативного видавництва «Буква і цифра». Журі не дуже дослухалося до порад свого експерта і проголосило — незмінного.

Характерна особливість — на сцену цього року не піднімалися письменники. Навіть той, кого викликали, не вийшов. Не схотів чи встиг піти з такого свята — не знаю. Минулого року хоч кілька на підмості побували. Виходить, книжкове свято, дійство і церемонія — не для письменників? Воно і не для читачів, бо їх у тому залі точно не було — запрошення роздавалися і розсилалися редакцією «Книжника» за якимись відомими лише там списками. Воно, дійство, трішечки для видавців: тих з них, кого нагороджували — ті точно були в залі. В основному — для «Книжника», для підвищення власної самооцінки: от ми які!

Хорошу справу — річний книжковий рейтинг держави — треба було б робити професійно і творчо, аби фінал такого заходу не перетворювався на нудну процедуру з технічними неполадками і не нагадував нагородження переможців соцзмагання десь у райцентрі. А «Книжник», як блідолицій друг, двічі поспіль наступив на ті само граблі.

Може, канал «1+1», утрутившись, перетворить «Книжку року» на яскраве шоу з інтригою, такі собі «Танці з книжками», за якими, вп’явшись поглядом в екран, слідкуватиме вся країна…

Так що, панове, затягуйте паски, шийте смокінги, купляйте краватки-метелики. А ви, прекрасні пані, розживайтесь вечірніми сукнями. У гіршому випадку втішимось тим, що усі ці речі у самодіяльності теж застосовують.

Сергій Батурин, спеціально для «Арт-Вертепу»

 
 

Додав Art-Vertep 26 лютого 2007

 

Коментарi

27 лютого 2007

хе, книжки читати треба, а не танцювати з ними, хоча я може шось упустив? звийчайне інтернаціональне жлобство у метеликах - весело буде, а ніхто читати більше від такого не стане

28 лютого 2007

"ТАнці з книжками" - це круто, хотілося б на це подивитися. Особливо з "дотепним" конферансом Тіни Кароль:-))) По-моєму, щось схоже на "Танці з книжками " на"1+1" є, називається "Документ+".

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска