Автори / Оксана Забужко / «Насправді багатий – це той, хто віддає. Гребе бідний, бо йому – завжди мало…»
Такого у нас ще не було – великий зал колишнього кінотеатру «Перемога» був заповнений вщерть. Люди стояли навіть у проходах, аби лише побачити й почути знамениту гостю – Оксану Забужко та співтворців «Дороги зі скла» – сестер Лесю й Галю Тельнюк.
Дійство тривало майже три години, але наприкінці цієї дивовижної імпрези було так саме велелюдно. Ось така вона - сучасна магія! Потім спілкування з українською письменницею продовжилося в просторому вестибюлі - пані Оксана ще цілу годину підписувала книжки своїм шанувальникам.
Ректор Чернігівського державного інституту економіки і управління Ірина Каленюк (митці завітали на запрошення кафедри українознавства цього вишу), представляючи Оксану Забужко, назвала її всесвітньо відомою письменницею. І це - не перебільшення! Роман «Польові дослідження з українського сексу» став бестселером у багатьох країнах - його вже перекладено майже на двадцять мов. Неабияким попитом користується й величезний за обсягом роман пані Оксани «Музей покинутих секретів», перекладений, зокрема, англійською, польською, чеською... До речі, ми нещодавно представили цю книжку на шпальтах літературної сторінки «Деснянські зорі» - в газеті «Деснянська правда», яку й подарували письменниці.
Завідувачка кафедри українознавства Людмила Зиневич розповіла, що зіркові гості погодилися виступити в Чернігові безкоштовно. Напередодні імпрези їм влаштували екскурсію містом. Особливе враження на Оксану Забужко справив літературно-меморіальний музей Михайла Коцюбинського.
Власне, «Дорога зі скла» - це пісні у виконанні відомого вокального дуету - заслужених артисток України Лесі й Галі Тельнюк на вірші Оксани Забужко. Раніше значний резонанс в Україні викликала концертна програма (а потім і талановита вистава) сестер Тельнюк, створена на основі поезій Василя Стуса. Я тоді побував у Києві - на спектаклі - й тривалий час згадував про цю подію. Адже таких пісень на вірші видатного поета досі не було. Недаремно сестри Тельнюк - лауреати премії імені Василя Стуса. Також у їхньому репертуарі - пісні на вірші Павла Тичини, Євгена Маланюка, Ліни Костенко, Богдана-Ігоря Антонича...
Концертна програма, яка з´явилася на світ завдяки співдружності з Оксаною Забужко - не менш цікава. Інтимно-філософська лірика пані Оксани зазвучала особливо проникливо й чарівно. Важливо, що це сподобалося молоді - співачок і трьох музикантів-чоловіків (лауреатів міжнародних конкурсів), як то кажуть, викупали в оваціях.
Оксана Забужко презентувала свій новий твір «З мапи книг і людей», майстерно читала вірші та есеї й відповідала на численні запитання глядачів. Письменниці подарували картини і книжки.
- Пані Оксано, після тріумфу в США, Німеччині, Чехії, Польщі Ви нарешті завітали до Чернігова...
- Запросили, то й завітала! Чернігів - місто особливе, унікальне. Таких міст не лише в Україні, а й у світі - не рясно. За належного розвитку туристичної інфраструктури Чернігів може стати перлиною Європи. Не менш знаменитим, ніж, скажімо, Львів. І зайняти гідне місце серед культурних столиць світу. Хотілося б до цього дожити! Взагалі ж, особисто для мене - це, перш за все, місто Михайла Коцюбинського. Тут мешкали незабутні Леонід Глібов, Борис Грінченко, Опанас Маркович, Софія Русова...
- На Ваші вірші створено вже немало пісень. Однак концертна програма сестер Тельнюк - напрочуд цілісна й несподівана!
- Як на мене, творчість Лесі і Галі - це арт-рок найвищого класу. Чогось подібного в Україні немає. Відверто кажучи, до цього я досить нейтрально сприймала пісні, написані на мої вірші. Але те, що роблять сестри Тельнюк, дійсно вражає!
- На виставах за романом «Польові дослідження з українського сексу», що колись спричинив гучний скандал, досі - аншлаги. Причому не лише в Україні, а й за кордоном.
- Однак роман - не про секс. Це - не порно! Йдеться про речі значно серйозніші... Взагалі, найкраща рецензія для мене - це реакція одного бізнесмена, який довго вивчав написане й врешті-решт ошелешено промовив: «Я п´ять разів поспіль перечитав цю книжку, і ніяк не можу збагнути, де пані Забужко знайшла тут секс?». «Польові дослідження...» писалися близько трьох років. Було двісті з гаком сторінок чернеток - не клеїлося з образом головного персонажа. А потім я за три місяці переписала роман від першої особи. Тобто не все так просто: більше однієї сторінки в день доброго тексту без редагування не вийде.
- Ваш новий твір «З мапи книг і людей» - це, по суті, книга про книги, які входять в життя людини й змінюють його...
- Так. Відомий письменник Генрі Міллер (один із моїх улюблених), котрий теж мав скандальну репутацію, уявляв, що колись у його великому будинку буде кімната, де на одній стіні він зобразить, як мапу зоряного неба, історії з життя своїх друзів, а на протилежній стіні - історії книг, які змінили його життя. Ось так - друзі та книги, і все це ніби проходить крізь тебе. Об´ємний, стереоскопічний образ: ти - на перехресті людей і текстів, які перетікають, запліднюють одне одного, зустрічаючись в точці людської душі. Таку мапу міг би скласти кожен. Моя мапа - письменницька. Це - як у Пастернака: «Книга - это обугленный кусок дымящейся совести». Нині ми живемо в епоху аудіовізуального тоталітаризму - нас постійно чимсь «вантажать». Але книжка лишається незамінною, як точка діалогу душі з душею. Діалогу з автором, котрий стає (або не стає) твоїм другом. Талановиті книги - живі!
Сестри Тельнюк
- Чи вірите Ви в фатум?
- Я вірю в невипадковість появи на світ кожної людини. Призначення - це не фатум. У кожного з нас - своя мелодія у всесвітньому оркестрі. І головне для людини - пізнати себе, збагнути своє призначення: що ти можеш зіграти, аби світ став кращим?! Для цього потрібно дуже багато трудитися. Видатний американський диригент якось зауважив, що навчитися техніці диригування можна буквально за три години. Однак, щоб досягнути вершин майстерності, потрібно вчитися все своє життя.
- Звідки берете натхнення для творчості?
- Знаєте, тебе або пре, або не пре... (посміхається) Це - таке, що ні за які гроші не купиш!
- Чи не вичерпала себе філософія як суто теоретична наука?
- Щоразу, коли чую, що все вже було сказано до нас, пригадую міркування Р. Барта: класику кожне нове покоління має заново перекладати своєю мовою. Істини, відкриті до нас, не звільняють нас від відповідальності за пошук власної істини. Я не вважаю філософію наукою. Для мене, як і для Р. Барта, це - спосіб запитувати світ, чому він такий? «Хочеш бути філософом - пиши роман» (це вже я цитую А. Камю). Якщо філософія вичерпалася, то людство остаточно здичавіло, деградувало до стадії ідіотизму. Є така дотепна американська комедія - «Ідіократія», де один добродій потрапив у майбутнє. А там за п´ятсот років усі перетворилися на споживачів розваг. І людина з минулого виявилася найрозумнішою на планеті...
- Що Вам допомагає утримувати рівновагу в житті?
- Відчуття присутності тих людей, котрі були до нас і залишили нам цю країну, культуру. Не руйнівників, а будівничих. У Чернігові я побачила унікальні речі - те, що збереглося від колекції Василя Тарновського. Вражає, скільки зробив для письменника Михайла Коцюбинського український меценат Євген Чикаленко, зусиллями якого класик нашої літератури зміг поїхати на лікування та відпочинок до Капрі. Розумієш, який ти маленький і як треба рівняти спинку, щоб бути гідним таких попередників.
- Який смисл вкладаєте в слово «інтелігентність»?
- Вирозумілість, притомність. Я дуже обережно ставлюся до слова «інтелігенція» на означення прошарку людей розумової праці. На Заході це слово означає розум, а не показник моральних ознак. У соціології є термін - інтелектуали - люди, які продукують певні ідеї. Відповідаючи на Ваше запитання, маю на увазі сприйнятливість людини до чужого слова й здатність адекватного на це реагування.
- Як Ви ставитеся до масової літератури?
- Це - ціла індустрія. Вона була завжди. Пригадайте, як у виставі «За двома зайцями» Проня Прокопівна та Свирид Петрович Голохвастов (вічні персонажі - ми їх і зараз постійно бачимо серед українських політиків) обговорюють під дубом прочитане... Масова, лубкова література - незнищенна. Це - не добре і не погано. Так би мовити, медичний факт. Є різні види тварин. Так і з книжками. Боротися з масовою літературою немає сенсу. Власне, якими б високочолими ми себе не уявляли, та бодай один детектив кожен із нас прочитав...
- Яка книжка, видана в Україні, заслуговує, на Вашу думку, бути на вершині сьогоднішнього хіт-параду літературних бестселерів?
- Нещодавно українською мовою надруковано блискучий твір знаменитого польського кінорежисера Кшиштофа Зануссі «Час помирати». Це - книга мемуарів. Як на мене, її варто прочитати. Взагалі ж, я хіт-парадами не переймаюся...
- А кого з сучасних українських письменників Ви зараз читаєте?
- Дуже багато цікавого в українській літературі! З інтересом завжди беру до рук книжки Сергія Жадана. Один із моїх улюблених авторів - Тарас Прохасько, з нетерпінням чекаю новинок від нього! Власне, в Україні має постійно виходити щотижневик, який би оперативно розповідав про нові книжки, вміщував короткі рецензії, інтерв´ю, різноманітну інформацію. Такі видання є в США, Великобританії, Німеччині, Чехії, Польщі... І вони користуються попитом! Раніше Костянтин Родик видавав «Книжник-ревю», і це було потрібно - письменникам, видавцям, читачам.
- Яке майбутнє очікує Україну в найближчі п´ять років?
- Прогнози щодо якихось радикальних змін - безвідповідальні. За останні двадцять років не так уже й багато змінилося в нашій державі. Час збирати каміння, нарощувати м´язи громадянської свідомості. Цього ніхто за нас не зробить! Проблема - в необхідності усвідомлення цілим суспільством національних інтересів як своїх власних. Все починається з будинку, вулиці... Влада - така, якою ми дозволяємо їй бути.
- Куди подітися українцям в Україні від українофобів?
- А чому ми повинні кудись діватися? Нехай вони діваються! Хіба ми - не господарі в своєму домі? У жодній європейській державі так питання не стоїть. Треба вміти відстоювати своє й не дозволяти плювати собі в кашу. Наприклад, в Україні є така громадська організація «Дріжджі». Вони приходять до кав´ярні й запитують: «А чому у Вас немає меню українською мовою?». Впевнено, зі знанням справи відстоюють свої права. Таких людей українофоби бояться - і в Києві, і в Москві!
- А як Ви ставитеся до заклику голосувати на виборах проти всіх?
- Якщо дійсно немає вибору, то чому б і не скористатися такою графою у виборчому бюлетені? Шкодую, що свого часу багато наших співвітчизників не використали цю можливість...
- Мирослав Попович назвав ХХ століття червоним. А якого кольору, по-Вашому, XXI?
- Ще тільки 13-й рік... Основні драми - попереду! Тож маркувати нове століття якимсь кольором - зарано. Але варто бути готовими до серйозних катаклізмів - дуже глибоких, геополітичних змін впродовж наступних 10-15 років. Ми поки доношуємо костюми ХХ ст. Не вичистили досі тих авгієвих стаєнь. А в Україні ще навіть не починали цього робити! Втім, не засвоївши уроки минулого, неможливо рухатися вперед.
- Що б Ви запитали у Бога?
- Колись я написала такого вірша. Довгого, досі не опублікованого. А закінчується він так: «Облиш свою дурну затію. Ти не готовий вмерти. Підожди»...
- За чим найбільше шкодуєте в житті?
- З роками усвідомлюю, скільки я недолюбила, недодала! Адже насправді багатий - це той, хто віддає. Гребе бідний, бо йому - завжди мало. У мене є такий вірш: «Скільки дурних стриножень, скільки копань у півштик! Мало любила, Боже...». От за цим шкодую, як за недопитим вином життя.
Сергій Дзюба, Буквоїд
Додав nady 25 березня 2013
Про автора
Коротка біографічна справка Оксана Забужко — одна з провідних українських письменників свого покоління, є автором трьох поетичних книжок: «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки»
