Автори / Володимир Івасюк / три роки шукав свою червону руту
Чотири десятиліття хіт Івасюка співають з великої сцени, на весіллях, у дружніх компаніях... Слова “Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари” знають всі – від Чернівців до далекої Камчатки. Саме від Чернівців. Адже 13 вересня 1970 року звідси у світи полинула ця пісня. 21-річний студент Чернівецького медичного інституту Володя Івасюк виконав свою “Руту” в прямому ефірі відомої колись телепрограми “Камертон хорошого настрою”, що на всю Україну транслювалася з Театральної площі столиці Буковини. А вже незабаром на цього молодого хлопця звалилася всесоюзна слава...
Учора, 12 вересня, на Театральній площі у Чернівцях знову звучала “Червона рута”. Свято української пісні, приурочене до 40-річчя нев’янучого шлягера, зібрало молодих місцевих виконавців, поетів, друзів та родину композитора, очевидців тієї пам’ятної події. 13 вересня 1970-го ця площа була такою ж людною.
Жителі Чернівців зупинялися, проходячи повз. І саме вони були першими свідками народження нині всіма улюбленої пісні.
З точки зору музики, «Червона рута» – абсолютно звичайна пісня: слова, що легко запам’ятовуються, проста мелодія. Але, тим не менше, Володимир Івасюк три роки присвятив роботі над нею. Розпочалося ж все зі збірника коломийок відомого українського фольклориста та етнографа Володимира Гнатюка. Івасюку було 18 років, коли у великій батьківській бібліотеці він знайшов цю книгу, а в ній - незвичну назву квітки – черлена рута…
- Це був 1967 рік. І, власне, з цього часу розпочинається робота композитора над піснею, - розповідає «ВЗ» Наталія Мороз, головний зберігач фондів Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка. – Володя зацікавився незвичною назвою, але нічого більше про це не знав. А в 1969 році разом із батьком, письменником Михайлом Івасюком, поїхав у фольклорну експедицію в село Розтоки Путильського району Чернівецької області. Там від місцевих гуцулів почув легенду про таємничу квітку. За нею, рута рідко квітне червоним цвітом – в ніч на Івана Купала, та й то на коротку мить. Але дівчині, якій пощастить знайти й зірвати ці чарівні пелюстки, випадає щастя своєю вродою зачарувати хлопця. Івасюк довго шліфував свій текст, переробляв, дописував. З перших варіантів пісні зберігся ось такий:
Ти не смійся хоч раз,
Не кажи, що забула,
А згадай про той час,
Як ти мавкою була.
Що ночами в лісах
Ти чар-зілля шукала,
Що з вітрами, як птах,
Ти колись розмовляла.
Бачу я тебе в снах
У дібровах зелених.
По яких же шляхах
Ти вернулась до мене?
Спочатку Володимир Івасюк планував, щоб «Червона рута» стала піснею-баладою. Згодом передумав, адже твір виходив розтягнутим. А хотілося, щоб він був легким, як народа пісня. Етнографа Володимира Гнатюка композитор називав «хрещеним батьком» своєї пісні.
До 1970 року Івасюк повністю завершив роботу над «Червоною рутою». І запланував, аби дебют пісні відбувся у виконанні його хороших друзів – ансамблю «Смерічка» під керуванням близького товариша Левка Дутківського.
- То було літо, - пригадує народний артист України Левко Дутківський, - і учасники ансамблю, а це були в основному студенти Вижницького училища прикладного мистецтва, роз’їхалися на канікули. І я порадив Володі зробити два варіанти «Рути»: авторський і у виконанні солістів «Смерічки» Назарія Яремчука та Василя Зінкевича. 13 вересня 1970 року «Червону руту» заспівав сам Володя з молодою викладачкою Чернівецького педучилища Оленою Кузнєцовою. А вже у жовтні того ж року пісню виконала «Смерічка» на сцені Чернівецької філармонії. Потім «Рута» звучала на всіх концертах ансамблю – де б ми не виступали. На той час «Смерічка» була популярною, а її солісти Яремчук та Зінкевич були улюбленцями жіночої публіки. Ми майже два роки, як нині кажуть, «розкручували» «Руту». Чесно кажучи, коли Володя вперше показав мені «Червону руту», я не думав, що вона може здобути таку популярність. Мені більше припала до душі його друга пісня – «Водограй». А сам Володя, до речі, коли написав «Руту», планував зав’язувати з музикою і більше часу присвячувати навчанню в медінституті...
Колишній Союз «Рута» заполонила у 1971 році – після того, як Назарій Яремчук, Василь Зінкевич та Володимир Івасюк виконали її на телефестивалі «Пісня-71». Троє молодих хлопців були першими українськими виконавцями (у Володимира Івасюка також був гарний голос), котрі потрапили на цю престижну телепрограму. Того року телефестиваль тільки засновувався. Після виступу вони прокинулися знаменитими.
- Хотів би зауважити, - продовжує Левко Тарасович, - що Володя зачарував не лише публіку, а й відомих на той час російських авторів. З багатьма із них Івасюк навіть потоваришував. А з Андрієм Дємєнтьєвим написав пісню «Рожденье дня». Коли через рік нас знову запросили на «Пісню-72», «Смерічка» повинна була виконувати мою пісню «Незрівнянний світ краси». Але у мене був, можна сказати, такий план: спочатку розкручуємо «Черовну руту», а потім – «Водограй». Тому запропонував поміняти пісню.
Після успішного всесоюзного дебюту «Червоної рути», це словосполучення стало надзвичайно популярним. А головне – українську пісню співав весь Союз! Подібного успіху досі не мала жодна наша пісня. Через рік після того, як прозвучала «Червона рута», в Яремчі був відзнятий однойменний музичний фільм у головних ролях із Софією Ротару та Василем Зінкевичем. Після нього Ротару почала свою творчу кар’єру, і її чоловік Анатолій Євдокименко створив для дружини ансамбль «Червона рута». У репертуарі «Смерічки» ця відома пісня була до кінця 70-х. У ці ж роки «Червону руту» почала виконувати і Софія Ротару. Власне, робить це до сьогодні: фактично жоден її концерт не проходить без «Рути».
Фото з архіву Чернівецького музею В. Івасюка
На фото: 13 вересня 1970 року, Чернівці. Зйомки телепрограми “Камертон хорошого настрою”. Володимир Івасюк та Олена Кузнєцова виконують “Червону руту”.
Додав Nusya 14 вересня 2010
