Автори / Тріо Маренич / Валерій Маренич: «П’ятнадцять років не дивлюся телевізор. Там – суцільне зомбування!»
Тріо Мареничів у складі Валерія, Антоніни та Валентини колись мало шалену популярність і любов мільйонів прихильників.
Були бажаними гостями у радіо- і телепрограмах, на концертних майданчиках, в усіх містах і селах України та за її межами. Українські народні пісні у виконанні знаменитого тріо отримували друге дихання. Упродовж багатьох років вони були кумирами цілого покоління. Тепер тріо не існує - на сцені виступає лише Валерій Маренич. Наша розмова – з народним артистом України Валерієм Мареничем.
- Пане Валерію, що зараз відбувається у вашому творчому житті?
- Провалля. У мене є двогодинна програма, з творів волинських, білоруських і польських авторів. Волиняни Олександр Богачук і Тарас Козачук, на жаль, уже не з нами, але залишилися їхні чудові твори. Бажано було б, аби нею хтось зацікавився, але, на жаль... Я живу у Луцьку, там і співаю, а хотілося б, аби мої пісні почула вся Україна, а також українці, які живуть за межами нашої держави. Те, що пропагує наше телебачення, - це просто жах! Національна культура «затерта», іде пропагування аморальності, бездуховності. У нас багато фольклорних колективів, народних умільців, наші вишиванки – найунікальніші у світі, але кому це потрібно?
Відколи розвалився Радянський Союз, ми мали б жити краще, але краще живуть країни Прибалтики, Польща... Багато хто з моїх друзів дивуються, чому я не маю концертів. Дехто думає, що я живу у США чи Канаді. Але ж я тут! Єдиний сольний концерт мав нещодавно у Кузнецовську. Там були люди звідусіль.
Останнім часом записав чотири сольні компакт-диски, один з яких – із повстанськими піснями.
Мені це дуже цікаво. До слова, генерал де Голль колись говорив: «Якби мені чотириста вояків УПА, я був би непереможним!». Це були героїчні часи, про які не можна забувати.
Телебачення не дивлюся уже п’ятнадцять років. Там – деградація, зомбування, нагнітання негативної інформації. Слухаю хіба що радіо.
- Мареничів пам’ятають і люблять як тріо. Чим займаються Антоніна і Валентина?
- Можна сказати, що вони безробітні. Тільки Антоніна має програму на телебаченні, записує пісні. Наш колектив існував багато років, це було схоже на марафон. Далеко не кожен організм може витримати такі навантаження...
Це сумна тема, але тріо Мареничів зараз не існує. Я намагаюся не втрачати форми – пишу нові пісні, поновлюю старі... Поки є сили, треба показати їх публіці.
Я поспішаю, пісні, які зараз виконую, потребують озвучення саме тепер. Не можу писати примітивних текстів.
У кожної людини бувають хвилини у житті, коли вона здатна написати щось геніальне, хвилини душевного піднесення. Хоча в атмосфері бездуховності і свідомого нищення національної свідомості виживати дуже складно.
- Що думаєте про сучасну українську естраду?
- Усі нові так звані зірки – це «мильні бульбашки». У них вклали шалені гроші, але їхній успіх ненадовго, бо це – бутафорія. Якось мене запитали: «Чому ваші зірки, коли бувають за кордоном, вище ресторану не піднімаються?». Та не всі ж! Я не боюся виступати будь-де – чи на будь-яких концертних майданчиках Лондона, Нью-Йорка чи Парижа. У мене за плечима – величезний досвід і майстерність. Зірки, які повискакували зараз на сцену, не мають ні артикуляції, ні правильної дикції.
- На жаль, відходять люди, на яких трималася українська пісня, українське слово, - Івасюк, Яремчук, Білозір... Їхні місця вакантні. Чи є надія, що Україна ще матиме таланти, гідні бути поряд з цими іменами?
- Мені здається, що йде війна з українським словом, українською піснею. Це спланована і добре продумана програма нищення всього національного. Радіо і телебачення не в наших руках. Ця неоголошена війна триває вже давно. Весь світ дивиться на нас. Ми не маємо права все попустити. Але стримувати антиукраїнську атаку дуже важко.
- Як би ви назвали те, що відбувається у нашому політикумі?
- Бордель! Але без надії жити не можна. Це наша земля, у нас багата історія, у нас все є – ліси, чорноземи, корисні копалини, треба лише розумно це все використовувати. Наші люди уже вміють аналізувати. Обманути нас уже важко. Те, що молодь виманюють «зеленою картою» за кордон, - не вихід. Чим ми так прогнівили Бога? Але вірю, що ми переможемо. У найвідповідальніші хвилини, як вчить історія, наш народ завжди був здатен піднятися і відвойовувати своє право на краще життя.
- Як любите відпочивати?
- Зараз дуже не відпочинеш. Якщо кудись виїжджати, то на власному автомобілі, а у мене його вкрали. Була «Волга» – і нема. Тепер не маю змоги купити навіть «Запорожця».
- Знаю, у вас є син Богодар. Чим він займається?
- Це заборонена тема. Ні він, ні його мати – Антоніна Маренич - не дозволяють мені в інтерв’ю про них згадувати.
- Що останнім часом вас найбільше вразило?
- Стихія, яка наробила багато біди на Волині. Я теж постраждав – у мого будинку ураган зірвав дах. Потрібні чималі кошти, аби все відновити. Я не прошу грошей за «дякую». Якщо можна, хотілося б дати кілька концертів, зокрема у Львові. Може, організатори виступів українських виконавців зацікавляться і допоможуть у проведенні моїх концертів.
Людмила Гуляєва, «Високий Замок»
Додав Art-Vertep 30 липня 2007
