Автори / Flёur / Стрімко падають вгору. Flёur — одеський, бум — московський
Останнім часом одеська група Flёur, без перебільшень, стала сенсацією російського клубного життя. Матеріали про наших дівчат — в популярному й модному чтиві (на зразок московської «Афіші»), а їхні композиції — предмет зітхань та роздумів. Flёur вже засвітилася і на міжнародних фестивалях. Один відомий київський меценат опікується і сприяє модній команді. А в Одесі, як завжди, «на жаль»: кожен концерт потрібно організовувати з такими зусиллями, ніби це будівництво китайської стіни.
Бухгалтер, який співає
Визначити стиль, у якому працює команда, дотепер вдавалося тільки одній людині, арт-директорові Flёur Дмитру Векову (він же ведучий програми «Атмосфера на Просто Раді.О»), він винайшов симпатичний термін: CardioWave. Це дійсно якась хвиля, що йде від серця, точніше, від сердець Ольги Пулатової та Олени Войнаровської. У музиці всього сім нот, набагато більше різних течій, і багато з них збігаються з ритмом, в якому б’ються серця Ольги й Олени.
Поетична назва гурту в перекладі з французької означає «квітка». Вона дуже личить колективові, який складається здебільшого з представниць прекрасної статі. Тексти пісень теж безпосередньо стосуються поезії, і, мені здається, що вони зможуть допомогти зрозуміти несказане (ну хто ж в інтерв’ю всю правду каже?) моїми співрозмовницями. На сцені вони постають такими собі романтичними героїнями кельтських балад (обидві — білявки!), а в житті дуже різні.
Но зато я так стремительно падаю вверх,
Как будто притяженья нет,
И нет ни законов, ни правил,
Я ничего не знаю о них,
Как будто в детстве не было книг,
И учиться никто не заставил.
— Чи правда, що жодна з вас не має закінченої музичної освіти?
— В музичній школі мене страшенно гнітила необхідність повторювати все безліч разів: і на уроках за спеціальністю, і на сольфеджіо, — згадує Ольга. — Це було просто нудно, я не бачила в цьому сенсу. Так школу я й не закінчила...
— А мене свого часу вчителька музики била по руках! — доповнює Олена.
— Мене теж, але все-таки я примудрилася закінчити і школу, і музичне училище. Багато дітей на цьому етапі благополучно забувають про музику на все життя. Як вам вдалося все ж таки забути дитячі образи і після тривалої паузи стати музикантами?
— Є речі, які не можуть не відбуватися, — підтверджує Оля. — Минув час, і музика почала нас «знаходити». Я навіть намагалася створити свій гурт, навчаючись на другому курсі економічного університету. Не секрет, що студентська самодіяльність заохочується наказовим способом. Так було і з нами. Я написала пісню, ми виконували її на студентському концерті в три голоси під фортепіано, тільки чомусь вступили неодночасно і, як кажуть, не прийшли до консенсусу...
— Все правильно, не повторили як слід — і от результат!
— Можливо... Тепер я розумію, що зовсім без повторень під час вивчення обійтися не можна, але тоді, напевно, нам би й це не допомогло. До кінця нашого номера глядачів у залі розбирав істеричний сміх, і я сміялася разом з усіма.
— На якому факультеті ви навчалися?
— На плановому. Після навчання працювала бухгалтером, намагалася влаштуватися адміністратором. Поєднувати роботу із заняттями музикою було дуже складно. Коли ти маєш із восьмої до п’ятої бути на роботі, про яку творчість може йти мова? Дійшло до того, що в мене стався жахливий нервовий зрив просто в автобусі, коли я їхала вранці на роботу й раптом зрозуміла: не хочу туди йти, не вийду на своїй зупинці! Довелося роботу кинути. Рік просиділа на шиї у батьків. Це мене гнітило, я ж звикла бути самостійною, а тут довелося створити і їм незручності, і самій піти на якісь жертви, багато від чого відмовитися, обмежити свої потреби й витрати.
— Олено, а ваша спеціальність?..
— Я закінчила академію харчових технологій як економіст, працювала бухгалтером на підприємстві, в останні роки вела документацію у наркологічному диспансері за дуже символічну зарплату... Особливої відповідальності, щоправда, не мала. Тож часу на творчість вистачало. Вірші до деяких пісень прямо там і писалися...
Только бы не разминуться,
не заблудиться
В круговороте смертей и рождений.
— І як вдалося двом дівчатам-бухгалтерам зустрітися і стати успішними музикантами?
— Ви хочете, щоб інші бухгалтери прочитали про це, наслідували наш приклад і теж стали музикантами? — сміється Оля. — Але тоді це знеціниться, так що ми не продамо наш надцінний секрет! Не познайомитися ми просто не могли.
Приходится мне иногда отвечать на вопрос:
Откуда такие мысли,
Столько странных сюжетных линий?
Всегда отвечаю, что все банально и просто
В моей монотонной жизни,
Но я люблю смотреть фильмы.
«Их розовый фашистик»
— Ваш недавній кліп «Искупление» викликав легке здивування, адже ви обидві там на себе несхожі, просто-таки героїні Голлівуду, завиті й гламурні аж жах, особливо Оля... Та ще цей мелодраматичний електричний стілець... Шанувальники не протестували?
— Насправді в цьому кліпі є щось неприродне, — сміється Оля. — Все виглядає красиво, але це, звичайно, не я. Кліп мало відображає сутність нашої творчості, сенс цієї пісні. Ми отримали для себе урок з того, що сталося. Люди, які хотіли нам допомогти, намагалися зробити все якнайкраще, але їхні уявлення виявилися нам далекими. Поступки тут недоречні, на них іти не варто!
Так вышло, бестселлером стал
мой мучительный труд,
Хотя есть много других,
Не менее странных книг.
В моих персонажах все люди себя узнают,
Хотя я писала про нас,
Все думают, это про них…
— Москву ви вже завоювали, можна сказати. А що ж далі?
— Не знаємо, — каже Оля. — Ми ж не укладаємо планів захоплення нових територій, просто робимо те, що в нас виходить, знаходимося на своїй хвилі. Зрозуміло, будемо продовжувати писати пісні, виступати з концертами. Якби успіх прийшов на нас раптово, може, була б якась метушня, але ж все повільно, поступово, копітко просувалося.
— На перший наш концерт прийшло небагато людей, — згадує Олена. — На другий — більше, чутка про нас поширювалася, із кожним концертом ми бачили в залі все більше і більше слухачів. Все відбувається зовсім не випадково, ми прикладаємо дуже багато зусиль. Вечорами проводимо репетиції, але не щодня. А ще працюємо над сольними проектами. В Олі це «Оля і Монстр» . Мій проект називається дещо епатажно: «Мій Рожевий Фашистик», втім, на афішах будемо писати скорочено: «М.Р.Ф.». Якось я прийшла на репетицію у пухнастій рожевій кофточці, от Оля і назвала мене «рожевим пушистиком», а мені почулося: «рожевий фашистик»...
Не хочется жестов эффектных,
Комфорта или престижа,
А искренних отношений,
Пусть уязвимей, но ближе.
— Працюючи бухгалтером, я заробляла б набагато більше, — зізнається Оля. — Зате душі набагато комфортніше, коли я займаюся тільки музикою. Надмірностей мені не треба. Від дачі біля моря я б, звичайно, не відмовилася, але якщо заради цього довелося б наступити на горло власній пісні, своєму покликанню — навіщо? Я можу задовольнятися дуже малим, розуміючи, що задоволення життям купити неможливо. Років десять тому я навіть не уявляла собі, наскільки можу бути щасливою, це просто диво...
— Комусь постійно не вистачає грошей, їх завжди не вистачає, але я задоволена, коли в мене є кошти на елементарні речі, — підтримує подругу Олена. Та й це не головне. Зрештою ми почали займатися музикою не заради грошей. Це те, що колись об’єднало нас, порятувало від самотності, дало надію...
Марія Гудима, «Дзеркало Тижня»
Додав Art-Vertep 18 липня 2007
Про автора
Група була заснована в лютому 2000, коли Ольга Пулатова (фортепіано, вокал, автор пісень) та Олена Войнаровська (гітара, вокал, автор пісень) почали проводити репетиції в домашніх умовах.
