Автори / Юрій Андрухович / Тут усюди пахне середньовіччям
Дід Нечай в одному зі своїх інтерв’ю казав, що знає, коли прийде його кінець. І він прийшов. Але чи прийде колись кінець усьому цьому середньовіччю?
Пригадую, як ще в січні дзвонила колишня сусідка з вісткою, що скоро все буде добре: на базарі у Франику, мовляв, усі тільки й говорять – Нечай уже як слід поворожив, і той, котрий нині найвищий у Києві, невдовзі почне хворіти, а відтак і гигнеться. Тим часом гигнувся сам Нечай. Та навіть і не гигнувся – гигнули.
"У Голій Пристані Херсонської області через протести духівництва демонтували скульптуру язичницького божества Даждьбога, встановлену на набережній під час фестивалю "Купальські зорі", – читаю в новинах. І думаю при цьому: "Ти диви, скульптуру демонтували, а фестиваль чомусь перейменовувати не збираються. Чи Даждьбог їм страшніший за Купала?".
Але це лише побіжна думка, бо я читаю далі – цікаво ж, які там настрої в тій Голій (прости Господи!) Пристані: "Священики єпархії висловили свою позицію з даного приводу, яка полягає в неприйнятті встановлення релігійних, культових ідолів язичницьких часів і створення можливості поклоніння їм", – повідомив ігумен Феофан.
Класний, як на ігумена, стиль, відзначаю принагідно – особливо ось це "неприйняття встановлення і створення можливості поклоніння". Справжній тобі держслужбовець одного з найвищих рангів. Далі виявляється, що аж сто священиків звернулися до голопристанського мера з петицією. Наче й не знайшлося у святих отців нагальніших справ – збавляти грішників, допомагати сиротам, розводити паству на бабло і політичну підтримку, рахувати церковні пожертви, купувати все новіші лексуси, давити ними перехожих прихожан.
Читаю вже в іншій стрічці: "У Тернополі демонтували кам’яну скульптуру язичницького бога Світовида". Та що це за манія така, думається мені. Там демонтували, тут демонтували. Що за така нова фішка в цього народу – війна з даждьбогами?! Так, наче демонтувати більше нічого.
По всій країні стоять сотні пам’ятників Леніну, до них тепер і товариш Сталін активно приєднується. При цьому, на відміну від Даждьбога чи Світовида, ці казкові персонажі жодного стосунку до наших далеких предків не мають. Деякий стосунок, щоправда, мають до наших близьких предків – але про нього краще не згадувати. Крім того, по всій країні стоять на постаментах танки та інша потворна бронетехніка. Однак жоден церковник жодної петиції проти всього цього металобрухту не підпише. А от проти Даждьбога чи Світовида – будь ласка. Чому? Невже корпорація аж так боїться конкурентів?
Але за що їх боятися? Вони ж ніколи не були людьми та й зла відповідно жодного не чинили. Хоча б тому, що їх і не було.
А старий Нечай був, і мені його таки дуже шкода. Більше, ніж усіх стародавніх богів, разом узятих. Хоч я й розумію, що навіть і проти них розгорнута якась масштабна ідеологічна війна. Що далі все це триває, то більше стає схожим на середньовіччя: відшукування грішників, полювання на відьом, навіювання людям усе більших страхів і фантасмагорій. А головне – повсюдне зрощення, як нас і навчали на шкільних уроках історії, "світських феодалів з церковними". Тобто в наших умовах – губернаторів з єпископами, міліцейських начальників з ігуменами, адміністрації президента зі священним синодом. Усе класично – як книжка пише. І класично, і класово.
А що Нечай? На відміну від церковників, він нікого не залякував і не обдирав – навпаки, допомагав і підтримував. Хворі приїздили до нього звідусіль. І лікуватись, і поради послухати, і в добро повірити. І якщо котрась молодиця не вагітніла, то він її власноруч усю промацував – і вона вагітніла. Міцний такий був дід, коренем славний. Добрий чарівник, якого навіть на першу "Червону Руту" далекого 1989 року фестивальні організатори кликали хмари розганяти. І він їх розганяв. У карпатських людей навіть слово на таких, як він, є відповідне – гонихмарник.
А те, як його любили і шанували, видно хоча б із того, як швидко та ефективно спрацювала цього разу зазвичай шлангувата і загальмована гуцульська міліція. Увесь Верховинський район прочесали за лічені години – й от він, затриманий. Ще б пак – якийсь чужий нашого святого діда порішив! Справа гуцульської честі – злапати гада.
Останній, до речі, якщо вірити ЗМІ – хвора людина. Душевні хвороби у нас, як і колись у середньовіччі, не вважаються такими, що потребують особливої уваги, співчуття та витримки. Найулюбленіша метода – виганяти бісів палицями. Душевнохворих здебільшого й не лікують, їх просто зачиняють у клітках або, як сміття, викидають на вулицю. І, звісно, лишають за ними право не мати жодних прав. Що відбувається в головах покинутих наодинці зі своєю недугою людей, які сигнали вони отримують із космосу, поки всі нормальні члени суспільства борються з даждьбогами, думати взагалі не доводиться.
Дід Нечай в одному зі своїх інтерв’ю казав, що знає, коли прийде його кінець. І він прийшов. Але чи прийде колись кінець усьому цьому середньовіччю?
http://tsn.ua
Додав Sh.Ocean 19 липня 2011
Про автора
Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент АУП.
