Автори / Оксана Забужко / Правда без прикрас! Жива історія української культури 20-го століття - устами двох її провідних діячів!
ЗАПРОШУЄМО НА ПРЕЗЕНТАЦІЮ
Правда без прикрас! Жива історія української культури 20-го століття - устами двох її провідних діячів! -
«... Це ж жанр роману на дому, герої — ви та я, перетворено автобіографічний, а це тепер стає — з причин загального характеру — жанром провідним...» Юрій Шевельов — Оксані Забужко, 30 квітня 1996 р.
Нова книжка: Оксана ЗАБУЖКО, Юрій ШЕВЕЛЬОВ. ВИБРАНЕ ЛИСТУВАННЯ НА ТЛІ ДОБИ:1992-2002» книгарня "Є" 10 БЕРЕЗНЯ , 19:00
Ця книжка — насамперед захопливий епістолярний роман, тим цікавіший, що невигаданий. Водночас це унікальний літопис нашої недавньої історії, який показує її в новому, несподіваному світлі, відкриваючи безліч підводних течій і кулуарних таємниць суспільного-політичного, наукового й культурного життя 1990-х. Багатолітня дружба одного з найвидатніших мовознавців 20-го століття, провідного еміґраційного мислителя, критика й культуролога, професора Колумбійського університету в Нью-Йорку Юрія Шевельова-Шереха (1908-2002) та письменниці Оксани Забужко (1960 р. нар.) стала живим містком між першим поколінням інтеліґенції незалежної України – і поколінням «Розстріляного Відродження» 1920-х. Представлене в книзі листування Ю.Шевельова й О.Забужко 1992-2002 рр. супроводиться докладними коментарями О.Забужко, а також підбіркою з їхніх творів, які обговорюються в листах. На читача чекає не лише ближче знайомство з двома визначними культурними постатями, а й захоплива інтелектуальна пригода в бурхливому історичному пейзажі рубежу віків, побаченому їхніми очима.
З листа Оксани Забужко від 9 серпня 1995 року: Нормальне українське покоління в Харкові (…)
Але! „Жизнь продолжается”. Андрухович написав щось, дія чого відбувається на венеціанському карнавалі, Ірванець устругнув дві нові п’єси й днями заявиться до мене їх читати (одну його моноп’єску переклали й поставили в Штутгарті, в жовтні він їде туди на прем’єру, мовби й не український письменник, а “порядошний”), Соля Павличко закінчує здоровенну „томіну” про український модернізм, а головне – діти, котрим по двадцять і коло того, розмножуються як комарі на болоті, і серед них є „з явними ознаками геніальності”. Боюсь, під час нашої зустрічі я не встигла вилити на Вас усі припасені „неумеренные восторги” з приводу своєї весняної поїздки до Харкова – тобто сама поїздка була жахлива, ціла імпреза, так званий „Слобожанський Великдень” – тоска несусвітенна, але тамтешній Музей літератури, довкола якого гуртується, завдяки невсипущому ентузіазмові директриси, весь харківський молодняк – „юноши бледные со взором горящим”, поетенята, малярі, безпритульний студентський театр, проваджений суворою дівчинкою-режисером, яку просто розцілувати хотілося, таке воно чисте й натхненне, аж світиться, - то справді несамовито! Я припускаю, що Ви мусили з деким із них зустрічатися на минулому „Березолі” – фантастичні діти, і де вони такі в тому нещасливому Харкові понаростали – просто містика якась! Не маючи ні копійки, натурально й непідробно непритомніючи з голоду, підготували нову виставу, яку грають на сходах, - власну композицію за Сковородою й Тичиною, і це було, слово честі, прекрасно – ку-уди там нашим „дорослим” театрам! Між іншим, лідер „Червоної Фіри”, лапочка Сергійко Жадан щойно випустив нову книжку (коштом „Смолоскипа”), і якщо цей хлопчик і далі ростиме й розвиватиметься в такому темпі – тьху-тьху, не наврочити б – дай Господи… Таке воно все живе, таке безпосереднє й, на відміну від нас, непотолочене – перше, аж написати рука страшиться, нормальне українське покоління, якраз та літературна молодість, на яку нас – обікрадено, так що з Харкова я виїздила вся в сльозах розчулення, благословляючи їх на прощання, як така собі „літературна мама” (…) З того всього закрадаються мені в голову печальні мислі, що заноситься в нас, відай, на ще одне втрачене покоління, - раз починаємо з надією дивитися на молодших, як ото в Саші Чорного: „Худо, братцы… Видно, дети / Будут жить вольготней нас”, - і так впродовж усенької історії…
З листа Юрія Шевельова від 28 листопада 1995 року:
Сленг наше перше джерело (…) Жарти жартами, а от уже тепер одне певне. І в дослідженнях, і в листі з 28 серпня розкішно квітне наш сленґ. Я вірю в сленґ. Французи, італійці, еспанці – усі вони знайшли себе не з клясиків міднокутих, а таки з сленґів – апеннінського, ґалльського, піренейського. Мовчіть, Горації й Верґілії, вам усім дорога до клясних кімнат. „Читал охотно Апулея, а Цицерона не читал”. Ірляндизація не страшна, коли є живий сленґ. Я вболівав, що його в нас нема. А він, так виглядає, є. Мовчатимуть Росії і Америки, як це там говориться в наших анти-рильських, які всі були суцільним Перекладом. Хоч і за нього спасибі, але безсмертя не в ньому. Ірляндизація спиниться, коли припиниться роля посередника. Ось, приміром, як я був у Києві, присобачили мені книжку Макарова про бароККо (так!). не дискутую тепер самої книжки, тільки примітки. Є посилання на західні джерела (хай мало і часто не головні), але всі на російські переклади. Куди ж ми поткнемося без них? Тільки до неньки Кащенкової. Я б видав закон про те, що кожний інтеліґент повинен навчитися хоч читати однією західною мовою. Поза монополією родини Микитенків. За рік не вивчиш – геть, на шахти, у дніпрогеси. У цьому контексті я сприймаю й Вашу деклярацію про доленосну ролю „Досліджень”. Воно на око трохи наївно, в контексті „малинки”. А в суті справи тут діло не в сексі, а в новому слові. І старе гасло „до джерел” обертається від Горація до свого й чужого сленґу.Там тепер наше перше джерело. Інакше кажучи, я б перелицював джерельність від зеровської (хоч шана їй і навчання) до – коли вже епатувати, то епатувати – до Семенка, але модернізованого і сленґового і культурного, і так далі й тощо…
Адреса книгарні «Є»: вул. Лисенка, 3
Додаткова інформація для представників ЗМІ за тел: 066-6186019
Додав Art-Vertep 04 березня 2011
Про автора
Коротка біографічна справка Оксана Забужко — одна з провідних українських письменників свого покоління, є автором трьох поетичних книжок: «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки»
