Автори / Марія Шунь / «Нам нічого комплексувати ? у нас все є!»

Нещодавно у Літературно-меморіальному музеї-квартирі П. Г. Тичини відбулася презентація поетичної антології «Степ. Step». Однією з найважливіших гостей вечора стала Марія Шунь (Нью-Йорк) − упорядниця збірки, талановита поетка, перекладачка, етнолог.

Маріє, багато людей, переїжджаючи жити за кордон, віддаляються від культурної спадщини рідної землі. Ви живете в Нью-Йорку з 1995 року і не тільки не віддалилися, а навпаки, − так щиро переймаєтеся українською культурою. Як так сталося?

- Незважаючи на те, що я вже майже 18 років живу за кордоном, я залишаюся справжньою українкою. Моє коріння зарите тут. Для мене набагато важливіше, що відбувається в Україні, з українською культурою, аніж, наприклад, з американською, бо українська залишається для мене рідною. Відтак усе, що пов’язане з Україною, для мене дуже цінне.

Розкажіть, будь ласка, як відбувається Ваша співпраця з авторами?

- Зараз я працюю з ними напряму. Коли вперше працювала як укладач, мені надсилали вже готові речі − я не мала жодних контактів з авторами. Таким чином, коли перша антологія побачила світ, з’ясувалося, що там є погрішності. Було дуже прикро. Тим паче, що вони були не з моєї провини − надіслані роботи вже були з помилками, а порадитися з авторами я змоги не мала. Після того я сказала «ні» − завжди буду працювати напряму з авторами. І завдяки такому підходові зараз мені все вдається.

Як Ви шукаєте авторів для майбутніх збірок?

- Зазвичай, через знайомих або літературні сайти. Коли, наприклад, створювалася збірка «Степ», деякі імена мені самі дівчата підказали: Олена Гусейнова запропонувала Ірину Плехову, далі ще хтось когось підказав. І ось так назбирали «степових» дівчат (сміється). Приємно, що вони такі солідарні, дружні. Коли створювалася збірка «ЛяЛяк», то наші львів’яни тільки себе пропонували − між ними відчувалася конкуренція. За великим винятком, могли ще когось порадити.

Автори часто звертаються до Вас напряму з проханням, щоб Ви їх надрукували?

- Це не рідкість. Зазвичай, пишуть на електронну пошту. Якщо річ варта − беру, якщо ні − відразу відхиляю: не хочеться «ліпити» в гарні книжки тих авторів, у котрих слабкий рівень.

Ось про поетів, котрі брали участь у створенні збірки «ЛяЛяк» Ви сказали, що «це нова львівська молодіжна хвиля, котра ще проб’ється зі суто львівської криївки на всеукраїнський марафон. І тоді їх не спинити». А що Ви можете сказати про тих поеток, котрі працювали над збіркою «Степ»?

- «ЛяЛяк» дуже різний, як увесь химерний Львів. У цій збірці дуже різні автори − серед них можна виділити десять кращих, але є й трошки слабші автори. Збірка «Степ» є більш монолітною. Усі дівчата-поетки ніби йдуть поряд − тут нема слабких. Одним словом, як в степу − тільки найсміливіші люди колись в степу виживали: дуже практичні й обачні.

Ви сказали, що серед поеток, котрі працювали над збіркою «Степ», нема слабких. За якими критеріями Ви визначаєте, сильний поет чи ні?

- Якихось конкретних критеріїв нема. Просто я теж поет − відчуваю. Урешті-решт я читала найрізноманітнішу літературу, тому вже маю великий досвід, певний смак. І дозвольте себе похвалити, думаю, що смак у мене непоганий (усміхається).

Ви бачите український літературний процес зсередини, але й водночас маєте змогу, як людина, котра живе за кордоном, поглянути на нього з іншого боку. У чому, на Ваш погляд, полягає відмінність між українським та зарубіжним підходом до авторів, до літератури взагалі?

- Культура стала універсальною. Нема вже великої різниці ані в візуальному мистецтві, ані в літературі. Те, що ми маємо зараз, − це є добротна література. Можливо, вона не така розрекламована, не так ошатно видається, з’являється в книгарнях не так часто, як нам би хотілося. Але вона є! І порівнювати літератури, підходи − наші, ваші − зовсім не потрібно. Повірте, великої різниці немає − як тут, так і там є талановиті люди. Не треба ставити бар’єри там, де їх фактично не існує. Культура живе без бар’єрів. Я не можу сказати, що в нас погана література. Завжди є декілька гарних авторів, інші − добра середня маса. Так само і в Україні. Потрібно пам’ятати, що весь світ тримається на доброму серединному рівні − «п’єдестальників» завжди одиниці. Нам нічого комплексувати − в нас усе є. Я дивлюся на молодих письменників, котрі з’являються на літературній сцені, і не відчуваю ніякого комплексу − мені ні прикро, ні стидно. Навпаки, цікаво. Це − наші сучасність і майбутнє: різне, дивне, іноді, можливо, незбагненне.

Цікаво, а як за кордоном сприймають українську літературу?

- Почнемо з того, що сприймають її передусім українці. Американців важко здивувати − вони на нашу поезію дивляться так, як би ви, наприклад, дивилися на поезію з якогось глухого села. Є одиниці американців, котрі можуть цікавитися українською культурою, але зазвичай, це пов’язано з тим, що вони мають когось з українців в родині. А так… не треба вдягати рожеві окуляри і мріяти про шалений успіх на американській літературній сцені. Українська література розрахована, у першу чергу, на нас, українців.

Чи відбуваються в США, наприклад, такі літературні вечори, зустрічі, як в Україні?

- Зазвичай, двічі-тричі на рік є такі зустрічі. Подібні заходи, наприклад, завжди відбуваються під час різдвяного ярмарку. Проте не можу похвалитися постійними виступами там. Я з цього приводу зовсім не хвилююся − мене зараз більше цікавить те, що відбувається в Україні, і себе я бачу саме тут. Мені набагато цікавіше В Україні робити якийсь свій вечір чи презентувати антологію, аніж виступати там.

Чи є у Вас в літературі кумири?

- Є дуже багато поетів, котрими я захоплююся. Якщо почну всіх називати, так і весь час спливе (усміхається).

Ну, серед українських, наприклад?

- Дуже подобається Богдан-Ігор Антонич, Євген Плужник, а також ціла плеяда поетів − покоління 1980-х, 1990-х років. Я на комусь одному ніколи не акцентую − талановитих у нашій країні дуже багато.

Що, на Вашу думку, далі відбуватиметься з літературним процесом в Україні? Мені здається, раніше люди більше цікавилися літературою…

- Люди завжди нею цікавилися. І, повірте, цікавитимуться й надалі. Просто тепер вони більше позичають книжки, аніж їх купують. Причиною такого явища є висока вартість книги. Література стає дорогим задоволенням − і це є головною причиною того, чому люди менше читають. Потрібно змінити законодавство. Не майте сумнівів, читати люди будуть й надалі. Проте прогнозувати, що далі відбуватиметься з літературним процесом, не варто. Ми живемо в шаленому ритмі, постійно відбуваються якісь зміни. Робити прогнози в такому випадку − справа невдячна. Усе буде так, як повинно бути.

Молоде покоління більше цікавиться модними, розкрученими письменниками, як, наприклад, Ірена Карпа…

- Мені здається, то період був такий. У літературі тривалий час була доволі жорстка цензура, навіть жаргон було заборонено друкувати, а тут прийшла Карпа − уся така при слівцях, епатажна. Звичайно, молодесенькі дівчата купилися на це. Але це зовсім непогано − навпаки, добре. Ірена Карпа − це ж такий міні-Швейк у спідниці. Зараз, на мій погляд, такою літературою вже переситилися − тепер люди хочуть чогось вічного, плинного. І так буде завжди: щось буде виринати, потім потихеньку згасати. Літературний процес хвилеподібний.

Чи є в Вас плани на майбутнє? Можливо, вже маєте уявлення, що хочете видати, зробити?

- Звичайно! Зараз мені все вдається: я хотіла видати наших львівських авторів − світ побачила збірка «ЛяЛяк». Мені страшенно хотілося, можливо, навіть раніше за «ЛяЛяк» видати «Степ». І я видала. Я мала бажання створити збірку авторів зарубіжжя − вона з’явилася. Рік тому я видала теж свого роду антологію − «Львів на Полтві». Це історія єдиної в Європі джерельної річки, котру 100 років тому перетворили на каналізацію. Сподіваюся, що свого часу ця книга приверне увагу до екологічної проблеми Львова. Отож, поки що все йде за планом, бажань багато. Сподіваюся, що зможу все реалізувати.

Спілкувалася Анастасія Єрмакова, ПРО: Інформаційна агенція культурних індустрій

 

Додав nady 18 серпня 2012