Учасники

Автори / Джаз-квартет Маніфест / «Теорія змови, або місце джазу в маскультурі»

Чи є джаз в Україні чи це тільки уява небайдужих до цього культурного явища людей? Таке питання виникає у дедалі більшої кількості поціновувачів інтелектуальної музики. Спробуємо поглянути на проблему розвитку джазового мистецтва в нашій країні з різних точок зору, зважаючи на об’єктивні процеси, що відбуваються у всьому світі і знаходять відображення у всіх сферах людського життя.

Суспільство ХХІ століття — це суспільство споживання, що в переважній більшості користується плодами творчої та інтелектуальної діяльності фахівців з високих технологій, шоу-бізнесу, індустрії розваг, тощо. Культура, що стала часткою багатомільярдного ринку, орієнтована на величезні маси людей. Маскульт, одним словом. І джаз, цей геніальний музичний винахід ХХ століття, стає частиною цього маскульту. Звісно, митець має бути голодним для того, щоб творити на межі можливостей. Але справа в тому, що інформаційне суспільство нового тисячоліття розбещене через дедалі більше проникнення у побут технологій, покликаних значно спростити життя людини. Розбещене і ліниве. Тим часом всі прагнуть кращого життя, мірилом якого для багатьох є гроші, точніше їх кількість. Джазові митці — не виключення. Тож доводиться шукати легші шляхи заробляння цих самих папірців. І навіщо опиратися маскульту, якщо він ладен платити гроші за те, що пестить слух? Розслабся і руш за течією — нот всього дванадцять, все, що могли, вже придумали до нас — насолоджуйся життям і знімай собі вершки у вигляді гонорарів і глядацьких/слухацьких симпатій. А хто не вірить — той просто нічого не розуміє. Треба решті казати: «ми визнані, ми кращі, ми — класики світового джазу. А, ви не знали? Звичайно, звідки ж вам знати, ви ж тільки-но злізли з гіляки. Мерщій долучайтеся до взірців світової культури!» Приблизно так виглядає джазове сьогодення в Україні.

За останні п’ять років Україну відвідала така кількість першокласних джазових виконавців, про приїзд яких годі було й мріяти не те що за радянських часів, а ще десять років тому: Джо Завінул, Мейнард Фергюсон, Том Костер, Біллі Кабем, Ерні Уоттс, Джон Маклафлін, Джордж Бенсон і багато інших. У 2006 році їх кількість була рекордною. Достатньо згадати блискучі концерти Еріка Маріентала з Радіобендом Фокіна, Стенлі Кларка, Чіка Коріа та Гері Бертона, Manhattan Transfer, Take 6. Відвідуваність цих, без сумніву, визначних подій є достатньо високою, навіть з огляду на недешеві ціни на квитки. Здається, це мало б свідчити про підвищення цікавості української слухацької аудиторії до якісної музики. Втім, у це слабо віриться. Скоріше за все, виною тому підвищення добробуту населення, і відповідно, збільшення потреби у якісному відпочинку. А оскільки на Кіркорові були вже тричі, на Пугачовій — п’ять разів, і по разу на Сердючці та Поплавському (в бутність остатнього митця у кріслі народного депутата на його концертах можна було помітити чимало можновладців), то треба чогось новенького. О, джаз! А чому б не сходити на концерт, може колег зустріну. А якщо ні — то блисну завтра у сесійній залі. А свита дивиться у той самий бік і прямує на джазовий концерт. А загалом, у 2006 році придбали нових автомобілів на 40% більше, ніж у 2005 році. Десь на стільки ж зросла відвідуваність джазових заходів. Яскравим підтвердженням цієї гіпотези є те, що чим дорожчі квитки на концерт, тим більше квитків розходиться. Заради справедливості варто зазначити, що численні справжні любителі джазу переходять у платоспроможну категорію і готові платити чималі кошти за задоволення почути і побачити на власні очі людей, чиї записи, затамувавши подих, ловили вночі на хвилі «Голосу Америки». Але ж чи стало цих прихильників більше?

Нажаль, прихильників джазу в Україні не стало більше. Їх завжди було небагато, втім і не так мало. Вони слухали, привозили звідкілясь фірмові платівки справжніх майстрів, обмінювались ними, ловили «ворожі голоси», врешті творили самі. Достатньо згадати, приміром, ВІА «Водограй» і їх блискучу інтерпретацію Mercy, Mercy, Mercy Weather Report, чи авторські композиції Олега Коська та Олександра Шаповала: Спогад, Нічні метелики, Зачароване коло. Ще на початку «голодних» дев’яностих у Києві працювало принаймні три дитячих (!) біг-бенди: Петренка, Гудими, Ужакова, не кажучи вже про знаменитий криворізький. Музичні школи були переповнені, на естрадне відділення училища ім. Глієра був величезний конкурс, а відомий в джазових колах флігель, здається, гудів цілодобово. І де зараз ці люди? Хтось пішов у бізнес, хтось — виїхав за кордон, хтось — піднімає неіснуючу українську джазову культуру. У музичних школах конкурс тільки в класи вокалу. Маскульт і тут переміг — всі мріють отримати свій «шанс» в караоці на Майдані.

Звісно, можна сказати, що молодої зміни музикантів бракує через загальну етнографічну кризу, економічні чинники та ін. Але ж якість підготовки фахівців (скрізь, не тільки в музиці) падає не тільки через згадані причини! Діти теж стають лінивими: реферат можна знайти в Інтернеті, партитури — теж, а гарно грати на інструменті необов’язково — все одно двійку не поставлять, оскільки хтось же має платити за навчання.

Можна сказати, що молодь більше цікавиться джазом. Так, але чому? Через маскульт, знов-таки, бо треба ж чимось виділятись з маси. От наприклад, відвідує джазові концерти. І зразу формується новий імідж і зростає повага з боку оточуючих: «поглянь-но який культурний, слухає серйозну музику».

Можна зауважити, що головне — не причини, а наслідки. Але джаз — це винятково чесна музика. Треба бути чесними і сказати собі, що майже все, що відбувається в культурному (в тому числі джазовому) середовищі — імітація. Є форма, але немає наповнення. На цьому тлі, користуючись попитом, з’являються ділки, що влаштовують численні гастролі виконавців другого ешелону, видаючи їх за справжніх зірок. І люди в це вірять і йдуть на такі концерти, віддаючи гроші за, фактично, продукт неналежної якості. Але ж організатори справді ж тямлять у джазових тенденціях і користуються недосвідченістю слухача. А так можна загасити справжній інтерес до джазу, звівши його до рівня маскульту. Вихід для ділків від джазу — возити справжніх зірок. Чому до Вільнюса можуть привезти Артуро Сандовала, а до Києва -ні? Хочу Сандовала в Києві! І заробляйте, панове, гроші, але чесно.

Яким може бути вихід для суспільства? Тільки в альтруїзмі небайдужих людей. Ми мусимо міцно триматися один за одного, щоб не розгубитися і не втратити інтерес і любов до музики, бо спілкування — це значний елемент у формуванні загальної культури. Ми мусимо давати рідним, друзям, знайомим записи, популяризувати ідею, організовувати колективні відвідування концертів, залучаючи до цього нових людей. Фінансово держава не в змозі допомогти — у влади на часі інші завдання. Отже, треба шукати небайдужих людей серед бізнесу і залучати їх до підтримки проектів, не допускаючи при цьому до керування ними людей з суто меркантильними інтересами. Чесність і порядність наразі є рідкісними якостями, але їх можна і треба підтримувати в нашій спільноті. Скидається на сектантство? Так, але віра в добро, в щиру ідею, в надзвичайну красу, що її відкриває джаз, має об’єднати крихти справжнього на тлі маскульту.

Віктор Вiннер, UAjazz.com

Додав Art-Vertep 04 березня 2007

Про автора

Cамый молодой колектив филармонии, созданный в июле 2005 года при Днепропетровской филармонии. В состав джаза-квартета входят лучшие джазовые музыканты Днепропетровска: лауреат международного джазового конкурса в