Автори / Книжник review / Самодіяльність у метеликах (Книжка року 2007)
Тогоріч здалося, що розпіарений захід «Книжка року» вийшов невдалим і доморощеним. Даруйте, помилився. Бо якщо минулого року дійство видалося зліпленим нашвидкуруч і зшитим на живу нитку, що, як виявилося, так і було, то тепер «Книжник — review», дбайливо зберігши усі минулорічні технічні вади, додав млявої режисури, невмотивованих контекстуально музичних і балетних вставкок, невиразних і нерозбірних коментарів експертів, щедро приправивши усе це присутністю
Проте, давайте від самого початку подивимось на «Книжку року — 2006», прядучи очима, уважно роззираючись і роздивляючись, від яйця, як говорили древні, від входу.
За годину до заходу на Хрещатику з’явилися симпатичні дівчата з прапорами видання і заходилися роздавати випадковим перехожим друковану рекламу «Книжки року».
Початок був запланований на 16–00 24 лютого 2007 року, і рівно за чверть до четвертої ми з’явилися в Українському домі.
Біля сходів кинулися у вічі двоє з когорти блискучих: Тарас Федюк і Василь Герасим’юк, а у фойє, там, де колись таранив головою стелю вождь пролетарів, комашився книжний люд. Щедро роздавав інтерв’ю Андрій Кокотюха, а над головою його, незримі, сяяли аж п’ять шоколадних корон. Приязно усміхався Іван Малкович. Із вишуканою трояндою, красива і загадкова, з’явилася неповторна Ірен Роздобудько. Ге, знайомі усе лиця! Олександра Коваль, Леся Воронина, Анатолій Дністровий, Олесь Ульяненко, Леонід Фінкельштейн, Орест Бакайчук,
У натовпі сновигали гнучкі міми, пропонуючи усім жетони «Клубу сімейного дозвілля». Блимали спалахами журналісти, тицяли мікрофони і диктофони під носа уславленим і знаменитим.
Словом, звичайна тусовка, але весело від того чомусь не ставало.
Загули барабани, і протяжно — тужливо заспівав гурт «Даха Браха», сам собою непоганий, але камерний, із специфічною стилістикою, доречний у контексті заходу не більше, ніж смокінг і
Облич додавалося. Свята — ні. У краватці поверх кольорового светра з’явився Анатолій Ульянов і заходився з байдужим лицем крізь скельця окулярів виглядати когось у залі. Чомусь здалося — чергову жертву.
«Веселощі» тривали досить довго і ставали вже нудними, коли організатори запросили усіх до залу. Невже починається?
Під соло
І ось з’явилися вони — головний редактор
Пан Родик так і сказав:
— Представлю вам «front woman» цієї церемонії, пані Лесю
Журналістка поздоровкалася і ошелешила:
— Справа в тім, що я маю вас попередити: наступного року на церемонію «Книжка року» входити в джинсах, светрах, робочих піджаках не можна буде.
Гальорка, заповнена молоддю, загула.
—
— Тоді ми не прийдемо!, — викрикнув юний баритончик.
— Ні, ви приходьте, — почала вмовляти зірка з «плюсів», — але за цей рік ви маєте подбати, щоб чоловіки були схожі на… — І дама вказала на елегантного Родика , — от, будь ласка,
Аудиторії заява не сподобалася.
— Шановні, ні. Наступного року канал «1+1» і «Книжник — review» роблять телеверсію, і вас буде бачити… нас буде бачити, — виправилася вона, — вся країна, і це має бути такий, знаєте,
— Справа в тім, що книжка має бути тільки в такому оформленні, — заявила пані Леся з переконаністю провідного у державі фахівця книжкової справи.. — Інакше ми програєм. Тому дбайте.
Пан Родик подякував за новину, варту, на його думку, оплесків і перейшов до справи.
Процедура мало відрізнялася від минулорічної: так само проголошенню переможця у номінації передував відеосюжет з коротким словом експерта (так само з поганим звуком і нечітким зображенням), так само піднімалися на сцену по грамоти переможні видавці.
Експерти говорили ті само, здавалося, слова, змінюючи лише назви книжок і видавництв, майже ті само видавці піднімалися до ведучих по нагороди.
Усім, хто не чекав своєї черги на подарунки нагороди, пороху ставало нудно. Чудовий балет, чиїми виступами намагалися прикрасити церемонію, вносив певну різноманітність, але танці його мали таке ж відношення до мети церемонії, як сама церемонія до веселого свята. Мимоволі згадалися справжні свята книжки: Львівські форуми видавців, деякі заходи «Коронації слова», як от фінал конкурсу за 2003 рік або презентація книжкової серії «Коронації — 2001».
Поспівав кобзар, потанцював балет, за що їм велика дяка, бо без них можна було просто померти від нудьги. Складалося враження, що творці цього «веселого свята» надивилися по телебаченню фестивалів з червоними хідниками, срібними ведмедиками й пальмовими гілками, та вирішили і собі замастирити щось таке: форматне, великосвітське, національно, так би мовити, буржуазне. І змайстрували. Самостійно зробили. Саморобне. Самодіяльне.
Перелічувати переможців не стану — реєстр можна знайти
Характерна особливість — на сцену цього року не піднімалися письменники. Навіть той, кого викликали, не вийшов. Не схотів чи встиг піти з такого свята — не знаю. Минулого року хоч кілька на підмості побували. Виходить, книжкове свято, дійство і церемонія — не для письменників? Воно і не для читачів, бо їх у тому залі точно не було — запрошення роздавалися і розсилалися редакцією «Книжника» за якимись відомими лише там списками. Воно, дійство, трішечки для видавців: тих з них, кого нагороджували — ті точно були в залі. В основному — для «Книжника», для підвищення власної самооцінки: от ми які!
Хорошу справу — річний книжковий рейтинг держави — треба було б робити професійно і творчо, аби фінал такого заходу не перетворювався на нудну процедуру з технічними неполадками і не нагадував нагородження переможців соцзмагання десь у райцентрі. А «Книжник», як блідолицій друг, двічі поспіль наступив на ті само граблі.
Може, канал «1+1», утрутившись, перетворить «Книжку року» на яскраве шоу з інтригою, такі собі «Танці з книжками», за якими, вп’явшись поглядом в екран, слідкуватиме вся країна…
Так що, панове, затягуйте паски, шийте смокінги, купляйте
Сергій Батурин, спеціально для
Додав Art-Vertep 26 лютого 2007
хе, книжки читати треба, а не танцювати з ними, хоча я може шось упустив? звийчайне інтернаціональне жлобство у метеликах - весело буде, а ніхто читати більше від такого не стане