Автори / Сергій Жадан / Stuttgart 21 і Харків 2012
В Німеччині не вщухає скандал довкола проекту Stuttgart 21 – побудови в Штутгарті нового залізничного вокзалу. Згідно з цим найдорожчим проектом в історії федеральної землі Баден-Вюртемберг (і наймасштабнішою реконструкцією за останні роки в Німеччині), передбачається знести старе приміщення штутгартського залізничного вокзалу і звести на його місці ультрасучасний транспортний вузол, що повинен стати одним із найбільших транзитних вокзалів Європи.
Відповідно, реконструкція має перетворити на наступні кілька років історичний центр Штутгарта на найбільший знову ж таки європейський будівельний майданчик. На сьогодні вже знесено частину старого вокзалу й почалася вирубка історичного парку, котрий є одним із символів міста. Коштує вся ця радість кілька мільярдів євро, більшу частину планують узяти з місцевого бюджету.
Керуються автори та прихильники проекту передусім, звісно ж, інтересами міста і його майбутнім, наводячи серйозні та поважні аргументи, передусім – фінансового характеру. Проте городяни чомусь ставляться до проекту доволі скептично, щоби не сказати – достатньо агресивно. Складно сказати збоку, що саме не влаштовує перебірливих штутгартців – можливо, перспектива прожити найближчі десять років на будівельному майданчику, можливо – небезпека опинитись після цього посеред транзитного вокзалу, можливо, не хочуть вони, аби з їхніх кишень фінансували будівництво сумнівних підземних об'єктів і вирубували парки.
У будь-якому разі, вже тривалий час у Штутгарті тривають демонстрації з вимогами припинити будівництво та вирубку дерев. Апофеозом цього протистояння була багатотисячна демонстрація 30-го вересня, котру поліція несподівано для всіх розігнала за допомогою водометів, дубинок та сльозоточивого газу. Ясна річ, що популярності місцевій владі (а це, до речі, представники керівної на сьогодні ХДС) це не додало. Скоріше, навпаки – з демонстрантами активно блокуються німецькі ліві й зелені, проведене одним із телеканалів соцопитування показало несподівані для сьогоднішньої Німеччини результати: 80% опитуваних вважають, що в країні політичні рішення приймають без урахування думки громадян, 85% опитаних переконані, що політики не мають уявлення про реальне життя, а 98%, себто майже всі, притримуються думки, що політики повинні мати більш тісний контакт із народом.
В результаті цього протистояння та масового незадоволення було досягнуто певного компромісу – до запланованих на наступний березень земельних парламентських виборів старе вокзальне приміщення зноситись не буде і вирубування дерев призупиняється. Така собі локальна перемога громадян над державою, яка (перемога), втім, дуже легко може перетворитись на поразку.
Днями цілий потяг штутгартців приїхав попротестувати й до Берліна (до речі, німецька залізниця, яка, власне, і є головним об'єктом незадоволення демонстрантів, потяг для такої виправи надала, ніхто його дорогою не зупиняв і машиністу звільненням не погрожував. Ну, але це так, до слова). Берлінці, котрих хлібом не годуй, дай попротестувати, охоче підтримали прибулих демонстрантів, себто події так чи інакше набули загальнонаціонального політичного забарвлення.
Власне, до чого я все це розповідаю? Відразу пригадується ситуація з харківським парком Горького. Якщо не брати до уваги суму бабла, яке планується прокачати в процесі реалізації проекту, ситуація майже ідентична. Говорю майже, бо, ясна річ, у німецьких будівельників і дозволи на будівництво менш сумнівні (хоча теж не без гріха – вже хтось докопався до якихось лівих висновків якихось екологів), і необхідність побудови нової транспортної розв'язки не виглядає такою химерною, як у харківській лісопарковій зоні, та й узагалі – одна річ, коли про розвиток міської інфраструктури говорять християнські демократи, і зовсім інша – коли про це говорить Кернес. Рівень довіри, так би мовити, неспівмірний. Але поза тим усе відбувається за схожим сценарієм – те саме цілковите ігнорування громадської думки з боку місцевої влади, та сама вперта й малозрозуміла наполегливість у винищуванні природи, та сама брутальність відносно опонентів (що в принципі нехарактерно для Німеччини, з її поліціянтами, що нагадують скоріше якихось церковних волонтерів).
З іншого боку – та сама готовність мешканців міста відстоювати свою територію і свої права, захищаючи своє, хай і не досконале, екологічне сьогодення від сумнівного технократичного майбутнього. І там і тут влада несподівано зіткнулась із бажанням громадян захищати свої міста, свої парки й свою архітектуру, з готовністю людей прив'язувати себе до дерев чи приковувати себе до екскаваторів, а люди, в свою чергу, і тут і там зіткнулись із готовністю влади переступати через них - своїх громадян.
Переступати в прямому сенсі цього слова. Виявляється, всі ці стереотипи про ліберальну демократію й громадянське суспільство, про народовладдя й правосуддя, рушаться й зникають, щойно мова заходить про великі грошові суми. Виявляється, коли влада починає рахувати бабло, вона обов'язково й неминуче починає ігнорувати інтереси населення. Незалежно від того, чия це влада, і незалежно від того, яке це бабло. І тоді німецькі християнські демократи насправді мало чим відрізняються від українських стабільних реформаторів.
Проте є і одна відмінність. Можна не сумніватись, як печально для теперішньої влади Штутгарта закінчаться найближчі вибори. І так само можна не сумніватись, що харківська влада на найближчих виборах отримає свою чергову порцію народної любові та довіри. Оскільки наше населення вибирає собі владу, виходячи з народної мудрості: б'ють, значить люблять.
Додав Nusya 30 жовтня 2010
Про автора
Сергій Жадан (народився 1974 р.) — поет, прозаїк, перекладач, есеїст, органзіатор літературних фестивалів, рок-концертів, театралізованих перфоменсів та акцій громадянської непокори. Автор кількох книжок віршів та прози. Живе і працює в&nb
