Автори / Роман Лубківський / 10 думок про українську культуру
Письменник, громадський діяч та лауреат Шевченківської премії Роман Лубківський поділився з Вголосом своїми думками про стан, розвиток та перспективи української культури.
«Культура є тим сувереном, який залежить від дуже багатьох факторів, чинників і суспільного порядку, проте в даний час вона може зробити неможливе».
«Ми невідомі світові. Що знають закордоном про трипільську культуру, окремі епізоди, про скіфське золото, про українську епоху, про Бойчуків, що знають про автентику української пісні, чи декоративне мистецтво, про дерев’яне церковне будівництво? (до слова, як зазначав Борис Григорович Возницький за роки незалежності в Україні згоріло більше 20 дерев’яних церков, при чому не просто згоріли, хтось в цьому був зацікавлений.
Спалено церкву у Нагуєвичах, де були стародавні ікони, де знаходилось Євангеліє, обрамлене в оклад, який викував зі срібла батько Івана Франка, згоріла церква у селі Шкло, де були цілі покоління священиків, в Яворові так звана Гірна церква, причому вона згоріла лише на третину, решту розібрали і закопали в землю та покропили свяченою водою – варварські речі. Такі страшні руйнації маємо через те, що наші храми віддані громадам, держава лише формально захищає їх).
Ми маємо руйнації в тому плані, що ряд видатних пам’яток сакральної культури: Києво–Печерська чи Почаївська Лаври віддані російській церкві. Віддані церкві російського патріархату, а там свої закони, свої підходи і очевидно ставлення до України формується негативне, мовляв тут «раскольніки».
«Формування іміджу країни через культуру може дати дуже добрий результат, якщо в цьому буде виявлене зацікавлення держави, яка просуватиме ідеї, проекти, оплачуватиме виставки, робитиме замінні експозиції. Бо, скажімо, дуже багато творів наших митців є у Польщі, до прикладу, в Свидницькому музеї є безліч лемківських ікон, Никифор практично на 80 % перебуває в Польщі.
Якщо була б політична воля, щоб через культуру, як своєрідний алмаз демонструвати Україну, то ми б мали цікаві результати, ми б представляли наше мистецтво від найдавніших часів до сучасності, тому що ми маємо прекрасних скульпторів, графіків, модерних людей, ми маємо прекрасний театр. Нам є що показати світові».
«Наші мистецькі цінності в Україні, принаймні у Львові, виставлені на 3%, решта знаходяться в запасниках. Наші шедеври значною мірою ізольовані. Ми не маємо потрібних тиражів, новітніх мистецьких енциклопедій, які б давали уявлення про Україну, завдяки резюме світовими мовами, в кращому випадку ми маємо резюме польською та російською. Ми зовсім безпорадні з нашими замками, палацами, унікальними цінностями.
Зокрема, на Тернопільщині є десятки замків, які катастрофічно руйнуються, а досить їх законсервувати. Досить відбувати одну башту, так як це зробили в 50-ті роки в Кам’янці-Подільському, а зараз там виросло ціле музейне містечко. Необхідно підняти музеї й садиби. Наприклад у Польщі садиб дуже багато. І незважаючи на те, що чимало їх під час війни були знищені, знайшлись люди, які їх від реставрували, вдихнули дух життя.
Ми на Львівщині маємо кілька таких садиб, це садиба Франка в Нагуєвичах, Шашкевича в селі Підлисся, садиба Устиновичів, новостворені садиби Антонича в Бортнятині. Ці садиби говорять про те, що люди жили своїм життям, яке було нелегке, але було оточення, був пейзаж, не просто одні й ті самі макітри і глечики, була вишивка, ікони, були атрибути культури. Якщо йти за тими тематичними гніздами – наша культура, аж проситься, щоб її показали. В кожному районі, в кожному селі маємо унікальні речі».
«Ми можемо говорити про успіхи, надбання нашої культури не лише ретроспективні, але й сучасні. Ми маємо чудових графіків, зокрема хотів би виокремити Богдана Сороку, який дуже тонко окреслює архітектурні пейзажі, кожна церква у нього індивідуальна.
Ми маємо певні зухвальні спроби зміщення в кольорах, що демонструють доробки художника Андрія Бокотея, чиї полотна зараз популярні в Китаї, митець на склі поєднує непоєднуване: кольори та інші матеріали. Ми маємо такого скульптора як Роман Петрук, чиї аскетичні фігури надзвичайно промовисті.
Також надзвичайно цікавий художник Любомир Медвідь, який в одній особі є модерністом, класиціоністом і автором фантастичних розписів храмів. Водночас маємо таких людей, які вважають, що чим більше скарикатуризувати, або опошлити нашу культуру, наше мистецтво, чільних постатей, то це вважається дуже сміливо.
В цьому контексті хочу привести приклад одного студента з Академії мистецтв, який представив на своїй виставці роботу, на якій зобразив Шевченка поруч з носорогом. Таким чином він хотів висміяти культ Кобзаря, який в Україні, незважаючи на певні плюси і мінуси є природнім. На думку цього студента Шевченко провокує, аби його висміяли. Плюндруванням національних символів займається і Олесь Бузина, спеціально найнятий чоловік, який компрометує все українське через висміювання Шевченка, Франка, Грушевського, Петлюри. В таких людей немає нічого святого.
А ті фільми, які ми бачимо по телебаченню? Це стосується і стрічок про війну. На жаль, і в деяких літературних творах, ця тенденція блазнювання, висміювання, цинічного ставлення до важливих для нас речей присутня».
«Ми маємо цікаву літературу різних поколінь, але ми не маємо державної опіки над літературою і над книгою, в тому сенсі, аби не просто бути цензором чи замовником, а для того аби бути доброчинцем, давати вільний простір.
Хто регулюватиме культурні процеси, сприятиме розвитку культури? Ми маємо віце-прем’єра з питань культури, даму, яка працює в галузі медицини, маємо ворога України в особі міністра освіти, прем’єра-невдаху, який розмовляє на рівні Шельменка-денщика».
«Ми повинні підняти культуру не в окремо взятому місці: Львові, Чернігові чи Каховці. Культура повинна фонтануватися в кожному селі, в кожному місті. Ми маємо потужну українську газету «День», яка це робить ми маємо багато ініціатив, але наші громадські організації «Просвіта», Товариство української інтелігенції і різного роду союзи працюють погано, бо вони не доходять, до того про, що Франко сказав: «з вершин і низин», тому що знаходяться на уявних вершинах, а до низин вони не доходять.
Кожна людина в нас має ініціативу. Це демонструє те, що люди по селах самостійно організовують музеї, самі їх оздоблюють, деякі займаються замками, але й маємо іншу тенденцію, коли скоробагатьки скуповують ікони, крадені картини і тішать власний зір та своєї родини. Вони думають, що житимуть 350 років».
«Певні ініціації Ющенка зупинені. Батурин, Чигирин повинні бути відроджені. Мають жити новим життям такі міста як Бережани, так звані «подільські Афіни», Кременець. А ми в маленьких містечках маємо як правило забуття. Ми не маємо
триєдності в діях сільського священика, голови сільської ради та вчителя. Відтак спостерігається страшний конфлікт між владними структурами. Це все шкодить культурі».
«Для впізнавання нас потрібно дуже багато подолати перешкод: політичних, економічних і моральних, а творчий потенціал нашого народу дуже потужний».
«Ми маємо складну ситуацію у культурі, але не безнадійну».
ВГОЛОС
Додав nady 30 липня 2012
