Автори / Дмитро Лазуткін / «Для мене поезія – кохана дружина. Я їй навіть не зраджую»
Поет та секс-символ у літературі. Спортивний коментатор у журналістиці. Віднедавна президент «Клубу Бойових Митців». А ще бронзовий призер Кубка світу з кікбоксінгу і кік-джитсу, чемпіон України з козацького двобою, володар чорного поясу з кемпо-карате. З такою багатогранною особистістю можна поговорити про спортивні досягнення, телебачення зсередини та інші країни, але ми обрали все ж літературу. У ній Дмитрові Лазуткіну як ніде затишно і комфортно, у ній він свій.
.– Літтусівка тебе знає як чудового лірика, трішки як спортивного коментатора, менше як майстра спорту. Що у твоєму житті було раніше: спорт чи поезія?
– Поезією в силу її специфіки не можна займатися по плану і систематично. А от спорт – і дисциплінує, і розвиває. Не бачу перешкод для того, аби вони співіснували у гармонії між собою. Принаймні я – за поєднання писання віршів і фізичних вправ.
На власному ліжку за фізичними вправами (2008 рік)
– У Вишневського наука – це дружина, література – коханка. Як у тебе розподілились ролі між літературою і спортом?
– Для мене поезія – кохана дружина. Я їй навіть не зраджую.
– У 2008 році тебе визнано секс-символом сучукрліту. Цей статус допомагає чи заважає?
– У більшій мірі допомагає. Хоча іноді звужує сприйняття текстів деякими читачами до постійного очікування еротичних мотивів. Все-таки я різний, і я люблю експериментувати, не зациклюючись на одній темі. Хоча любовної лірики у мене чимало. Але це не поетичний конвеєр, а відверта розмова про головне. Кохання – це ж головне, чи не так?
Дмитро Лазуткін – секс-символ сучасної української літератури за версією читачів «ДЧ» та відвідувачів Львіського форуму-2008
. – Якось ти сказав, що немає неприступних жінок, просто є довгостроковий і короткостроковий бізнес-план. Тобі ні разу не відмовляли? Чи можна застосувати цей бізнес-підхід до літератури – як і до кохання?
– Я це колись сказав напівжартома, а мої слова вже журналісти вирвали з контексту. Звісно ж, неприступні жінки існують. Принаймні такі, для завоювання яких потрібно докласти надто багато зусиль. Іноді – і життя замало. Я саме це мав на увазі. Бізнес-підхід до літератури – як і до кохання – мені не притаманний.
– Ти у віршах можеш написати все? Чи є межа, самоцензура? Чи такі вірші просто не для загалу?
– Я можу написати все, що підпадає під моє розуміння естетичної правди. В цьому я абсолютно відвертий. Самоцензура ж часом допомагає підвищити мистецьку якість того чи іншого твору. Не думаю, що обов’язково треба виливати на читача все, що виникає у хворій уяві автора. Фільтр смаку текстам не шкодить. Я не веду подвійне літературне життя – оприлюднюю все, на мою думку, варте уваги. Хоча з часом деякі погляди змінюються. Дещо б у старих текстах я замінив би, але таких місць не так вже й багато.
«Читайте і слухайте мене:)», – Дмитро Лазуткін на Ночі поезії та музики non-stop 2012 у Львові
– Не думав спробувати себе у прозі?
– Думав, але поки що – не кортить опускатися до рівня прози. Адже мені пишеться легко. Я не вимучую вірші, вони виникають – з відчуттям польоту. До речі, як на мене, у нашій прозі і так забагато поетів. Хотілося б більшої структурованості, сюжетності, цікавих характерів і правдоподібних діалогів.
– Співпраця з гуртом Kozak System (автор пісень «Шабля», «Така спокуслива») призвела до того, що ти з ними навіть заспівав. Чи буде продовження в цій сфері?
– Сподіваюся, що пісні в мені і надалі народжуватимуться. А значить і слова з музикою зіллються. Я вже радий тому, що мої «Шабля» і «Така спокуслива» так яскраво зазвучали. Вірю, що і з Kozak System ще попрацюємо, і з Калєкцією, і з іншими музикантами. Я, взагалі, людина відкрита для експериментів. А ще хотілося б знятися якось в кліпі – можливо навіть зробити постановку бойових сцен. Є веселі ідеї, як красиво й дотепно показати бійку, і є розуміння, як це можна донести та подати.
Дмитро Лазуткін та Kozak System в арт-пабі «Бочка»
.– 22 лютого відбувся перший підпільний бій «Клубу Бойових Митців», президентом якого ти є. Це проба поєднати спортивну й літературну діяльність?
– Це відкритий Клуб, де поети зможуть між собою позмагатися. Такі собі літературні батли, подібні до слему. Але трохи не слем. Такі поєдинки відбуватимуться щомісяця. У митців буде 3 хвилин, щоб переконати публіку, що він кращий, що саме за нього глядачі повинні віддати свій голос. Мабуть, це єдине правило.
Спілкувалась Анна Богородіченко, Друг Читача
Додав nady 25 лютого 2013
Про автора
Поет, прозаїк, журналіст. Народився у 1978 році в Києві. Закінчив Національний технічний університет України («КПІ»). Автор книг: «Дахи» (2003, Гопак), «Солодощі для плазунів» (2005, Факт), «П
