Автори / Юрій Винничук / Блоги і копита
Хто тільки тепер не займається блогуйством! Це я про писання блогів. Блоги нині сипонули по усіх сайтах, як блохи по котах. Куди не глянеш – усі щось шкрябають, якась просто таки писюча пошесть на людей напала.
Захопила вона й політиків і псевдополітиків, і навіть політпаралітиків, які ні на що путнє, окрім потрясіння повітря не здатні. Таким колись в Україні казали: "не тряси дурно матнею". Але чого б його й не трясти матнею, коли нема більше чим? От і трясуть.
"Я – убежденный реалист, – потрясає Богословська. – Поэтому годы политической жизни я посвятила созданию общественных организаций в Украине, "ВЕЧЕ", изучению проблем нашего общества и созданию Плана Развития Страны".
Ми про цей міфічний "План Развития Страны" чуємо ще з пори "Озимого покоління", котре виявилося примороженим і благополучно ґеґнуло, так і не прорісши. Цей „ПРС", мабуть, нам так само не дано уздріти, як не довелося бачити за часів СССР "закромов Родіни".
Тільки уявіть собі: роками дама працює над створенням "ПРС", можна сказати вкладає душу і тіло, а оця, з дозволу сказати, Страна рухається за якимсь зовсім іншим, нікому невідомим планом. Та я б уже на її місці вийшов на Майдан і голосно обурився.
Згадка про Майдан, щоправда, нашу Інну може знервувати. На шоу в Шустера вона гнівно заперечила свою участь у помаранчевих подіях. Аж гульк – такі да! – була Інна на майдані, тільки не у Києві, а в Харкові і верещала, як Великодня льошка: "Сва-бо-да! Сва-бо-да!" Та ще й – жахіття! – з помаранчевою стрічкою на лєбєдіной груді!
Ото я б на місці Віктора Федоровича викликав Інну Германівну та взяв би її за матню і поцікавився: "А яку ето ти свободу мала в віду? А главне від кого свободу? Від мене? І шо це ти там на останньому шоу бовкнула про людєй у власті з крімінальним прошлим?.. А там ти на шо намєкала?"
О-ой, вляпалася наша Інна. Хтозна чи її ще колись на шоу випустять. Оно Чечетову уже знайшли заміну в ролі Олійника і не прогадали. Цей товариш може на будь-яку тему розсипатися мислею по древу. Як і Вадим Калєснічєнка. Тепер і цей записався у штатні блогуї.
Таке враження, що оте блогуйство йому потрібне лише для одного: пропаганди своєї самовідданої боротьби з усім українським. Як Інна, яка нічого іншого не вміє робити, окрім боротися з Юлею, так і наш Вадік – товче воду в ступі і чекає, коли масло спливе.
Мало того, що він за "русскоязичную" Україну бореться, то ще й став співголовою якогось туманного Міжнародного антифашистського фронту. Навіть доповідь нашкрябав: "Співпраця СРСР і фашистської Німеччини на прикладі "Мюнхенської змови" і роль в цьому українського фашизму".
Тобто вдумайтеся лише, скільки відкриттів відразу! Виявляється, був і "український фашизм", а не лише італійський. Знай наших! Хотілося б довідатися: а дуче або фюрер у нас теж був? І теж виходив на балкон, запихав руку за обшлаг і потрясав маси полум'яними промовами? А роль "українського фашизму" у Мюнхенській змові? Хіба не відкриття? Тепер я пильніше дивлюся на знамените фото Мюнхенської змови. Не інакше, як під столом українські фашисти сиділи і за мотузочки смикали політиків.
Не дає спокою Вадиму Калєснічєнка те, що певний короткий час українські націоналісти намагалися знайти порозуміння з німцями. При цьому якось забуває, що період цей був значно коротший від періоду дружніх контактів СССР і гітлерівської Німеччини.
Між іншим румунський король Міхай, який теж співпрацював із німцями і навіть послав цілу армію на Східний фронт, став по війні кавалером діамантового ордену Побєди! Бо так само, як і українські націоналісти врешті повернув зброю проти німців.
З тією лише поправкою, що зробив він це щойно тоді, коли Червона Армія підійшла до кордонів Румунії, а Бандера порвав з німцями уже в липні 1941. А незабаром німці почали знищувати націоналістів з таким самим завзяттям, як і євреїв, комуністів і комісарів.
Та мені хотілося б тут звернути увагу товариша Калєснічєнка ще на одну річ. Він, як самовідданий борець із фальсифікацією історії мав би врешті подати свій голос і проти тієї фальсифікації, до якої вдаються і в Польщі, і в Росії, і в нас, коли дуже хочуть обгадити УПА.
Є одне фото, яке мандрує з сайту на сайт, з газети в газету і потрясає своїм жахіттям. Ось воно (фото №1).
Фото №1
На українськиму сайті підпис такий: "Галицький віночок". Улюблена розвага вояків УПА с. Лозовая Тернопольской области осень 1943 года".
На російських сайтах: 1) "чудовищная фотография, наглядно демонстрирующая преступную деятельность ОУН и УПА"; 2) "Одно из деревьев просёлочной дороги, над которой террористы ОУН-УПА (OUN-UPA) повесили транспарант с надписью в переводе на польский: "Дорога к независимой Украине". На каждом дереве палачи создавали из польских детей так называемые венки.
На польському сайті читаємо: "Tzw. wianuszki z zamordowanych przez OUN-UPA polskich dzieci. Zdj?cie przedstawia jedno z drzew alei, nad któr? upowcy zawiesili transparent z napisem: "Droga do wolnej Ukrainy", Tarnopol, prawdopodobnie 1943 r."
Історик-любитель Корман (колишній агент спецслужб комуністичної Польщі), який видав альбом "Ludobójstwo UPA na ludno?ci polskiej – dokumentacja fotograficzna" (2003), помістив це фото на обкладинку і написав, що таких віночків з польських дітей було багато.
Та крім села Лозова і Тернополя, можна натрапити й на інший підпис під фото, який адресує ці жертви то до Козової, то до Бучача, то до Бережан. Дивний розгардіяш, правда? Але найцікавіше те, що вже кілька років минуло з тих пір, як польська газета розкрила правду про цю фальшивку ("Fa?szywy opis, prawdziwe zbrodnie", Rzeczpospolita, 19 maja 2007), а фото продовжує свій хітпарад.
Авторами відкриття були польські історики Ада Рутковська і Даріуш Стола із варшавського університету Collegium Civitas.
Отже, улюблене фото усіх борців з українським націоналізмом насправді документує вбивство дітей їхньою матір'ю циганкою у ніч з 11 на 12 грудня 1923 р. "Чотири жертви, – як подає газета, – це циганські діти, а вбивцею була їх божевільна мати, 32-літня Марія Долінська. Випадок докладно описаний у 1928 році у статті "Маніакально-депресивний психоз у судово-психіатричній казуїстиці", яка публікувалася у "Психіатричному щорічнику".
Автором був Вітольд Лунєвскі, багаторічний директор психіатричного закладу в Творках. Друга публікація – це "Підручник судової медицини для студентів і лікарів", виданий в 1948 р. у Варшаві".
Так виглядали оригінал (фото №2 і №3) і божевільна циганка (фото №4). Як бачимо, на оригінальному фото нема колючого дроту, яким нібито обмотано дітей. А нема тому, що цей дріт – насправді заломи на фотографії.
Фото №2
Фото №3
Фото №4
На фото №5 маємо обкладинку книги Кормана, яка й досі продається у книгарнях Польщі.
Фото №5
Вже після розвінчання міфу про "галицькі віночки", "Газета 2000" опублікувала те саме фото, ілюструючи свою статтю про злочини УПА. Бо немає меж божевіллю. Одна надія на Вадима Калєснічєнка – мужнього борця з фальсифікаціями історії.
ТСН
Додав Sh.Ocean 20 жовтня 2011
Про автора
Юрій Винничук — український лінгвіст, журналіст, письменник, редактор. Біографія Освіту отримав у Прикарпатському університеті імені В.
