Автори / Фестиваль-реквієм Герої Гурб / На місці найбільшого бою УПА
Люди з’їжджаються в урочище Гурби, що у Здолбунівському районі, аби вшанувати пам’ять загиблих українських повстанців. Тут, наприкінці травня 1944 року, за різними відомостями, зійшлись у бою приблизно 3,5 тисячі вояків Української Повстанської Армії та 30 тисяч солдат НКВС та Червоної армії. Кілька років тому, за підтримки тодішнього губернатора Рівненської області, нині покійного Василя Червонія, розпочалось спорудження на Гурбах чоловічого монастиря. За часів керівництва областю Віктора Матчука тут звели пантеон слави загиблим у Гурбенському бою воякам Української Повстанської Армії.
Кінець квітня 1944 року
Виписка зі свідчень в НКВС полоненого під час бою, вояка УПА: “У селі Москалівка стояли три курені УПА, чисельністю 900 осіб під командуванням полковника “Хмари”. В арсеналі нараховується: 3 легкі гармати, 5 легких мінометів, до 30 ручних кулеметів, значна кількість автоматів, у решти — гвинтівки. Гранат від 2 до 5 на кожного. Група УПА має великий обоз із боєприпасами та продовольством”.
22 квітня 1944 року
Під тиском військ НКВС багато відділів УПА скупчилося в селі й околиці села Дубенський Майдан Мізоцького району. Вечором того ж дня з’єднання прибуло в Гурбенський ліс. Довкола чулись кулеметні черги та видніли палаючі ракети.
23 квітня 1944 року
Удосвіта усі відділи зайняли позиції у виритих власними руками окопах. Як тільки почало світати, розгорівся запеклий бій. Від пострілів, розриву гранат і гарматних залпів не було чути людського голосу.
Війська НКВС, промацуючи позиції УПА, наступають невеликими групами. Атаки відбиті без втрат. По заході сонця взяв мороз. Повстанці розклали в долинках вогонь, щоб трохи погрітись. Ніч пройшла в незначних перестрілках.
24 квітня 1944 року
Ще не зійшло сонце, як знову розпочався бій. Загони НКВС розгорнули повномасштабний наступ. У полудень зі всіх відділів УПА “петеерщики” (ті, які мали протитанкові рушниці — ред.) відійшли до курінного командира “Сторчана”. На його ділянці наступ “червоноармійців” підтримувався танками, а в повітрі з’явились розвідувальні літаки і почали скидати бомби. Атаки радянських військ відбито, підбито кілька танків. Втрати убитими з обох сторін.
Зі спогадів солдат НКВС про Гурбенський бій (книга Г.Куманьова та А.Чайковського “Чекисты стояли насмерть” — ред.):
“Відзначився героїзмом взвод молодшого лейтенанта А.Погорєлова. Потрапивши в оточення, бандити (вояки УПА — ред.) відчайдушно оборонялися. Поранено командира взводу, загинули молодший сержант Удовиченко і єфрейтор Нєкрасов, а бандити все наступали. У контратаку червоноармійців підняв кулеметник К. Добровольський. На ворога кинулись бійці В.Муглинець, В.Аксьонов, Ю.Тімков, М.Курлацький, М.Іванченко, вогнем станкового кулемета їх прикривав єфрейтор Чупін”.
Розуміючи нерівність сил, загони УПА з настанням темряви готуються до прориву.
25 квітня 1944 року
Вранці усі підрозділи УПА успішно прорвали оточення. Основні сили двома колонами вирушили у північно-східному напрямку на точивицько-дерманські ліси. А незначна частина повстанців (біля одного куреня війська) вийшла з оточення третьою колоною на південь (просікою вздовж р.Понура) у Суразькі ліси.
Учасник бою, стрілець УПА на псевдо “Бурлаченко” описує події так: “Весь час ідемо, бо тільки так можна знайти шпаринку, щоб вийти з оточення. За річкою видніється село і ворожі позиції. Залягаємо в корчах і корінні верб. Вогонь ведемо тільки по цілях, щоб зберегти набої. З села виїжджають три танки, безперервно стріляючи з гармат і кулеметів, але так як ми лежимо в мочарах, то снаряди майже не рвуться, а тільки зариваються в багно. До мене підбігає сотенний і наказує знайти відділ “Берези” з гарматами... Заговорили гармати, посилився вогонь з кулеметів. Наш курінь, не помічений ворогом, переходить річку, і несподівано вриваємось в Борщівку, де ворог нас тут не чекав. Тут його сили невеликі, отже, село залишають без бою. Утворюється прорив, і ми починаємо оточувати ворожі сили в Бущі... Залишаємо село, виходимо в ліс і йдемо в напрямку Дерманя”.
26 квітня 1944 року
Після перегрупування сил підрозділи УПА у складі з’єднань “Донбас” і “Холодний Яр” вирушили рейдом на Полісся. Ще більше двох діб (до 27 квітня) Внутрішні війська НКВС продовжували прочісування лісів. Більшість мобілізованих (УПА мобілізували в селах чоловіків, але через недостатність зброї їх розпустили — ред.), які перебували в лісі, було вбито або заарештовано. Серед вбитих — близько 100 поранених повстанців зі шпиталю, який не вдалося евакуювати.
У статті використані матеріали з книги Олега Тищенка та Ігора Марчука “Гурби: квітень 1944-го”.
Додав Настічка 09 квітня 2012
Про автора
Двадцяте століття принесло для України чимало блискавичних перемог, проте не оминули наші землі й низка болючих трагедій. Але ми вистояли і зберегли наш дух, нашу ідентичність, національну суть. Бо ми, українці, – народ-переможець.
