Увійти · Зареєструватися
Потік Афіші Галереї MP3 Товари Статті Інформація

Автори / Юрій Андрухович / Караока Україна

«Церебральний параліч всіх расистів покаліче».

Нічого немає кращого за музику реґґі, яку творять діти доброго Джа. Пісеньку з наведеним вище рядком виконував леґендарний київський гурт «Жаба в дирижаблі». Їхню музику я вперше почув, а їх самих уперше побачив 1991 року в Запоріжжі.

Там відбувався фінал «Червоної рути», і «Жаба», як кажуть, усіх задавила своїм балаганно-театралізованим «Саддамом Хусейном». Тобто те, що я їх побачив, було не менш важливим від того, що почув.

Згодом я їх уже тільки чув – на магнітоальбомі, що його видав мій давній приятель Влодко Наконечний. Влодко заснував був у Варшаві музичну фірму «Кока», що спеціалізувалася на сучасній українській музиці. Десь у середині 1990-х я отримав від нього цілком незабутній подарунок – альбоми з фантастично цікавими проектами «Цукор Біла Смерть», «Фоа-Хока» (де вони, де вони?), «Неборок» і, звісно, з «Жабою в дирижаблі». Останню я слухав сотні (ну гаразд, десятки) разів.

А потім «Жаба» кудись пропала.

Але кілька років тому я дуже зрадів, дізнавшися, що хлопці зібралися знову і спробували на цей раз реґґі. Кажуть, їхній басист Асік (В'ячеслав Дяченко) дуже любив саме таку музику, був справжнім українським растафарі. Дреди нижче пояса були тому переконливим свідченням.

Улітку цього року він помер, хоч був іще зовсім молодою людиною. І хто ж тепер у нас в Україні гратиме та співатиме сонячну музику? Музику, що є такою потрібною саме нині, в розколиханому кризою й неспокоєм світі?

Ну, гаразд, Мік Джаґер і його нова еклектична ватага «Супергеві» створили неперевершений еклектичний альбом з вирішальною домішкою сонячного реґґі. У всіх без винятку берлінських музичних крамницях, до яких я неминуче забігаю, коли мене на день-другий заносить до німецької столиці, ця платівка серед лідерів продажу.

І я впевнений, що не тільки берлінських. Завдяки цьому альбому ми можемо почути, що відбувається, коли вдається справжня якісна культурна суміш – ідеальні ліки проти всіх расизмів. Зібрати найкращих музикантів і записати з ними аж стільки нових, надзвичайно багатих та свіжих пісень, де зазвучав і сучасний індійський маг Рахман, і потужний «чорний» голос білої Джос Стоун, і чудовий Демієн Марлі, наймолодший син вічно живого Боба, міг лише він – великий Мік Джаґер.

А що ж тим часом у нас в Україні?

«Вышел в степь донецкую парень молодой». Телевізор щодня показує, як вони співають. Сьогодні з Кобзоном. Завтра з Табачником. При чому, не доведи Господи, інколи буває, що й з обома відразу. Президент цієї країни любить співати і любить караоке. Ну, нарешті якесь пристойне захоплення, щось таке, чому я йму віру. Всі ці ігри з полюванням на зубрів, гвинтокрили, пристрасть до російських поеток срібного віку надто погано в'язалися з простодушною постаттю цього великого пупса.

У підсумку пупс виявився ще й злим і мстивим, а до того ж і невдячним. Бо як інакше можна пояснити всі ці безконечні утиски власного ж електорату – вчителів, чорнобильців, дітей війни. Це ж і вони його нам наголосували – заради обіцяних вищих виплат і пенсій. Хтось іще, правда, заради російської мови. І це, як на мене, єдина обіцянка, яку теперішня влада виконує сповна. Українську мову успіщно локалізують на заході країни, надавши їй при цьому особливого статусу «польсько-угорський западенський суржик».

В усьому ж іншому – бажання нищити, хапати, витрушувати й без того порожні кишені своїх виборців і мстити, мстити, мстити. Головне, що статус дозволяє знімати стреси. Хай собі електорат бунтує. Перебіситься і звикне, стане як шовковий. А ми будемо співати караоке. І він, електорат, ще й нам підтягне. Бо він тільки нам і підтягує – весь такий наш, радянський.

Як на мене, то немає нічого огиднішого за всі ці штучні, ідеологічно змонтовані радянські пісні. Стільки років пройшло, а вони все служать вірою і правдою все новим поколінням владних телепнів.

Це щось цілком унікальне у світовій музичній культурі: пісні як засіб духовного поневолення. Зазвичай же пісні визволяють. А ці – ще більше поневолюють. Тобто змушують рабів повірити в те, що колишнє рабство було солодшим, ніж теперішнє. І що рабство це взагалі добре і правильно.

То звідки ж узятися сонячній музиці в країні, де, власне, уже й самого сонця відчутно поменшало? Така вже в ній історична пора: порожнеча, листопадовий занепад, розпад людського в людині, холод і голод, епоха правління темних, тупих і злостивих виродків.

ТСН

 
 

Додав Sh.Ocean у середу о 12:48

Про автора

Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент АУП.

 

Коментарi

у середу о 17:55

+++

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска