Увійти · Зареєструватися
Потік Афіші Галереї MP3 Товари Статті Інформація

Автори / Юрій Андрухович / Мовне питання: українська в облом

Сказали б наші російськомовні співвітчизники щиро – нам українська в облом, і жодних мотивацій більше не треба. Однак, щоб прикрити всю цю класичну російську обломівщину, вони вигадують якісь ідейні месиджі.

Мовного питання в нас не існує, кажуть одні: воно штучне й надумане. Краще його не чіпати, кажуть інші – це ж як оголений електричний дріт. Тобто з одного боку наче й не існує, а з іншого – не влізай уб'є. Але я без мови не можу – в мене робота така. Час від часу я взуваю боти, натягую гумові рукавиці і, що називається, влізаю.

Пригадується випадок десь із кінця 1990-х. Того разу була зима, темінь, холод і львівський автовокзал. Я щойно повернувся з Польщі. Сяк-так пробившися крізь юрму кишенькових злодіїв, що навмисне вчинили хаос на підступах до автобусного багажника, я вирвався на волю і схопив перше-ліпше таксі. Їдемо, про щось розмовляємо з водієм. Вони чомусь люблять поговорити. Настільки, що в мене вже й на книжку "Розмови з таксистами" назбирується.

Тоді він ні сіло ні впало й каже: "А ви як на поляка, вполнє сносно по-українськи говорите". Компліментові я, звичайно, не надто порадів. Я ж-бо ніякий не Азаров Микола Янович. Навіть зовсім несмішно зробилося – це вже як людей покарлючило, що нормальна українська здається їм мовою іноземця! А може, й справді здатність опанувати українську, вільно володіти нею притаманна лиш іноземцям? І нашим людям такий подвиг не до снаги?

Людина і мова – дуже складний вузол стосунків. Тут і психологія, і соціологія, й географія з історією, і – не дай Боже – політика. У будь-якому разі мова є зусиллям, над нею треба працювати – хоч іноді, хоч трохи. А людина – істота лінива. Навіть рідною мовою розмовляє так, щоб не напружуватися, щоб карочє – обтинаючи слова, імена. Тєлік замість телевізор, вєлік замість велосипед. (Добре, що ми на Західній на цей випадок маємо ровер!). І комп, звичайно ж. Або замість президента – прєз. Чи в найкращому випадку – прєзік. Останній, щоправда, стосується більшою мірою презерватива. Бо до презервативів ми ставимося з більшою ніжністю, ніж до президентів – і зрозуміло чому.

Матюки, які ми так часто вживаємо, теж досить зручні – це ж переважно короткі односкладові слова. Та саме тому й англійська повсюди на світі перемагає, що в ній усе можна сказати коротко: шит, фак. Люди лінуються вивчати мови, спілкуватись ними, читати. Замість фраз і формулювань – ріпости, лайки (не прокльони, а like-и), анімовані гіфки (чи то пак gif-ки). Людство на порозі того, щоб звести всю вербальну активність до натискання на своїх компах «лайк» та «ріпост». Та й айфони з айпедами, якими тепер користуються просунуті (але куди?) члени нашого суспільства, максимально відповідають цій перспективі – жмі пальцем, юзєр. Утім, щоб бути просунутим юзером, треба бодай англійську знати. Іноземними ж мовами говорити і читати ми тим більше лінуємося і не збираємося.

От зовсім недавно налетіла бригада німецьких журналістів, які роззосередилися по різних містах України – тих, де відбудуться матчі Євро-2012. Їхні висновки – гостям з Європи (якщо все ж наважаться сюди приїхати) буде дуже складно, тому що:

а) люди в Україні не знають англійської, навіть у столиці ніхто не міг зв'язати і двох слів;

б) тому навіть не мрій розшукати потрібне тобі місце, нікого ні про що не розпитаєш;

в) таксисти непривітні, теж не володіють мовами, проте відразу ж намагаються обманути;

г) міліція не привітніша за таксистів, говорити не вміє взагалі, проте відразу ж намагається посадити.

Ну, і так далі – ви все це й без них знаєте.

Насправді ж я впевнений, що хоч як погано нас навчають іноземних мов у школах та вишах, елементарні речі може сказати кожен. Тобто кожна наша людина хоча б трохи, хоча б якоюсь іноземною мовою та й володіє. Але вона не хоче й не буде нею говорити, бо їй в облом. Оце і є пояснення: в облом – і все. Тому в нас така влада. Тому корупція. Тому нас усі кому не ліньки намагаються нагнути. Тому що нам усе в облом. Усе, що вимагає зусиль. В облом навчатись, в облом розвиватись, в облом узяти і раз та назавжди покінчити з цим потворним обломом.

От і деякі наші російськомовні співвітчизники. Сказали б щиро – нам українська в облом, і жодних мотивацій більше не треба. Хіба ми не люди, не зрозуміємо? Навіть кіно українською їм дивитися в облом, не те, щоб ще й книжку в руки взяти. Така от запущена відсталість. Однак, щоб її прикрити, а з нею й лінощі, і легкодухість, і всю цю класичну російську обломівщину, вони вигадують якісь ідейні месиджі. Вигадують наступ на свої права – і самі йдуть у наступ. По-бичому атакують ненависну «мову биків», по-півнячому наскакують на «кугутську мову». Переконують себе та подібних у тому, що її взагалі немає, й самі ж починають у це вірити.

Усе це так, погодитеся ви. Але до чого цей заголовок і що він означає?

У братній нам японській мові вабі-сабі означає не відразу очевидну красу, гармонійне поєднання недосконалостей. Красу, що має недоліки, які її й підкреслюють. Що більше карлючать українську, то виразніше вона промальовується, то більше здобуває імунітету. Що більше в Україні російської, то красивіше виглядає кожне намагання говорити українською. Хай навіть і з помилками чи непевністю. Зате не в облом.

ТСН

 
 

Додав Sh.Ocean 29 червня 2011

Про автора

Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент АУП.

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска