Автори / Таліта Кум / Адреналін і аргументи «Таліти Кум» (Інтерв’ю з Юлією Міщенко)
Навчивши своїх фанів варити «гарячу і гірку» каву з корицею й кардамоном, музична група «Таліта Кум» перейшла до закуски. У новому синглі «Упс!» солістка групи Юля Міщенко зізнається, що любить поїдати чоловіків, і цілком логічно починає з власного — гітариста Сергія Глушка, який разом із нею знімався у кліпі. Смачно і весело, чи не так?
«Львів’янка назавжди» Юля Міщенко закінчила філфак Львівського державного університету, створила свого часу в рідному місті групи «Очеретяний кварк» і «Знову за старе», а тоді перебралася до Києва розвивати свій найуспішніший проект під назвою «Таліта Кум», яку шанувальники, та й сама фронтвумен, давно вже відміняють як жіноче ім’я. І у творчості, і в спілкуванні Юля намагається бути простою й доступною, навіть розповідаючи про складні чи проблемні речі. В чому є нагода пересвідчитися.
— Юлю, ви приїхали зі Львова до Києва шість років тому. Чи можете сказати, що підкорили столицю або принаймні стали тут своєю?
— Ви знаєте, я не мала на меті ні підкорювати столицю, ні ставати своєю, коли їхала сюди. Я їхала, щоб мати можливість професійно розвиватися в музиці. І на сьогодні маю те, чого прагнула: свій музичний проект, який розвивається. Звичайно, за цей час я багато чого навчилася, але говорити, чи я чогось досягла, мені здається, смішно, бо творчість — це постійний процес. Музична група — це ж не посадити картоплю, викопати і зважити, або зробити партію взуття, продати й порахувати гроші. Для мене важливо, що я живу в цьому процесі, живу тим життям, яке мені подобається.
— Знаю, що Львів — дуже специфічне місто, там не люблять чужих і не прощають своїм, якщо ті його залишають. Чи вам тепер комфортно бувати у Львові?
— Я не можу сказати, що, наприклад, Львів специфічний, а Ужгород не специфічний, або що Луганськ не має своєї специфіки. Безперечно, кожне місто має свій мікроклімат і коло людей, які в той чи інший момент визначають, скажемо так, культурне обличчя міста. І мені дуже пощастило, що у Львові я росла в атмосфері дуже бурхливого культурного життя. Музиканти, художники, літератори — всі варилися в тому казані, щотижня відбувалося безліч якихось імпрез, дуже багато концертів, на які можна було приходити, дивитися, як працюють інші, а то й самій виступити на одній сцені з відомими музикантами. Тому я дуже вдячна Львову, бо, власне, він мене сформував і зробив тією, ким я є. Це — безперечно.
Але реакції — болісної чи ні — міста на мій від’їзд я ніколи не відчувала. Кожен львів’янин так чи інакше назавжди залишається львів’янином. Наприклад, Роман Віктюк. Ми з ним не так давно знайомі, та завжди під час зустрічі він справляє на мене неймовірне враження своєю шляхетністю, легкістю. Недавно на Тижні моди у Києві ми з ним мали нагоду перетнутися — і відчуваєш, що зустрічаєш земляка. А те, що якісь люди їдуть із міста, якісь, натомість, туди приїжджають, — це закономірний процес у всьому світі. В Європі чи в Америці буває, що цілі сім’ї кожних декілька років переїжджають, бо цього вимагає робота. Гадаю, цього не варто драматизувати, до цього треба ставитися спокійно: якщо моя робота вимагає, щоб я була тут, — отже, я тут. А Київ — цікаве, позитивне місто, відкрите, в ньому багато енергії, тут добре.
— У вас філологічна освіта. Знаходите їй застосування у вашій нинішній роботі чи загалом у житті?
— Для мене отримати саме філологічну освіту було принциповою справою. Я мала можливість без іспитів вступати на факультет іноземних мов у
Українська філологія — це, в першу чергу, мій міцний світоглядний стрижень, завдяки якому в
— В університеті ви товаришували і навіть створили літоб’єднання з відомими нині поетесами Мар’яною Савкою і Маріанною Кіяновською. Чи вдається підтримувати стосунки?
— Мар’яною Савкою та Маріанною Кіяновською ми бачилися минулого тижня, вони приїжджали до Києва, і я була на їхньому літературному вечорі у видавництві «Смолоскип». Коли «Таліта Кум» концертує у Львові, вони завжди стараються прийти. Це мої найближчі друзі, за
— У Руслани є пісня «Північна» на ваші вірші, і це чи не єдина її пісня, де хочеться слухати слова. Але хітом вона не стала. Може, естраді протипоказана поезія?
— Коли я коментую тексти «Таліти Кум», зазвичай жартую, що, пишучи тексти якісною літературною мовою, я виправдовую свій червоний диплом філолога. Хоч би де ми виступали, на крайньому заході чи крайньому сході України, жодного разу не пригадую, щоб мої тексти були незрозумілі людям. Недавно виступали в Донецьку, і весь зал співав хором наші пісні.
Питання в тому, що розуміти під справжньою, високою поезією. Якщо це зразок мистецтва зі складними образами, складними метафорами — можливо, у культурах східних народів це може мати масовий характер, бути популярним. У реаліях нашої країни — не так. Тому я намагаюся в текстах до пісень вживати прості образи, говорити про складні речі простими словами. Робити гарні тексти доступними, щоб люди їх могли масово розуміти і сприймати, щоб вони були їм близькими.
— А як щодо музики? Мабуть, вам доводилося чути закиди на свою адресу: мовляв, після переїзду до Києва полишила рок та джаз і перейшла на попсу. Є в цьому частка правди?
— Знаєте, коли у Львові ми з моєю групою «Очеретяний кварк» подавали заявку на фестиваль «Червона рута», журі поставило нас у номінацію
Те, що в нас звучать жорсткі гітари, що ми енергійно подаємо свою музику на концертах, — це нормально. Є живе виконання і є звучання пісні в альбомі чи в ефірі. Підіть на живий концерт Роббі Вільямса, Пінк, навіть Енріке Іглесіаса: вони наживо звучать досить жорстко, на відміну від записів. Або чудова група «Maroоn 5», яку я безмежно люблю й поважаю, — це абсолютний мейнстрім: там багато елементів джазу, багато важких гітар, але це
— Ви сама — продюсер своєї групи. Наскільки важко творчій людині займатися бізнесом?
— На жаль, у нас в країні поки що не виходить інакше. Декілька потужних продюсерів, які мають досвід і вплив на ринку, реалізують свої ідеї, формуючи проекти, що існують певний обмежений період часу. А якщо музикант планує виражати якісь власні ідеї, існувати на ринку не
— Чи реалії українського
— Розгляньмо європейські стандарти, наприклад — Францію. Там є закони, які чітко регламентують ефір
Як це позначається на
Якість продукту, створеного українським артистом, має бути на такому ж самому рівні, на якому його створює російський. Сюди почали приїжджати російські артисти знімати відео, і ціни для них — такі самі, як і для нас, жодної диференціації немає. Коли ми їздимо у тури на підтримку альбомів, то платимо за оренду залу, за світло, за звук стільки, як і, скажімо, Кузьмін чи Аллєгрова. Я нічого не маю проти російських артистів, зрозумійте мене правильно; це люди, які роблять свою справу, я їх поважаю як професіоналів. Але в
— І наскільки, ви гадаєте, реальні сподівання на державну підтримку?
— Певна річ, це в нас настане ще нескоро, якщо у країні такий безлад і не можуть навести лад зі зрозумілішими для депутатів питаннями. А на цій сфері у владі ніхто не розуміється, і всім здається, що нею й не варто займатися. Хоча реально
— У Євробачення більше не бавитеся?
— Ми й не бавилися в Євробачення. Ми брали участь у відбірному концерті на запрошення Олени Мозгової, і це було в межах промо нашого альбому. Євробачення — конкурс зі специфічним форматом, і то не наш формат. Є багато інших фестивалів, які нам значно ближчі, ніж Євробачення.
— Цьогорічний вибір кандидатури від України коментуватимете?
— Андрій Данилко — талановитий артист, безперечно, цього у нього не відбереш. Те, що саме такий артист їде від України на Євробачення, дуже симптоматично. Гадаю, образ нашої країни в очах Європи останнім часом приблизно саме такий: дуже дивні люди, м’яко кажучи, — і що вони там роблять, у своїй Україні? Мабуть, веселяться, бо інакше це не назвеш.
— Над чим працюєте?
— Завершуємо запис нового альбому на студії «З ранку до ночі», це наш третій студійний альбом, він називатиметься
— Дуже веселий кліп. Пригадую, ваше перше відео теж було анімаційне: любите мультики?
— Там була повністю анімація, а тут ми з креативною групою Jazz production застосували нову технологію, коли поєднано зйомки людей, намальоване тло і предмети та виготовлені декорації. Сам альбом
— «Ігри патріотів», де ви взяли участь, — то, мабуть, теж було весело?
— Це найазартніші з переживань, які мені пощастило пережити, — незважаючи на те, що я живу яскравим емоційним життям і постійно маю багато адреналіну в роботі. Та коли під час першої нашої поїздки у фіналі гри я побачила, що ми перемагаємо, — відчула, що мене накриває така хвиля адреналіну, якої я ніколи в житті не переживала! Тож я дуже вдячна долі й організаторам проекту за те, що отримала шанс потрапити в команду і одержати стільки неймовірних емоцій!
Яна Дубинянська, «Дзеркало тижня»
Додав Art-Vertep 02 квітня 2007