Автори / Василь Карп’юк / Критика в контексті
Може, критикувати якраз і треба вчити. Бо, наприклад, літературні курси – добре, але всі говоримо, що людина з талантом народжується, і лише як він є, то є відповідне вираження. А от вміти оцінити – треба мати певний рівень: величезну базу знання всіляких інших творінь для того, щоб могти порівнювати і зіставляти. Здається, це й було на меті у всеукраїнського фестивалю «Контекст – 2», який проходив з 11 до 15 вересня в рамках 20 Форуму видавців у Львові з підзаголовком «Школа літературної критики і книжкової журналістики».
Спочатку було оголошено прийом заявок, а тоді відібрано 25 з них і запрошено їх до участі. Відбирали більш знані українські літературні критики, які згодом стали менторам – Віра Балдинюк, Андрій Бондар, Юрій Володарський, Андрій Дрозда, Валентина Клименко, Олександр Михед, Ірина Славінська, Роксоляна Свято та Ольга Хвостова.
Як зазначила керівник цього проекту Амалія Юсуфова, головним критерієм при розгляді заявок була мотивація. Важливо, щоб людина не лише мала певні навики, а й дуже хотіла б набувати нових і нових:
«Проект був покликаний зібрати молодих критиків та журналістів з різних міст України та стати місцем, де б вони могли отримати досвід спілкування один з одним та з професіоналами сфери під час Форуму видавців у Львові, наймасштабнішої події, присвяченої книзі. Завдяки Школі з’являться унікальні інтерв’ю молодих журналістів з українськими письменниками, що і стане підсумком п’ятиденної роботи учасників. Так, робота на Школі має мотивувати молодих книжкових журналістів розвиватись професійно і надалі».
В мене особисто було завдання записати інтерв’ю з Іреною Карпою. Але чи не всі учасники Форуму знають, як то не встигати кудись. Так сталося і цього разу. Натомість таку розмову провела Неля Ваверчак: «Українці, що досі ностальгують за радянським минулим, – саме про це наша розмова з Іреною Карпою на Форумі. Існує частково правдивий жарт, що СРСР "розвалили" американські джинси. "Лівайси" були не ціллю, а засобом, символом вільного західного життя. Минуло 22 роки від розпаду "совка", а хтось досі згадує абревіатури. Щоправда, ГОСТ, а не ГУЛАГ». Після особистого знайомства з письменницею, Неля зізналася, що змінила свою стереотипну думку про неї: «Під час розмови склалося враження, що Карпа сама природність і щирість». Так Школа дозволяє пізнавати світ і бачити його зблизька. Невдовзі інтерв’ю всіх учасників проекту з відомими українськими письменниками з’являться в мережі.
Воркшопи у антикафе CoMMuna. Фото - прес-служба Форум Видавців/ Фотоагентство LUFA/ Олег Кохан.
Мені ж втрапити на цю Школу було приємно, бо, як мінімум, серед менторів чи не всі добрі і цікаві люди, в яких тільки й вчитися і вчитися. А чи просто спілкуватися. І добре було побудовано, що якісь милі бесіди могли проходити і на воркшопах, і на перервах між ними, і навіть за сніданками в готелі.
Про інших учасників – з більшістю вже доводилося перетинатися. Певна річ, радісно зустріти друзів і знайомих, але трохи насторожує, що всюди повторюється певний відсоток одних і тих же людей. Себто цікавиться і робить українську культуру невелике коло «універсалів», які часто і вірші пишуть, і займаються культурним менеджментом, і, власне, є літературними критиками чи журналістами. Може й справді, тренд сьогодення вміти по максимуму?
Щодо рівня учасників проекту і чи готові вони бути літературними критиками, елегантно прокоментувала Ірина Славінська: «Бути готовим писати про книжки та книжковий бізнес в Україні просто неможливо. Справа в тім, що ця писанина потребує певної перспективи, довіри професіоналів галузі, вміння знаходити інсайдерські штуки. Тому потенційно готовий кожен, а насправді – ніхто. Це постійний пошук і самонавчання».
Себто чітко сформованих літературних критиків видно не було. Інша справа, що, можливо, їх і не очікувалося. У нинішніх реаліях найоптимальніший варіант – культуртрегерство. Писання про книжки є одним з елементів праці у даній сфері. Натомість літературна критика втрачає актуальність, бо все менше людей, яких вона цікавить і, що найбільш сумно, все менше людей, які розуміють саму літературну критику та її призначення.
Учасник проекту, поет, бард і... критик Богдан Ославський наголошує, що часом дивували питання, ремарки учасників та загальна робота в проекті. Але то як з від’ємним знаком, так і з великим плюсом. На подібних заходах доходиш висновку, що теоретичні речі, про які тобі розповідають, не є головними. Просто слухаєш, придивляєшся, аналізуєш, переймаєш досвід не тільки у вигляді матеріалу тої чи іншої форми, а вчишся спілкуючись. Тому, власне, й запрошують фахівців, і спілкування з ними, менш інформативне, аніж кілька спеціальних статей, стає значно важливішим. Робота з учасниками Школи була цікавою і корисною тому, кожен з них є носієм унікального, ніде не прописаного досвіду. Це не вичитаєш, але цього треба набиратися якомога більше.
Набиратися можна було не лише від менторів, а й від головної редакторки швейцарського часопису «10TAL», арт-директорки Стокгольмського поетичного фестивалю Маделен Ґріве, німецького письменника, журналіста і перекладача Олафа Кюля, польської критикеси Юстини Соболевської, російської письменниці Тетяни Толстої та ін.
Фото - Наталя Коваль.
Учасниця Школи Анастасія Євдокимова підкреслює, що найдинамічнішим був воркшоп про літературну критику в Росії з харизматичним Костянтином Мільчиним. Презентація у PowerPoint – це ледве не єдина візуалізація того, про що йшлося (із цим також грався Олександр Михед, розповідаючи про кураторство та медіаформи). Демотиватори (про письменників), правильні запитання (про критиків), цікаві порівняння на екрані вибудовували логічний ланцюжок розмови. Костянтину вдалося протягом обмеженого часу зачепити максимум, та ще й відповісти на запитання.
Власне, якась частина відповідей прозвучала під час фестивалю. Але важливість таких проектів, як «Контекст – 2» у тому, щоб у всіх учасників надалі виникало чимраз більше запитань. Бо чим довшим буде пошук відповіді, тим ґрунтовніші знання формуватимуться, щоб мати змогу порівнювати і зіставляти професійно. Безперечно, із двох з половиною десятків авторів вийде два-три хороших літературознавці, зо п’ять хороших літературних журналістів, зо п’ять критиків-графоманів і десяток культурних менеджерів. Думаю, посаджене у вересні проросте вже ранньою весною.
Василь Карп`юк, ZBRUC
Додав nady 18 вересня 2013
Про автора
Василь Карп’юк (нар. 07.06.1988) у гуцульському селі Брустури.
