Автори / Юрій Андрухович / Коли зійде торішній сніг
Здати людину у притулок набагато важче, ніж можна це собі уявити на перший погляд. Тварині потрапити до схожого закладу значно простіше: достатньо, щоб їй пощастило. новажена психіка? Або просто – безкінечно лізе шерсть? Причин може бути безліч. Дехто не в змозі пережити каліцтво тварини і подалі з очей виганяє її на вулицю. Дехто не в змозі тварину прогодувати. Буває, що хвостаті співмешканці заважають будувати особисте життя, зав'язуючи господарю світ. Деякі надміру ревнують. Інші надміру потребують уваги. А скільки потрібно додаткових коштів, щоб вибратися із собакою в подорож? Чи не простіше замінити його на щось менш вибагливе, гавкуче й метушливе? На щось, не таке живе? Котів, які зручніші в побуті й не такі комунікабельні, позбавляють звичного житла, як правило, з однієї-єдиної причини – через непомірну (от не знайду точнішого слова!) сцикучість. За всі сторіччя співіснування з людьми вони вже поступово навчилися зраджувати своїй котячій природі і таки опанували складну техніку зливних бачків. Але й цих унікумів люди часом проганяють. І що тоді сказати не про тварин? Мама моїх знайомих, колишня художниця і великою мірою артистка, останнім часом почала хапатися за ніж. Ні, не для того, щоб різьбити ним по дереву або ж шинкувати капусту. Ніж став її головним аргументом у нервових зривах. Психічно хворі жінки, не дійшовши певного життєвого періоду, бувають нестерпними. Розумні лікарі так і кажуть близьким: "Ви почекайте, поки постаріє, заспокоїться, захиріє. Побачите – буде тиша". Тільки от тиші хочеться вже тепер, а бурхливий елемент продовжує свою активну діяльність, вносячи в домашнє життя страх і сум'яття. Таку маму вирішили здати. Заодно й закрити квартирне питання. Людина вже багато років не працює, задурно сидить на коштовних метрах. Можна уявити, що її було б зручно забирати додому тільки на свята, купати й гарно одягати, а так – нехай дає концерти та вистави у притулку. Усе сприяє такому рішенню. І схвалення друзів та близьких: "Не здасте – на собі хрест поставите". І висновки державних інстанцій : "У притулку хворі отримують кваліфіковану допомогу й безкоштовні ліки". А ще цей чистий і рипучий сніг під ногами, в якому так багато цноти, світла. Випавши у грудні, він цілковито змінив знайомий ландшафт. У таких нових, білих умовах легше приймати складні рішення. За ніч перемучишся і передумаєш, а вранці вийдеш на свіжі заметені стежки, нічого зі знайомого колись не впізнаєш і хоч-не-хоч помислиш: "А чому б не розпочати нове життя? Не вимріяти собі кращу долю? Скільки сміття і бруду було вчора на нашій вулиці, а тепер усе накрив собою сніг" . І навіть бездомні птахи і пси здаються веселими, бо ловлять білу небесну манну і протоптують нові життєві стежки. Де не пройшла ще нога людини, вже пройшла собача. На снігу смачніше гризти подарунки зі сміттєбаків. Сніг утеплює лапи. Природа ніби спонукає: "Ловіть момент, такої чистоти думок і снігу більше не буде!". І от мої знайомі, переживши Різдво, здають аналізи, готують папери, доводять у суді недієздатність родички. "Вона побила в хаті увесь посуд", "Вона ночами купається у ванні і затоплює сусідів", "Вона співає, навчившися вмикати музику з наших комп'ютерів!", "Вона вишукує найдурніші пісні!". Певний час жінка змагалася за своє право співати і хворіти, лякала дітей, що скоїть злочин, набере в банку кредитів. Найбільше ж вона переживала, що з новими документами жоден суд не дозволить їй проголосувати проти теперішньої влади на наступних виборах. Проти всіх цих здорових виродків, які так щедро подбали про неї, про її ліки, про її пенсію. Вони ж упевнені, що ніколи не зійдуть з рейок, як вона, і ніколи не потраплять до затишних заґратованих приміщень. А снігу в цей неспокійний, для когось святковий, місяць виявилось так багато, що здавалось, усе так і буде – по-новому. Поки він не почав танути, роздягаючи брудну землю і даруючи головам біль. Викошуючи метеозалежних, оголюючи з-під заметів такі неприємні речі, що навіть пси лякалися б. Та що там – коли взимку тане сніг, з хати не хочеться виходити, не те щоб розпочинати нове життя! Скоро у нашій країні стане ще більше душевнохворих – надто великий розрив між потребами душі й реальністю. І добре б не знайти під цим засмальцьованим торішнім снігом когось рідного, втраченого в минулому році. Так і мої знайомі вирішили, що своїх божевільних добре тримати при собі. За будь-якої погоди.
Юрій Андрухович, ТСН
Додав nady 23 січня 2013
Про автора
Поет, прозаїк, перекладач, есеїст. Живе і працює в Івано-Франківську. Віце-президент АУП.
