Учасники

Складається враження, що коли організатори, за їх же словами, поставили собі за мету провести справді найкращий за всі роки захід, на їх голови звалились дві найголовніші біди, що можуть спіткати український open-air – погода та держава. І все ж, в результаті все було так, як і має бути на справжньому рок-фестивалі – «роково» і по-справжньому.

Драйв під дощем

Цьогоріч погода взагалі не балує літні фестивалі – дощ став їх звичним антуражем. Але якщо в випадку з «Країною Мрій» чи «Трипільським Колом» від акомпанементу непогоди рятувало місцезнаходження у Києві чи поруч з ним, то грозові зливи, що накрили Славське, зводили нанівець головну перевагу цього фесту – мальовничу карпатську природу, де так здорово можна провести в наметі пару ночей. Саме удар непогоди, безсумнівно, відлякав деяку частину людей, яких, до речі, мало, за оцінками організаторів, бути близько 10 тисяч. Зате та сама непогода допомогла виявити певне ядро постійних відвідувачів фестивалю, яке складає, за враженнями автора цих рядків, 3-4 тисячі осіб. Що зовсім непогано в українських умовах.

Отже, перший день фестивалю, п’ятниця 29 липня, був, можна сказати, ознайомчим, бо більшість людей саме цього дня або виїжджали, або вже їхали до Славського. Як і автор, що зі своїм гуртом SWEETLO потрапив до Славського лише раннього суботнього ранку. Та декілька сотень найсміливіших поставили свої намети вже в п’ятницю вдень. Вечірня п’ятнична сцена була, за розповідями очевидців, не особливо велелюдною, проте достатньо гарячою. Вибір, власне, був не дуже великим: або мерзни, або стрибай.

Вночі знов дощило, проте суботній ранок раптом подарував декілька чарівних годин карпатського сонця. І глядачі, і музиканти вже почали сподіватись, що найгірші прогнози про постійний дощ не справдяться. Особливо приємно було побачити таку погоду тим, хто щойно приїздив, одразу вдягнутий в гумові чоботи та плащі.

До речі, хотілося б зробити комплімент організаторам – повірте, в Україні не так багато заходів, де продумана кожна дрібниця. Знов-таки, розпочну з музикантів, бо на фесті був саме в якості нього. Це дуже приємно, коли одразу з потягу тебе зустрічає волонтер, тверезий і не запізнившись на годину-дві, бо проспав. Ще більш приємно, коли тобі не треба з інструментами та клунками чалапати кілометри до якогось помешкання, натомість, тебе чекає комфортабельний мікроавтобус, що за 15 хвилин довозить до помешкання. Ну, а коли це помешкання виявляється не якоюсь задрипаною «общагою» з кранами, що не працюють і шпалерами часів розвинутого соціалізму, а реальним готелем з відповідним обслуговуванням, це справді вражає. Навіть пробиває на сльози: невже нарешті в Україні знайшлися люди, що ставляться до музикантів не до як робочої сили, яка має взагалі дякувати лише за сам шанс вийти на сцену, а як до професіоналів, яким потрібні елементарні умови. До того ж, в незалежності від їхнього статусу, бо в нас зазвичай організатори фестивалів вважають, що якщо ти молодий музикант, то тобі нічого не треба.

Продовжуючи тему організації, не можна не сказати, що цього року перед оргкомітетом постала серйозна проблема, яка постала й перед всією країною – ЄВРО-2012, що, як і годиться стихійному лиху, докочується до найвіддаленіших кутків. Докотилося воно й до курортного селища у Карпатах. Справа в тому, що місцевий стадіон, де завжди проходили всі Вечірні сцени, зараз знаходиться у стані реконструкції – ніби там мають тренуватися команди, що будуть грати у Львові. Тому одразу постало питання – куди ж цю сцену переносити? Враховуючи достатньо нерівну гірську поверхню, знайти у Славському великий рівний майданчик було не таким вже й простим завданням. На щастя, було знайдене більш-менш рівне поле біля одного з пансіонатів, де з успіхом й проходили вечірні концерти. Денна ж сцена знаходилася всередині селища, зовсім недалеко від вокзалу. Єдиний мінус, що сцени були далеченько одна від одної, але можу сказати як людина, що там була – знайти інше місце було, фактично, нереально.

Окремо хочеться виділити екологічно-спортивну тематику, якої цього року було чимало. Це прекрасно, адже на фестивалі можна було не тільки «залити сливу» та поковбаситись під гарне музло, а ще й, наприклад, пограти в футбол на офіційному турнірі фестивалю.

Та що ближче час підходив до початку Денної суботньої сцени (14.00), то більше небо знову затягувало по-карпатськими красивими, та все ж дощовими хмарами. За законом бутерброду, дощ розпочався майже одночасно з початком концерту. І все ж, аудиторія в півтисячі чоловік щонайменше, мужньо драйвувала. Особливо весело було дивитись на незламну десятку панків, що, як і годиться представником цієї субкультури, не звертала на дощ жодної уваги, натомість, своїми реально дикими танцями наводили сум на обличчя місцевих міліціонерів, що чергували недалечко від сцени. Цікаво, що міліція у Славському викликає подив своєю толерантністю до гостей фестивалю. Мабуть, навіть правоохоронці розуміють важливість проведення тут подібного заходу для розвитку свого селища.

Команди змінювали одна одну: «Малхолланд Драйв», «Minamorali», потім SWEETLO, коли мені вдалося побачити вже зі сцени, що глядачів насправді набагато більше, ніж здавалось з-під сцени – просто вони вміло ховалися від надокучливої води з неба у всіх можливих місцях, навіть під великою надувною гумовою кулею з рекламою. Закінчилася Денна сцена під акомпанемент запальних пасажів гурту «Ренесанс». Глядачі потягнулися в бік Вечірньої сцени, яка хоча й з невеличким запізненням, але розпочалася близько 19.00.

Першим виступив молодий київський гурт WashingTones, який зміг своїми запальними ритмами розкачати поки що не дуже велику юрбу людей, що прямо під сценою на завбачливо розкиданих каменях рятувалася від багнюки. З кожною хвилиною людей ставало більше, підтягувалися й ті, хто, щойно приїхав до Славського. Команда «Los Colorados» змусила людей потанцювати під ля-мінорне попурі з хітів українських та світових класиків,  потім на сцену вийшла група «Трутні», що видала сет хоч й відверто анахронічного, та непоганого за якістю виконання хард-року. Ну, а «Animal Session» та, зрозуміло, досвідчені «Гайдамаки» витиснули з публіки всі соки, не дивлячись на те, що вже почала поширюватися інформація, що наступного дня фестивалю не буде. Після закінчення суботньої програми свято аж ніяк не закінчилося – народ пішов гуляти в селище та наметове містечко, влаштовуючи імпровізовані концерти, ніби відчуваючи, що якщо не влаштує собі свята сам, то його не організує вже ніхто. 

Ніззя, тому що ніззя

А наступного дня фестивалю й справді не було. Втрутилася політика. Вибачте, себто, день жалоби, який був оголошений Указом президента 31 липня через загибель   гірняків на шахтах Донецької та Луганської областей. Через що третій, найголовніший день фестивалю було суворо заборонено проводити Львівською обласною держадміністрацією. Здавалось би, форс-мажор, що ж тут вдієш, якби не декілька обставин, на яких варто, на мій погляд, зупинитися.

Зрозуміло, що пам'ять трагічно загиблих людей обов’язково потрібно увіковічнити. Не викликає сумнівів і те, що загибель шахтарів заслуговує дня жалоби за ними. Але так само виникає питання: чим допомогло сім’ям померлих відміна третього, найголовнішого дня рок-фестивалю, на якій тисячі людей приїхали з усіх куточків країни за свої власні гроші? Люди мерзли в наметах під дощем, добиралися всіма можливими способами до селища в Карпатах, де потяги стоять по 2 хвилини, будували свої плани на ціле літо – і «ось тобі, бабцю, і Юріїв день».

Чим допоміг тим же родинам   факт потрапляння «на гроші» організаторів «Славське Рок»? Може, краще було б організувати відпочинок родин загиблих в чудовому карпатському курорті за державний рахунок? До речі, вже в суботу Вечірня сцена фестивалю була розпочата з хвилини мовчання для вшанування загиблих.

Додам ще й від імені музикантів, які не змогли виступити на Денній недільній та вечірній гала-сцені, хоча готувалися до цього по півроку, будували програму, долали складний відбір. Гаразд, може, хедлайнерам а-ля «Тартак» не виступити на якомусь одному фестивалі і не є критичним, бо в таких гуртів є напрацьоване ім'я. Хоча й їм, впевнений, зовсім не в кайф ламати свої концертні графіки. А як, наприклад, приємно було молодим гуртам, що мали виступати в неділю на Денній сцені, і які через день трауру взагалі залишилися без шансів на участь в фестивалі. І знов-таки – що це й кому дало?

Може, навпаки, краще було б дати провести фестиваль до кінця, натомість, організувавши збір коштів на допомогу родинам, вшанувати пам'ять загиблих ще декількома хвилинами мовчання, написати спільну пісню, виступити з заявою від імені глядачів та музикантів? Та придумати можна було багато чого, і, впевнений, придумали б, якби тільки нашим чиновникам це було потрібно. Проте, вони пішли випробуваним і найпростішим шляхом – «ніззя, тому що ніззя».

Хочеться спитати й геть про інше: якщо пан Янукович так співчуває шахтарям, то чому ж тоді й в суботу, й в неділю під Києвом проходило широко розрекламоване Гран-прі Формули-1 на воді? Чому, знаючи ще суботнього ранку про масштаби трагедії у Луганській та Донецькій областях, Президент, проте, призначив день жалоби лише на наступний день після того, як цей захід був проведений в повному, анітрохи не урізаному вигляді? Може, тому, що на підтримку цієї самої водної Формули-1 був навіть підписний окремий президентський указ? А, може, тому, що туди були вкладені шалені, у порівнянні з тим же «Славським», гроші, а тому: nothing personal – only business. Справді, навіщо через якісь там шахтарів зривати захід, кошти на якій, подейкують, вибивалися з усіх державних корпорацій штибу НАК «Нафтогаз». Ну, а якийсь там український рок-фестиваль у Карпатах – та кому вони треба, ті бандерівські збіговиська, на які держава як завжди жодної копійки не дає. 

Тобто, питання можна поставити так: а де межа, так би мовити, розважальності заходу, в разі перетинання якої він має заборонятися в дні жалоби? Чомусь, на пам’яті тільки автора тексту, після багатьох аналогічних випадків на українських шахтах ніхто не відміняв, наприклад, матчі футбольної першості – максимум, що робилося, так це хвилина мовчання та траурні пов’язки на руках футболістів. Хай мені хтось скаже, що футбол – це не розвага. А чому в ці дні взагалі працюють телеканали розважального характеру? Якщо ми вже такі принципові, то давайте чітко розпишемо, що, кому й як можна робити в такі дні. Бо як тільки мова йде про реальні гроші, то ніякі принципи нікого не зупиняють. Страждають як завжди ті, в кого немає ані великих грошей, ані великого ж даху.

І все ж, закінчу на позитивній ноті. Головне, що фестиваль відбувся і, сподіваюся, відбудеться знову. Щорічна пропаганда гарного музичного та екологічного смаку в чарівних карпатських краєвидах, здається, стала прикметою української рок-сцени. Тож, залишається тільки подякувати організаторам, учасникам та глядачам фестивалю «Славське Рок», який щойно відгомонів та побажати, щоб рік до наступного минув якомога швидше.

Український Тиждень