Увійти · Зареєструватися
Потік Афіші Галереї Товари Статті Інформація

Автори / Ірена Карпа / «Було у передачі ”Наші в Раші” багато зірок шоу-бізу, які в кадрі - сонечко і розумашка, а поза кадром - хамидло і жлоб»

Письменниця, співачка, журналістка, телеведуча Ірена Карпа, Попри активне творче життя, встигає бути дбайливою жінкою та мамою. Разом із чоловіком, американським фінансистом Норманом Полом Генсеном, виховує двох донечок. Про письменницьку стежку, журналістику та сім'ю Карпа розповіла журналісту “ВЗ”.

Ірено, ви стали відомою особистістю перш за все завдяки літературі. Ваші твори важко запхати у якийсь формат чи вписати у шкільну програму через вміст нецензурних висловлювань. Проте саме така література набула популярності. Як знайшли свій рецепт успіху?

Мій рецепт успіху - не намагатися з себе вдати кращу, ніж ти є. Як кажуть наші сусіди, "я нє такая, я жду трамвая". Мої герої відверті, мова в них жива. Щодо суспільних явищ, висловлююся прямо, не замовчую те, про що "не прийнято" говорити. Люди бачать, що їх проблеми співзвучні з проблемами героя, це дає їм змогу не відчути себе самотнім, покинутим, виродком суспільства, котре звикло припудрювати сю правду.

Відомим є і ваш гурт «Qarpa», де змішалось купа музичних стилів. У такому ключі бачите майбутнє гурту?

Ще не знаю, у якому стилі буде наступний альбом. Співати щось, що людей веселить, для мене у сто разів приємніше, ніж виконувати ліричні композиції. Речі медитативні, тонкі, на мою думку, ліпше слухати наодинці з собою чи з коханою людиною. Тобто, тут я повністю погоджуюся на буття "студійним гуртом". Однак настрій різний буває - деколи хочеться й інтимну акустику виконати.
Минулого року з гуртом «Qarpa» виступили на розігріві Мериліна Менсона в Києві. Ваша сукня із сала вразила усіх. На її створення вас надихнула м'ясна сукня Леді Гаги? Хто цю сукню опісля з'їв?
Сукню, як і обіцялося, зклювали синички - зима ж надворі була. А тим, що вона з сала, “постібалися” одразу з трьох поп-стереотипів. Із "салоїдства" українців, із обіцяного кінця світу, від якого нас мало врятувати салоїдство, бо ж сало не лише дає калорії, а ще й гріє як одяг, ну і, на відміну від Леді Гаги (якій, звісно ж, передавався привіт), сало - річ практичніша за її ніжне карпачо. Зберігається довше, коштує менше. Чотири кілограма свіжини пішло на цей "убьор".
Гармонійно почуваєте себе у ролі телеведучої. Працювали на «ICTV», «Інтері», «MTV Ukraine».

Особливою популярністю користується ваша програма «Наші в Раші» на Новому каналі, де не бракує стьобу. Не ображаються на вас герої передач?

Адекватні - не ображаються. Мої найулюбленіші - Сєдокова, Бльоданс, Костюшкін - навіть повідомлення з вдячністю за прекрасну програму прислали. Люблю, коли героя можна відкрити з несподівано глибокої сторони, чи бодай повчитися в нього життєвої мудрості. Було повно таких, хто в кадрі сонечко і розумашка, а поза кадром - хамидло і жлоб. Як не дивно, вони ще й виявлялися не особливо талановитими. Здивувало неприємно те, що купа наших екс-співвітчизників, “звйозди” так званого першого ешелону, штибу Лоліти, Куценко, навіть Наташі Корольової відмовилися брати участь у програмі. Їм цей ринок "нє інтєрєсний" мовляв.

У якому загалом ключі бачите майбутнє української журналістики? Які мінуси найдужче ріжуть вам око?

Найдужче ріже банальна орфографічно-граматична неграмотність. Ну і часта необізнаність із предметом інтерв'ю. Дуже не люблю, коли задаються одні й ті ж питання. Можна ж “погуглити” перед розмовою, щоби не вдаватися в банальне розпитування про одне й те ж, можна бодай якось напружитися, щоб бути оригінальним... Це так - щодо емпіричного досвіду, коли я "з іншого боку". А щодо репортерсько-аналітичної роботи загалом, то людям часто бракне сміливості, свіжості, незаангажованості в думках. Інколи зустрічаюся з першокурсниками факультету журналістики - такі усі світлі, повні потенціалу діти, з оригінальними ідеями і драйвом. Куди вони потім діваються, чого хапаються за коньюнктуру? Лишаються ж лише одиниці, для котрих "свобода преси" - не забуте словосполучення з курсу "історія журналістики" у ВИШі.

Пробували себе і у жанрі кіно (“Аутизм”, “Компот”...). Хотіли би продовжити зйомки у фільмах? А про режисуру, зважаючи на катастрофічний брак українського кіно, не думали?

Мені би насправді пасувало витрусити з себе лінь і сісти писати сценарії. З правом втручання у кастинг і режисерську роботу (сміється. - І. К.). Хотіла би повчитися у старому-доброму Голлівуді, як це робиться правильно. Наразі займаюся самоосвітою. Хоча, якби мені хтось розкладав на лекала написання книжок, теж було б важко. Але Арістотеля перечитати не зайве. Як акторка перших ролей, я так собі. Хіба би третього плану щось хотіла грати, як робить Тарантіно. І його на другій же хвилині вбивають.

Ви знімалися в еротичних фотосесіях для журналів «Playboy», «Penthouse», «FHM». Хотіли перед шанувальниками оголити не лише душу, а й тіло? Чоловік не був проти ваших відвертих світлин?
Чоловіком тоді ще й не пахло - ні першим, ані другим. Та й чого хтось має бути проти мого рішення, якщо цей хтось адекватний і поважає моє право на власний вибір? Не розумію, що страшного люди досі бачать в оголеній натурі. Найбільший приклад аморальності Венера у Луврі - он скільки їй років вже, а не соромиться показуватися мільйонам людей... Я за гармнонію душі і тіла людини, за те, щоб люди приймали себе і любили. Інакше вони не зможуть полюбити і прийняти інших.

Ірено, спостерігаючи за вами, вашою творчістю, способом життя, видається, що ви постійно прагнете втекти від буденності, не залишатись у тій сірій масі, яка навколо. Мабуть, через це не завжди відчуваєте розуміння з боку суспільства?

Мені вистачає того розуміння, яке дають люди з "моєї зграї". Ті, хто мене читають, слухають, чи просто розділяють мої думки. Як правило, ці люди сміливіші за інших, начитані, з живим, рухливим мозком, працюють над собою і цінують свободу. Вони навряд чи є фанатами російських серіалів, партії регіонів і плавання за течією. Якби мене любив "широкий загал", це означало би, що зі мною щось не так.

Про виїзд за кордон, де життя більш вільне, без совкових законів та стереотипів, не думали?

Серйозно думаю про Лаос, де зараз викладає англійську мову буддійським монахам моя сестра. Я би могла викладати, приміром, французьку, а дітей “здала” би у садок при монастирі. Правда, надовго мене ніде не вистачає. Переїхала би в інше місце. У Непал, там гори вищі. Хоча ні... Поки в Україні ще можна щось змінити, я залишуся.

Цікавим є ваше творче життя. Але не менш цікавим є і особисте. Перший ваш шлюб з київським журналістом і письменником Антоном Фрідляндом розпався після року спільного життя. Хоча все збоку виглядало доволі мило...

Антон - прекрасний, але ми надто різні...

Із другим заміжжям довго не тягнули. Вийшла заміж за американського фінансиста Нормана Пола Генсена, з яким живете уже четвертий рік. І тут ви стерли стереотип, що людям із різних країн, із різним менталітетом важко знайти спільну мову. На якій мові спілкуєтесь, яких традицій дотримуєтесь у сім'ї?

Спілкуємося переважно англійською, хоча Норман вивчив українську і дуже кумедно намагається нею говорити з дітьми. Сварю його за це і благаю говорити до них англійською, бо вони все англійською розуміють, а відповідають українською. Свята святкуємо і наші, і католицькі. Тобто, маємо два Різдва, дві Пасхи, День Подяки... Різниці менталітетів не помічаю, швидше традиційну різницю характерів, як у кожній родині.

Норман є значно старшим за вас, у нього була вже сім'я. На цьому фоні непорозумінь не виникає? Не опікує вас як батько?

Тут швидше проблема у тому, що я на таку опіку розраховувала, а поводимося ми як однолітки. У нас не вийшло рольової моделі "дочькі-матєрі", аж шкода - так ніколи у житті й не довелося спробувати побути слабенькою-дурненькою... (сміється. - І. К.).

Із Норманом виховуєте двох донечок. Хто у сім'ї виконує роль злого поліцейського?

Однозначно чоловік. Вміє так гаркнути, що діти перетворюються на декор на стінах. Я так не вмію - мене вони не бояться, мені простіше достукатися до їх здорового глузду, домовитися, наобіцяти цукерок чи пригрозити депривацією полуниць. Доброму поліцейському важче - це з його голови ніколи не злазять, його будять першим, його вимагають повсякчас поряд.

У інтерв'ю Сергію Жадану ви сказали, що зачаття старшою донькою Корою “відбулося доволі містично”. Розкажіть про цю містику?

Були з чоловіком у весільній подорожі у Верхньому Мустангу, практично в Тибеті. Вода у крані в готелі замерзла - така низька температура була. До того я вже досить довго намагалася завагітніти "по-правильному", дні вираховувала і все таке. Але марно. Вже почала непокоїтися. Тут же в околиці Ло Мантангу (столиці Мустангу) відвідали один із храмів Гуру Рімпоче, тибетського святого містика, котрого тут вважають за Будду. (Я писала про нього у книзі "Піца Гімалаї"). Дивовижа храму у тому, що під статуєю святого виросло сухе дерево і підняло статую на рівень вище. Звідти потекла вода, так що довкола крихітного струмка навіть взимку цвіли квіти й літали метелики, далі ж - холодна пустеля... Я попила звідти води. Потім ще гоцала над прірвами на куцоногому коні, котрий біг у п'ять разів швидше, коли я йому горлала "їхав їхав козак містом"... Згодом почула, що з того струмка приходять пити воду жінки, яким дуже хочеться дітей.. Посміялася. Але недовго сміялася - за кілька тижнів зрозуміла, що ми чекаємо на Кору.

Появу другої доньки ви називали бонусом до першої. Адже не очікували, що за такий короткий період часу від перших пологів, знову завагітнієте. Про третій кіндер-сюрприз не думаєте? Можливо чоловік хоче ще сина?

Син у нього вже є, дорослий, майже повнолітній за американськими мірками. Я б, можливо, ще одну дитину народила, але років за 6-8, щоб, як каже подруга "омолодити організм". Та й дівки вже будуть дорослі, зможуть бути няньками й не ревнуватимуть.

Коли діти народжуються один за одним, важко впоратись із їхнім вихованням. Маєте няню? А куховарством вдома хто займається?

У мене зараз чудові няні. Одна закінчила Могилянку, говорить англійською, пише вірші. Інша з великим досвідом, хімік за освітою, знає купу пісень і віршів. Перша з Кам`янця, друга з Тернополя. Обидві україномовні - це для нас принципове питання. Куховарством займаюся я, за винятком супів, які з дитинства сама ненавиджу, тому смачно варити не вмію. Зате мої діти споживають усі кухні народів світу і не вередують, щодо спеціального дитячого меню.
Ви казали, що з появою дітей ще більше здитиніли. Мабуть, тому і дочок виховуєте не строго, без простоювань у кутку на горосі...

Надто строгою бути не можу. Але після прочитання книги американки Друкерман "Чого французькі діти не кидаються їжею", навчилася казати їм "ні" і - що важливіше - "почекай". Діти мусять мати рамки, зате в межах тих рамок вони можуть робити все, що їм заманеться. Я не фанат знущань імені раннього розвитку. Діти мусять мати свободу попустувати, замаститися їжею, стрибнути в калюжу. Але вони мають тримати закритим рот, коли говорять дорослі, не кидатися і не плюватися їжею, казати "дякую", "будь ласка"... Скоро книга Друкерман вийде в українському перекладі, дуже рекомендую.

Ви гаряче протестували проти закону про мови, який приймали минулого року. Але від ваших донечок інколи можна почути російську мову...

Раніше можна було почути, але це у минулому часі. Їх "прівєт" і "пасіба" перестали бути словами-паразитами, щойно ми ними назвали ляльок - кена і барбі. Туди ж потрапила "Бляха-Муха", підхоплена Каєю від мене. Тепер це ім'я червоноволосої барбі Аріель. Я не проти знання моїми дітьми ані російської, ані інших мов. Але проти грубого суржа. Хай спершу вивчать дві рідні мови, а російською і так заразяться - в садку, на майданчику.

Ваша молодша сестра Галя Карпа теж письменниця. У доньок схильності до складання казок не помічаєте?

Моя сестра ще й мандрівниця - надіюся, діти успадкують наші авантюрні якості... Але поки що у них переважно схильність до акробатики проявляється. І любов до музики та кулінарії. Заговорять краще - видно буде.

До народження дітей ви багато подорожували. Із донечками теж уже кудись виїжджали?

Не ламала свого стилю життя із появою дітей. Вони або подорожують з нами, або залишаються на канікулах в Карпатах у моїх батьків. Кора мала місяць, коли ми поїхали з нею з Берліну на французьке Атлантичне узбережжя, а потім назад, аж до України. По дорозі мали купу пригод, зламану машину... Кая мала два тижні, коли я з нею в слінгу піднялася на 2,5 тисячі кілометрів у Піренеях. Бували в Карпатах, у Барселоні. Взимку я сама з ними двома їздила до Індії. Про все це можна частково прочитати у моєму бебі-блозі на ks kids. До жовтня планую дописати нашу тревел-сторі. Такі собі емпіричні приклади подорожей з дітьми і без. Гарантую - читатиметься весело.

Автор фото Дарина Синельникова та Олена Ведмідь.

Інна Корчук, Високий Замок

 
 

Додав nady 01 липня 2013

Про автора

Ірена Карпа  — українська письменниця, співачка, журналістка. Ірена Карпа - справжнє імя співачки Народилася 8 грудня 1980 у м. Черкаси. У 1998 р. вступила до Київського національного лінгвістичного університету на відділення францу

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска