Автори / Артем Полежака / Навіть зібрання мирних митців у нас само по собі стає опозиційною акцією
Артем Полежака — помітна особа серед сьогоднішніх молодих 20—30-річних поетів (власне, уже не наймолодших). Адже він є справжньою зіркою української слем-поезії. Для тих, хто не помітив постання цього нового літературного (чи білялітературного, як вважає дехто зі спостерігачів) явища: слем — це поетичні турніри, головною особливістю яких є акцент на манеру виконання, а не на зміст текстів, повна свобода висловлення та вільне реагування на виступ з боку публіки, аж до закидання поета папірцями чи перекрикуванням його. Такі турніри розпочалися в Україні десь напочатку 2006-2007 років, а в західних країнах практикуються вже кілька десятиліть. Результат сприймається неоднозначно. Комусь слем-вечори дуже подобаються веселою розкутою й експериментальною атмосферою, поетичним драйвом, когось — навпаки — дратує надміру «кавеенівський» дух. У будь-якому разі Полежака не лише один із регулярних переможців таких турнірів. Він, наприклад, бере активну участь у різноманітних мистецьких і мистецько-політичних перфоменсах «Останньої Барикади» з виразним сатиричним опозиційним духом. Він проводить концерти з гуртом «Барабас». А ще — це просто весела та іронічна людина, у чому зараз і переконаються читачі «Дня»
— Артеме, розкажи, у твоєму розумінні, що таке сьогодні слем-поезія? Чи сильно вона змінилася за час від своєї появи в Україні?
— Слем-поезія сьогодні і слем-поезія, скажімо, 2007 року в Україні — це далеко не дві великі різниці. Я не побачив ніякого розвитку, або, як мінімум, трансформацій. І, якби я був небайдужим до проблем слему, мабуть, мене б це неабияк бентежило. І проблема тут у нас одна, вона по всій країні одна — дуже мало ініціативних людей, ентузіастів, організаторів. А цим треба займатись, як і будь-чим — бізнесом, політикою, громадською діяльністю. Причому займатися системно. Ніхто цим системно не займався. От Мультфільм Гагарін (молодий поет із Харкова. — О.К.) робив такі спроби, ліги слему організовував усілякі, але й він на сьогоднішній день плюнув і послав усіх подалі. Тому слем-поезії на сьогодні не існує ані як жанру, ані як явища. Слеми просто роблять як додаток до різних літературних фестивалів, коли наприкінці всі вже п’яні, а ще треба щось почитати наостанок, тоді організатори вирішують: ну, нехай це буде ніби слем.
— Дехто вважає слем радше шоу, КВНом, ніж літературою...А як ти гадаєш?
— А це погано чи добре? В самому запитанні вже некоректний підтекст: література — Добро, КВН — Зло? Чи як? Так, це — шоу, тому тут вітається гумор та іронія. За формою — так точно КВН, з його турами, журі, оцінками. З іншого боку, мене дивують люди, які занадто серйозно ставляться до слему. Мій улюблений співак Майк Науменко колись сказав, що рок-н-рол — це не дуже інтелігентна музика, яку грають інтелігентні люди. Щось подібне можна сказати і про слем.
— До речі, розкажи, будь ласка, про своє КВНівське минуле?
— Та що там розповідати? Я навчався в інституті... або грав у КВН... Ну, щось одне з двох точно було. Можу тільки запевнити: КВН — це хороша школа. Школа — чого? Грайте у КВН — про все дізнаєтеся самі!
— Єдина давно і широко відома зірка вітчизняного слему — Артем Полежака, а які ще є помітні слемери? Чи збігається авторський склад слемерів із поетами-двотисячниками?
— «Ви мнє льстітє»... Здається, останній слем, де я брав участь, був восени. Українсько-польський. Якщо я там виграв, то тільки тому, що не було Павла Коробчука. Бо якщо ми в одному слемі, то, як правило, він перемагає. Це до запитання про КВН у слемі: його експресія виявляється сильнішою за мою іронію. Я вже не кажу за тексти. А ось наш український білорус, чи білоруський українець, Сергій Прилуцький, якщо і не завжди перемагає, то стабільно виходить у фінал. Хоча читає вірші, а краще б читав прозу — вона в нього веселіша і простіша для сприйняття.
— Я знаю, що ти у приятельських стосунках із багатьма сучасними 20 — 30-річними поетами. А наскільки ти відчуваєш із ними стилістичну та ідейну близькість? Чи навпаки?
— Я не зовсім розумію, про що пише, як мінімум, половина з них. Чому вони пишуть — це вже інше питання, я думаю, подобається процес. А молоді поетеси мене цікавлять. Як особистості, в першу чергу, звичайно...
— Чому твої вірші або ніколи, або майже ніколи не публікуються в друкованому вигляді?
— Публікуються, тільки не так часто. Є такі збірки, як «V.I.P.», «Аморалка», куди увійшла ціла жменя моїх текстів. Окремі тексти можна знайти в різних альманахах, присвячених різним фестивалям, наприклад, «Березневі коти» чи «Харківська Барикада-2007» тощо. Крім того, що я критично ставлюся до своїх текстів, я не прагну будь-якою ціною нав’язатись читачеві, пролізши до книжок і журналів. У мене найближчим тижнем два сольні вечори — один у Львові, другий у Києві. Той, кому треба, сам прийде і послухає.
— Розкажи про спільні проекти з музикантами — «Барабасом» та іншими. Взагалі, чи є ще на сьогодні плідний, невикористаний потенціал взаємодії музики та літератури?
— Із «Барабасами», я гадаю, в нас усе тільки-но починається. І в нас цього потенціалу — ого-го! От тільки живемо ми в різних містах, тому кожна репетиція — це серйозна подія. Один диск ми записали, але я ним не дуже задоволений, тому це привід працювати далі. Так що справжній проект Полежака+Барабас іще попереду!
— У багатьох поетів, і не лише поетів, часто виникає острах: «Чи не є те, що я роблю, вже сто разів сказаним і зробленим?» У тебе таке буває? Що відповідаєш собі в такі моменти?
— Буває, але я не мучусь з цього приводу.
— Чим займаєшся «в миру»?
— Чим я тільки не займаюсь: від вантажника до тамади. А в основному — глибокими роздумами над сенсом буття...
— Артем Полежака сьогодні, крім усього іншого, — ще й один із символів веселого, креативного арт-спротиву зародків громадянського суспільства диктаторським та українофобським вчинкам нашої влади. Розкажи, коли ти відчув потребу суспільного чи політичного заангажованого висловлення у віршах і виступах на громадських акціях? Це приносить таке саме задоволення, як і «вічні теми»?
— У мене ніколи не було такого спеціального моменту. Просто не бажаю бути повним муд...м. А ми в якійсь такий ситуації опинились: якщо не хочеш бути муд...м — ти автоматично переходиш в опозицію до влади. Яскравий приклад — Мистецьке об’єднання «Остання Барикада», діяльність якого — це захист і популяризація сучасної української культури, що для нинішньої влади є практично злочином. Тому навіть зібрання мирних митців само по собі стає ще однією опозиційною одиницею. Якісь жартівливі рядки зі старих моїх віршиків раптом спалахнули в новому контексті такою актуальною сатирою, що дехто навіть запитує: «А ви не боїтеся»?
— А як політично активні громадяни сприймають твої вірші, коли ти їх читаєш чи співаєш, наприклад, на мітингах?
— Ну, ти ж знаєш, магічна сила моєї харизми настільки загадкова, що неважливо, де і для кого я читаю — на мітингу для політично активних чи в клубі для сексуально пасивних. Реакція на Полежаку завжди одна — відчуття безмежного Щастя і космічної Любові! Люди, які регулярно ходять на мої виступи, стають успішними в бізнесі, в них налагоджуються стосунки з близькими, а у деяких відкривається третє око. Мої книжечки і диски купують, щоб прикладати до хворих місць, а тексти деяких віршів почали використовувати карпатські мольфари замість своїх традиційних примовок. Від запою допомагає «Балада про пиво».
— Їх не лякають не вельми пристойні слова або рядки на кшталт: «вулицями моєї країни ходить бидло»?
— Начебто вони самі не бачили ніякого бидла на вулицях і не чули від нього ніяких таких слів.
— Прогноз Полежаки: що ж насамкінець переможе в сучасній Україні — страх чи іронія, почуття гідності?
— Мені важко відповісти, бо, з одного боку, я оптиміст, а з другого — реаліст. Поки що ці два боки аж ніяк не клеються між собою. Але те, що буде цікаво і сумувати не доведеться, — у цьому можу запевнити стовідсотково. А це — вже дуже добре!
Олег КОЦАРЕВ
http://www.day.kiev.ua
Додав Chyzh 03 лютого 2012
Про автора
Артем Полежака — переможець багатьох українських слемів (Хмельницький, Тернопіль, Миколаїв, Харків Ялта та інші), постійний учасник і ведучий фестивалів МО «Остання Барикада».
