Автори / Олександр Ірванець / Олександр Ірванець про поезію,сатиру і українську літературу загалом
Презентація збірки поезії українського письменника і поета Олександра Ірванця відбулася у Києві. Книга «Вибране за 33 роки» підскарбія Бу-Ба-Бу присвячена його 33-й річниці творчості. Ірванцю подобається, щоб його називали поетом. Він хоче, щоб в українські літературі стало менше мінорності.
– Олександре,Ви пишете вірші 33 роки. Як упродовж цього часу змінився Ірванець?
– Скажемо так, я став, як вино переброджує на оцет. Я став кислим вином. Я був молодим, ігристим вином. А тепер я таке кисле, витримане, давнє, практично колекційне вино (сміється).
– Тобто, більше стало сатири?
– Сарказму. Не обов’язково сатири. Сатира є політична, яку я тут читав. Але ж є сатира і щодо себе. Тобто, «помри від простати, щоб у пісні постати». Насправді з віком дивишся на себе більше тверезо і більш саркастично.
– У більшості українська поезія та і проза є такою плаксивою, страждальницькою… У вашій творчості немає цього. Як Ви оцінюєте цей феномен української літератури?
-- Ні, ну це аксіома. Така поезія. Серед неї буває навіть висока поезія. Але вона на мінорній ноті створена. Це не моє. Насправді не тільки я, а всі троє «бубабістів», ми писали протилежну поезію. Ну якось так сталося. Можливо, ми могли б бути і ліричними, мінорними поетами, але не вийшло. Мені б хотілося, щоб пропорція цієї мінорної поезії все-таки зменшувалася в українській творчості. Цей такий плач над собою, він негарний. Хочеться чогось світлого та оптимістичного. Як би важко не було, а важко насправді, але якщо будеш нюняти, краще не стане.
– Ви себе все-таки бачите письменником чи поетом?
– Поет – це дуже почесне звання. Хотілося б лишатися поетом. У принципі, я пишу. Я пишу зараз і коли мене називають поетом, я тішуся. Але в сумі, я вже і письменник, тому що я і прози трохи написав, і далі пишу, і п’єси писав, і перекладав. Тобто, я різножанровий. Але дійсно, я починав як поет, і мені приємно. Поет – це почесне звання.
– Тобто, Вам більше подобається, щоб Вас називали поетом?
– Так, безперечно.
– Який у Вас найулюбленіший твій вірш?
– Ну, я не знаю. Їх декілька. Зазвичай, найулюбленіший – це останній, який написався. Тобто, як наймолодшу дитину найбільше люблять. Тобто, від останнього вірша прешся, тащишся і перечитуєш його у голові. А що ж до «евергрінів», то я не знаю, що назвати. Назву «Санітарочку Раю». Є «Eine kleine Nachtmusik», який я теж вважаю своїм улюбленим. Ну таких 5-10 набереться.
– Є плани у майбутньому писати вірші?
– Зараз плани всякі. Планується – проза. Вірші – не плануються, а вискакують самі навіть, коли ти їх не чекаєш. Безперечно, вірші будуть, не залежно від планів. А у планах проза – великий черговий роман.
Тетяна Ярмощук-- Радіо Свобода
Додав nady 15 серпня 2013
Про автора
Поет, прозаїк, драматург, перекладач. Народився у січні 1961 року у Львові. У 1988 р. закінчив Московський літературний інститут ім. Горького.
