Автори / Люко Дашвар / «Мене лякає публічність»
Її перші три романи «Село не люди», «Молоко з кров’ю» і «Рай. Центр», які зворохобили нашу літературу, сумарно досягли понад 100-тисячного накладу. Усі тиражні рекорди б’є і найновіша книга Люко Дашвар «Мати все», яка вийшла цієї осені у харківському видавництві «Клуб сімейного дозвілля». За півтора місяця на ринку тираж цієї новинки становив 42 тисячі примірників. Книга очолює рейтинги книжкових мереж “Є” та “Емпік”.
- Четвертий рік поспіль видаєте по роману в рік. Це ваша персональна мета чи зобов’язання перед видавцем?
– Видавництво не може давати мені завдань. Видавець лише запитує: а що далі і коли чекати нового твору? Само собою зрозуміло, що для письменника перерва між книгами більш ніж у рік – не надто добрий знак. Поки що мені вдається дотримуватися такої продуктивності.
- Який зміст особисто вкладаєте у фразу «мати все»?
– Начебто мати все – неможливо. Хтось сказав, що мати все – це втратити все... Для мене ця фраза – розуміння того, що таке Бог – що Він завжди і в будь-якій ситуації вкаже тобі твоє місце.
– Як одна із найтиражніших українських письменниць відчуваєте себе зіркою сучасної української літератури?
– Ні. Високі тиражі, з одного боку, – приємний факт, адже це – результат моєї роботи. А з іншого боку, мене лякає публічність, мені від неї не надто солодко. Не люблю галасу довкола себе. До того ж часто цей галас – поверховий, неаргументований. Це стосується, зокрема, критики. Неаргументована критика настільки обурює мене, що хочеться триматися від усього цього процесу подалі.
– Боляче реагуєте на гостру критику?
– Ділю критику на конструктивну і неконструктивну. До слушних критичних зауваг, безумовно, прислухаюся і навіть намагаюся враховувати їх у подальшій роботі. Так, наприклад, сталося із романами «Рай. Центр» і «Мати все». Після виходу «Рай. Центру» багато хто розкритикував невдалий, незрозумілий початок книги. При написанні «Мати все» врахувала це зауваження.
– Поширена думка, що сучасній українській літературі бракує виразних героїв. Як знаходите образи персонажів для своїх романів?
– Відчуваю потребу у поверненні в наше життя абсолютів. У нашому житті усе стало відносним. Ми відносно віримо у Бога, відносно кохаємо, ми – відносно патріоти... А справжні почуття – абсолютні. Саме такими почуттями, рисами наділяю своїх героїв. Якщо вони кохають, то по максимуму. Якщо ненавидять, то теж до межі. Насправді є безліч прикладів таких людей і таких емоцій. Просто вони дещо загубилися. У суспільстві поширився стереотип, що у будь-чому можна знайти компроміс. А не можна!
Ідеї витають у повітрі. Мабуть, люди, як і я, відчули гостру потребу в абсолютному. Їм хочеться справжнього життя, справжніх почуттів. Цим можна пояснити високі тиражі моїх книг.
– Вам навряд чи можна закинути феміністичні настрої, хоча жіночі образи у ваших книгах – об’ємні, з характером...
– Одна з моїх приятельок, дуже розумна людина, сказала, що фемінізм – ознака цивілізації. Але якщо б завтра, припустимо, затопило Київ чи Одесу, вижила б та жінка, поруч з якою був би сильний чоловік. За таких обставин про фемінізм ніхто не думатиме.
– Сприймаєте поділ літератури на чоловічу і жіночу?
– Ні.
– А на масову та елітарну?
– Англійський письменник, лауреат Нобелівської премії Джон Ґолсуорсі влучно сказав: література – це те, що я прочитав. Згідна. Інша справа – мотивація людей читати ту чи іншу книгу. Для літератури це одне із нез’ясованих досі запитань.
– Пишучи роман, уявляєте його майбутнього читача?
– У процесі написання ні про що інше, окрім книги, не думаєш – ні про людей, що за вікном, ні про борщі, які треба варити... Падаєш у текст – і все.
– І без цього «падіння» у текст – ніяк...
– Писати – наче діагноз. Я все життя пишу. Власне, нічого іншого й не роблю. Писати – моя робота. Прокидаюся вранці – і до роботи. У перервах між писанням я, звісно, варю борщі, прибираю у домі, хоча, зізнаюся, страшенно не люблю цього робити.
Галина ГУЗЬО
Високий замок
Додав Nusya 19 листопада 2010
Про автора
Справжнє ім'я Ірина Іванівна Чернова. Українська письменниця, сценарист, журналіст. Народилась 2 травня 1954року в м. Херсон.
