Автори / Юрій Винничук / "Проказница-Мартышка, Осел, Козел да косолапый Мишка"
Депутат Вадим Калєснічєнка – це просто кладезь маразму. Поруч із Бузіною, Болдирєвим і Табачніком – це чотири кити, на яких тримається уся дурість регіоналів.
А співають вони завше на один і той самий мотив і тими самими словами. Про сексуальні аспекти їхнього особистого життя, які їх теж ріднять, говорити не буду, бо про це вже в Інтернеті аж очі рябить, включно із висновком відомого психолога.
Досить було Табачніку вилити усю свою їдь на клятих галичан, як і всі решта учасників квартету висловилися на цю тему. Сказав друг Мітяй про ОУН-УПА – друг Вадік тут як тут зі своєю славнозвісною виставкою, в якій змішалися люди і коні.
Демонструючи фото з побиття євреїв у Львові, він беззастережно приписав це ОУН і навіть УПА, якої ще у 1941 не було. На фото виразно видно, що це не оунівці, а звичайні міщани. І не лише українці, але й поляки. Жодних українських поліцейських при цьому не було.
Але досить лише порівняти морди цього міського шумовиння з одухотвореними інтелігентними обличчями бійців ОУН та УПА, щоб переконатися, що це різні люди. Ну, а вже трупи помордованих в'язнів, тут і взагалі ні до чого, бо усе це жертви НКВД.
Але що ж – брехливу інформацію закинуто, і вона мандрує собі по сайтах, творячи з галичан звірів.
Днями Калєснічєнка натхненно переспівав те, що до нього вже виспівав Табачнік: "Я проти львівсько-галицьких діалектів, які засмітили сьогодні засоби масової інформації. Я не вважаю те, що нам пропонують, українською мовою. Це відрижка тієї частини України, яка колись була постійно під чиїмось гнітом".
Якби Вадік навів приклади того "львівсько-галицького діалекту", який заполонив ЗМІ, можна було б подискутувати предметніше, однак, як і усе решта, у Вадіка, вкрито туманом. Якщо він має на увазі окремі телевізійні канали, які вживають такі слова, як "етер", або замість "крові, любові, міцності" вимовляють "любови, крови, міцности", то тут галичани не при ділі. Це правопис створений у 1920-тих роках, і до нього галичани не причетні. Усі мовознавці були вихідцями з Центральної і Східної України, чи то пак Малоросії, як любить називати її Бузіна. І усі вони були репресовані. Як і Олена Курило, видатний мовознавець, яка не була навіть українкою, а білоруською єврейкою.
Де ще міг бачити наш невтомний Вадік отой клятий діалект? Оскільки від нього ми ледве чи отримаємо якийсь конкретний приклад, доведеться скористатися тим, що блукає в Інтернеті. Найчастіше у коментарях натрапляємо на слово "вуйко".
Ненависники усього галицького використовують це слово навіть на означення самих галичан. А тим часом "вуй, вуйко" фігурує у київських та житомирських магістратських актах ще з середніх віків.
Хтось наводить інший приклад засмічення мови: пструг і зупа. Але "пструг" – це теж давнє українське слово, яке використовував свого часу Максим Рильський, а зараз побутує в Галичині. Але чим воно гірше від іншомовної "форелі"? А чим "зупа" гірша від французького "супу"?
В російські мові безліч французьких, німецьких, латинських слів. То це не засмічення мови? Причина зрозуміла, російські діалекти нерозвинені настільки, як українські, і давно вже вимерли. Українська мова значно живіша, гнучкіша і придатніша для творення нових слів.
Діалекти – це струмки, якими поповнюється ріка мови. Навіть та мова, якою розмовляють кремлівські агенти – лише діалект російської. Але надто примітивний, щоб російська мова мала з нього для себе якийсь ужиток.
Видатний італійський кінорежисер П'єр-Паоло Пазоліні вірші писав мовою фріулі – маленького народу, який ще живе у північній Італії. Однак ці вірші перекладені на більшість мов світу.
Калєснічєнка вважає, що "українська мова – це те, як говорять на Полтавщині, Черкащині та Слобожанщині". Так і справді було ще до Голодомору, але після жахливих репресій і фізичного винищення носіїв української мови, зараз там панує суржик. Фактично літературною мовою розмовляють лише в містах Західної України.
Відомий чемпіон світу з плавання, заслужений майстер спорту, срібний призер Олімпіади у Сіднеї 2000 р. Денис Силантьєв, якого бодай за прізвищем не можна запідозрити у галичанстві, написав, звертаючись до високопоставлених недоумків: "Що Ви творите, невже Ви думаєте, що простий український народ не розуміє, що під такими маріонетковими питаннями, ви приховуєте невирішені реалії сьогодення? Набридло, що перед кожними виборами, ви розглядаєте та висвітлюєте це питання у тому ракурсі який вигідний саме Вам. Я вважаю, що розмовляти потрібно рідною мовою, і не важливо чи це українська, російська, англійська, китайська, ...а державною має бути одна – солов'їна, та яка визнана наймелодійнішою та найбарвистішою у світі!.. Не дуріть людей і самих себе, а займіться покращенням добробуту нації, розвитком соціальної сфери, залученням інвестицій в країну і т.п і Ви одразу побачите, наскільки ростиме Ваш рейтинг, від добрих справ, а не спекуляцій та маніпуляцій на мовний баталіях".
Але поїзд уже пішов. Покращення життя нам, простим смертним при цій владі не світить. Партія брехунів і псевдореформаторів досі займалася окозамилюванням і розкраданням, покращуючи життя собі і рідним. Тому чекати від них перед виборами якогось добра уже безнадійно. Залишаються хіба що дешеві спекуляції.
Зрозумівши, що Західна Україна їм голосів не додасть, вони вирішили підкупити Схід. Не розуміючи однієї речі: від моменту, коли російська стане фактично другою державною, розкол неминучий. Хоча, можливо, вони тільки цього й чекають. Бо наш квартет грає свої композиції винятково за нотами Кремля.
ТСН
Додав nady 06 липня 2012
Про автора
Юрій Винничук — український лінгвіст, журналіст, письменник, редактор. Біографія Освіту отримав у Прикарпатському університеті імені В.
