Автори / Роман Чайка / Адвокат диявола
То був звичайний московський ресторан. На першому поверсі готелю "Університетська" біля Московського держуніверситету. За вікном - 1981-ий. Пізній брежнєвізм.
Совок на піку застою. Стандартне меню із супом дня та різними наборами "гарнір-котлета-компот". А ще на ресторанній сцені грали музики-лабухи. Грали добре – ресторан таки ж столичний.
І запам'ятався цей ресторан на все життя. Азербайджанець-москвич частував гостей столиці, його земляків, і за чималі гроші замовив у лабухів привітання в мікрофон та пісню для "друзів із сонячного Баку".
Пісня та була Івасюкова "Червона рута". І було дивно – в Україні Івасюк був під негласною забороною, а в центрі совка серед білого дня оголосили в мікрофон його пісню.
Лабухи якось змінилися. Один з них покинув клавішу-самограйку і приніс скрипку. Зосередилися, ніби знову перетворилися на тих справжніх музикантів, якими були до ресторанного заробітчанства. Зіграли професійно, не бум-цик-цик, а за партитурою самого Івасюка.
Це було одне з кращих виконань "Червоної рути", яке довелося чути на власні вуха. Відвідувачі за різними столиками підспівували. Ми з батьком сиділи у центрі радянської Москви - горді у ті хвилини, як під час виконання національного гімну після величної перемоги .
І ось нині якийсь донецький адвокат Оленцевич вкотре плює в душу мільйонів громадян – хоче судом зняти звання Героя України з талановитого композитора, бо той (як і колись горе-адвокат) був лише громадянином СРСР. Просто його вбили до набуття українського громадянства.
А цей совковий українофоб дожив до незалежності, отримав громадянський паспорт і тепер весь свій час витрачає на заперечення історичних фактів та людської пам'яті.
Чи перестане Івасюк бути героєм мільйонів після незалежного рішення Вищого адмінсуду, який тепер просто зобов'язаний повторити свої ж "рішення" із позбавлення "негромадян" України С. Бандери та Р. Шухевича звання героя? Уже третє покоління сучасних музикантів виконує пісні Івасюка зі сцени, їх співають у дружніх компаніях за столом.
Убивці Володі напевно вже на тому світі. І цей Оленцевич рано чи пізно відійде. А пісні залишаться. Судді відійдуть – а пісні залишаться.
Пам'ять майбутніх поколінь матимуть поет тав'язень радянських концтаборів Василь Стус, і геніальний диригент-бандурист зі США Григорій Китастий, яких Оленцевич намагається обезгероїти. Їх вірші та музика залишаються нащадкам. А що залишить по собі цей адвокат комуністичного диявола...
"Якщо говорити про Стуса...його політичні погляди, що межують з національним нетерпінням, не сприяють отриманню звання Героя..." заявив депутат від комуністів Олександр Голуб. Політв'язень ГУЛАГу Стус прагнув лише культурної автономії для України в СРСР.
Виступав проти комуністичного терору і звірств, писав листи в ЦК КПРС про відновлення тоталітаризму і за це загинув у концтаборі. "...мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином - значить бути рабом..."- писав Стус із таборів на адресу Верховної Ради СРСР. Такі погляди суперечать званню героя України, Голубе сталінізму?
Голова кучмівської адміністрації Віктор Медведчук у молоді комсомольські роки був адвокатом Василя Стуса. На своїй сторінці в інтернеті згадує: "Якщо хтось думає, що я міг би врятувати Василя Стуса, то він або брехун, або ніколи не жив у Радянському Союзі й не знає, що це таке. Рішення за такими справами ухвалювалося не у суді, а в партійних інстанціях і КДБ.
Суд лише офіційно затверджував оголошений вирок". В компартійних інстанціях, Голубе комуністичний! Саме там! І тепер після вбивств комуністами національних героїв комуністи визначатимуть героїв України?!
Навіть у сфальсифікованому Табачником конкурсі "Великі Українці" Степан Бандера посів третє місце голосами українців. Те, що якийсь совок у совковому суді відсудив "звання героя", яке за формою чомусь так нагадує "героя СРСР", ніяк не зменшить історичної ваги одного з лідерів ОУН.
Ніхто не давав героя Великобританії Джорджу Байрону чи Джону Леннону – ніхто через суд не намагався їх позбавити історичної слави. Для нормальних людей це – нонсенс.
Понад півстоліття уся радянська пропаганда намагається дискредитувати боротьбу Української повстанської армії. Фальсифікація та брехня часів НКВС повернулися. Але історичні факти і документи Другої Світової завдяки роботі істориків тепер загальнодоступні і жоден український суд не зможе їх спростувати чи заборонити.
Це у військових академіях різних держав вивчають тактику УПА, систему розвідки й контррозвідки ОУН, а у нас усе без змін: внуки сталінців сичать і слиною захлинаються. А безграмотні політики продовжують виголошувати казочки "дєдушкі Берії".
Але навіть для тих, хто не читає і не думає, є простий факт історії. Яка ще армія протягом десяти років після закінчення Другої світової вела бойові дії (проти монстра НКВС) без підтримки ззовні? Як без народної допомоги можна вести багатолітній партизанський спротив?
Ця армія була народною. Сотні пісень про повстанців складені самим народом. А народні пісні народжуються від поваги та любові і живуть віками, що не скажеш про кляузисовкових адвокатів.
Оскільки відзнаку "герой України" усе частіше президенти і їх адміністрації видають за вірність принципам лєнінізму-сталінізму, а їх історичний внесок розглядають крізь призму "Краткого курса истории ВКП(б)", то можливо й краще буде прибрати з цієї "доскі пачьота строітєлєй камунізма" справжніх народних героїв.
А технологія гуманітарних мін – це звична для адміністрації тактика "розділяй і владарюй". Нехай сам народ між собою собачиться. Пересварені не об'єднуються.
Адвокат комуністичного минулого своїми судовими позовами виконує таку саму роль, що й безгосподарний залізний паркан довкола Верховної Ради – відволікаючого опудала.
Люди не вдоволені"покращеннями" всю свою лють витрачають на маневри прорватися до залізяччя, де всі сили кидають на його розхитування і ламання. "Перемога" сотень рук...попустило і можна розходитися.
І з цим адвокатом-провокатором те саме – краще нехай люди захищають своїх мертвих героїв від паплюження, ніж зосередяться на захисті прав живих.
Додав Chyzh 05 грудня 2011
Про автора
Народився у Львові, українець. Батько (1941) — доцент біохімії, Львівський державний університет; мати (1945) — лікар-цитолог; дружина (1971) — редактор, співавтор документальних фільмів; син (1994). Навчався у музичній школі за спеціальністю «Класична г
