Автори / Леонід Кононович / «В Україні гуманітарна катастрофа». Леонід Кононович перекладає «Енциклопедію глупоти»
49-річний письменник Леонід Кононович на Форумі книговидавців у Львові презентував свої переклади з французької: філософський трактат Жана Бодріяра «Божиста лівиця», збірник статей Моріса Бланшо «Простір літератури» й казку Антуана де Сент Екзюпері «Маленький принц». Але сам на форум не поїхав.
— Поблизу хати (в селищі міського типу Чабани під Києвом. — «ГПУ») треба було поставити огорожу, — зізнається, попиваючи каву в кафе «Купідон» на перетині вулиці Прорізної й Пушкінської в Києві.
Каже, що після форуму видавництво «Кальварія» перевидасть його збірку новел «Повернення».
— Ця книжка вже виходила 2003 року. Доти рукописи лежали в мене вісімнадцять років. Головний редактор «Кальварії» Петро Мацкевич просив їх почитати. Я на горищі знайшов ті рукописи, їх уже погризли миші. Дав Петрові дванадцять новел. Тепер він хоче перевидати книжку ще раз, бо попередній тираж розійшовся. Я додам до неї ще одну новелу.
Що читаєте з сучасної літератури?
— Книги з Інтернету, переважно російських авторів. Наприклад, романи Дмитра Бикова «ЖД», «Евакуатор» та «Оправдание». Останнє, що купив, — романи «Не думай про червоне» Світлани Пиркало, «Щоденний жезл» Євгена Пашковського та «Депеш Мод» Сергія Жадана. Це — маскульт, але написано дотепно.
2005-го ви вступили до Спілки письменників. Що це вам дало?
— «Поетів не стане завтра, залишаться члени Спілки», — такими словами закінчується поезія «Вмирають поети» Миколи Холодного. Але цей поет потім сам вступив до Спілки, що здивувало його шанувальників.
Чи варто щось читати з творів членів спілки?
— Там є дуже цікаві автори. Можу назвати книгу «Вічний Іван» Віктора Міняйла. Проте українська незалежність стала могилою для багатьох авторів. Приміром, для Миколи Холодного. Його поезій ніхто не знає. Їх поширювали в самвидаві, а кращі так і лишилися неопубліковані. Нещодавно Тарас Федюк зауважив, що література схиляється до маскульту. Популярне легке письмо. Те, що пише Ірена Карпа: як ми гарно випили, потім вкололися, а потім зайнялися сексом — ніби й цікаво. Але прочитаєш перших десять сторінок і думаєш: і цим автор хоче мене здивувати?
Над чим працюєте нині?
— Перекладаю з голландської книгу Матейса ван Боксела «Енциклопедія глупоти». У ній ідеться про психічний стан людей перед виборами — «виборчу гарячку», за аналогією з білою гарячкою. Незначні політичні постаті виростають у рятівників нації. А згодом їхня неспроможність шокує народ. Те саме сталося під час помаранчевої революції. Прийшли до влади колишній бухгалтер і директор автобази, а народ чекає від них дива.
Чи може письменник в Україні прожити на гонорари?
— Може, але для цього потрібно багато працювати. Багатим письменникам колеги заздрять. Не раз читав статті, в яких поливають брудом Андруховича чи Дереша. Аж смішно: не подобається, то читайте журнал «Київ» або «Літературну Україну».
Як ви оцінюєте стан сучасної української культури?
— Вона нині в резервації, як американські індійці. Писав Микола Вінграновський: «Ми на Україні хворі Україною, на Україні — в пошуках її». В Україні — гуманітарна катастрофа, а державцям до неї й діла немає. Із літератури зникає мова, якою писав Нечуй-Левицький. Бо в радянських вузах вивчали совєтський новояз, а класичну українську забороняли. Упевнений, що запровадять російську як другу державну мову. Тоді українська культура капсулюється, як осколок, який обростає в тілі сполучною тканиною. Так буде, доки українська нація не зробить ривок для відродження. Хоч би й через п’ятсот років, як було з євреями.
Маргарита Лесів, «Газета по-українськи»
Додав Art-Vertep 26 вересня 2007
