Автори / Любко Дереш / З усіма звинуваченнями у бік моїх творів погоджуюсь: вони саме такі
Завітавши у гості до «Телекритики», Любко Дереш – письменник, публіцист, одна з наймолодших зірок дорослої сучасної української літератури, а також, як виявилось, майбутній головний редактор журналу «Кофе с молоком», - чемно відмовився надиктовувати відповіді на запитання чату і сів за клавіатуру сам.
На жаль, відповісти на запитання всіх співрозмовників, яких було понад 60, а також усі ті, що були поставлені заздалегідь, за півтори години Любко не встиг. Сподіваємось, що наші читачі ще матимуть нагоду поспілкуватися з молодим письменником, який входить у світ медіа із амбітними планами, зокрема й на сторінках «ТК». Ми майже не коригували стилю ані запитань учасників розмови, ані відповідей Любка Дереша, аби не позбавити їх колориту живого онлайн-спілкування.
Про те і про се
- Любку, чому вам цікаві проблеми медіа в Україні? Адже інакше б ви не прийшли на чат у «ТК».
- Media – це посередники. Я посідаю публічну позицію, і великою мірою ця позиція підтримується за допомогою медій. Мені цікаво вивчати цей інструмент, опановувати його. Якщо не оволодіти навичками взаємодії зі ЗМІ, можна потрапити у своєрідне медійне задзеркалля, коли ти говориш одне, твої слова записують по-інакшому, а до читача вони взагалі доходять у геть спотвореному вигляді. Словом, для публічної людини цікавитись медіями означає підвищувати свою грамотність.
- Чи триватиме тур «Трициліндровий двигун любові»? Кіровоград чекає…
- На щастя, тур уже закінчився, але, на жаль, Кіровограда в ньому не було. Взагалі, хотілося б заїхати і до вас, бо мої попередні враження від Кіровограда дуже теплі.
- В мережі ходять чутки про «гарячий» прийом, який начебто влаштували вашій трійці – тобі, Сергію Жадану і Юрію Андруховичу, - у Луганську. Нібито й прес-конференцію довелося перервати через шквал запитань. Що ж там трапилось насправді?
- Так, я читав декілька відгуків про цю прес-конференцію і був здивований, що її описали як скандальну. Насправді все проходило в доволі спокійній атмосфери, було буквально двоє-троє журналістів, які постійно намагались піднімати політичні теми. Одна журналістка все приговорювала до Жадана: «ну, разазлітєсь, ну, пакажитє сваю злость!»…
- А що, Жадан у злості страшний?
- Не бачив ніколи. І навіть луганчани не змогли його спровокувати. Він стійкий солдатик.
- Які враження після читань у Луцьку на відкритті центру модерної культури «Форпост»? Більшість людей реагувала на матюки у твоєму виконанні, які ефектно звучали, і потім тебе там ще довго згадували…
- Погані враження. Приміщення і звук там не підходить для читань, тож слухачі помічали тільки матюки.
- Но в Луганске тоже над матами смеялись!
- Але й від поезії тащилися теж.
- Чи заведете ви блоґ на «Українській правді»?
- Боюся, що ні. Для мене блоґ – це щось дуже виснажливе і обтяжливе. Напевне, тому не веду Інтернет-щоденника.
- Что вы делали у доктора Назаралиева? Лечились от наркозависимости?
- Гірше. Переймав посвяту у психотерапевти. Одна з моїх мрій дитинства – стати психіатром.
- А не чули про лікарську пересторогу: психіатри закінчують життя у психлікарні?
- У житті – як на довгій ниві. Всі десь колись у чомусь закінчують.
- Ваша фотосесія для журналу «ШО»… Чому вона така… рагульська? Повністю руйнує образ похмурого літературного самітника. Це було зроблено спеціально?
- Деколи я справді можу здаватися комусь рагулем. І фотосесія тут ні до чого. Мені, наприклад, вона сподобалась. Як на мене, це було весело і іронічно.
- Как часто журналистки предлагают вам секс за интервью?
- Зникаюче рідко.
- Ви не одружені, бо ще не зустріли потрібну людину, чи тому, що письменницька кар’єра здається вам несумісною з одруженням?
- Мій спосіб життя робить співжиття зі мною доволі непростою справою. Але окремі героїчні спроби уже робилися і здійснюються далі.
- Запитання не моє, але: як ви ставитесь до пробудження Ктулху? Страждають діти :)
- Життєствердно!
- Тебе нравится Толик Ульянов?
- Подобається невимовно. Людина-фонтан.
- Ти серйозно ставишся до себе? Чи частка самоіронії таки присутня?
- Це основна зброя проти самопіару – коли об’єкт і суб’єкт піару сходяться в одній особі.
- Правда ли, что вы, Любомир, с Анной Герман-Стецив родственники?
- Так. Ми з нею сестри у Бозі.
- А по вероисповеданию вы какой конфессии?
- Ктулхіанець. Жартую, даруйте. Позаконфесійний.
- Чи читали ви Алістера Кроулі? Чи відносите себе до кроуліанців?
- Так, цивілізація волі, створена за допомогою журналу про споживання – це мегапроект :) Кроуліанцем-телемітом я не є, але питання волі мені близьке.
- Ходили чутки, що вас не існує. Як ви ставились до цього? Не кажіть, що ці чутки вас зовсім не цікавили!
- Чутки про те, що мене не існує, підтвердились для мене особисто одного погожого осіннього дня. Після цього я написав роман «Архе».
- Як думаєте, що чекає вас після фізичної смерті?
- Изначальный ясный свет.
Про літературу
- Яка з твоїх книжок писалась найбільш натхненно, із найбільшим задоволенням? І яку з них ти сам оцінюєш найвище?
- Розділюся між «Наміром» і «Архе». Перший більше стосується відчування, другий – розуму.
- Ти вважаєш себе успішним письменником? Що взагалі для успішного письменника важливо? Тобі не хочеться якось різко й непередбачувано змінити стиль, тематику, напрямок свого писання? Намацати щось кардинально нове – перш за все, для себе особисто? Чи обраного річища досить, аби копати – не перекопати?
- Для мене різкою і непередбачуваною подією стала якраз співпраця з журналом «Кофе с молоком».
- Коли можна буде почитати ваші нові роботи, і яке видавництво буде цим займатись?
- Думаю, найшвидше з’явиться продовження серії дитячих оповідань про Ганю Грак. До кінця року ця книжечка має з’явитись у київському видавництві «Грані-Т». Там же, до речі, повинна з’явитись моя збірка історій про дитинство відомих людей. У цій серії вже вийшли книжки Ірен Роздобудько, Олеся Ільченка та Лариси Денисенко.
- Про дитинство кого з видатних людей ви писатимете?
- Марка Твена, Альберта Ейнштейна, Ніколи Тесли, Стівена Кінга, Миколи Гоголя.
- А коли вийде ваш наступний роман?
- Тоді вийде :) Точно – вийде.
- Кажуть, ідея вашої книжки «Культ» належить не вам, а писали ви її разом із вашими однокласниками. Що скажете?
- Здивований. Обурений. Звідки дезуха?
- Чи не «западло» вам, дорослій людині, вважатися юнацьким автором? Погодьтеся, що проблеми неформалізму, юнацького маргіналізму не є надто актуальними в суспільстві, але ви активно продовжуєте писати саме на ці теми. Чи не зупинились ви у розвитку?
- Я пишу зовсім не про юнацтво. Принаймні, не це там головне.
- Якого віку був найстарший ваш фан, якого ви зустрічали?
- Бабусі пенсійного віку. Деякі з них приходять на автограф-сесії і діляться враженнями від прочитаного. Дуже світлі створіння часом трапляються серед цієї категорії.
- Як ви ставитесь до творчості класу Ірвіна Велша, Гантера Томпсона, Вільяма Берроуза, де є натуралістичні описи вживання наркотиків? Вам це цікаво?
- З перелічених мені найсимпатичніший Берроуз. Можливо, тому, що він убачав у вживанні наркотиків можливість іншого осмислення світу, альтернативних реальностей, а не просто «торч».
- Чому ви вважаєте, що тільки Берроуз шукав у наркотиках щось інше?А як тоді індіанці Америки та опійники Китаю? Зрештою, будь-який наркоман не визнає ніколи, що для нього наркотик – це наркотик, бо для нього це вихід в інший світ…
- Я пишу, що тільки в Берроуза з перелічених трьох авторів я побачив схильність формувати ці альтернативні дійсності. Наприклад, в «Електронній революції» він описує, як за допомогою розрізок (cut-ups) можна впливати на дійсність. Про індіанців – погоджуюсь, про опійників Китаю – сумніваюсь.
- Вашу книжку «Трохи пітьми» я читала в літаку на шляху до Нью Йорка кілька тижнів тому. Було надзвичайне враження – наче справді в альтернативній реальності. Але мені здалося, що в книзі якраз зовсім не було пітьми, навпаки – ти, здається, вперше намагаєшся щось дати, а не просто поділитися. Чи була така мета – зробити з книги лікувальний сеанс?
- Одним із ключових намірів книги було вчинити катарсис. Особисто для себе я його отримав. І хоча книга називається «Трохи пітьми», я намагався, аби у читача врешті-решт спалахнуло світло.
- Ваши прогнозы из «Тихого серого шума» уже начали сбываться?
- Ну так. 2012-й таки прийде.
- А вдруг нет? :) Армагеддон и все такое… :)
- Про нього я й кажу.
- Ваші книги демонструють читачеві якийсь інший (любкодерешівський?) світ. Чим цей світ кращий від того, що оточує людей? Що ви можете запропонувати читачеві?
- Вони не дидактичні (крім роману «Намір!»). Вони просто скеровують увагу читача на ті чи інші сторони світу. Переважно ті, що витіснені буденним життям.
- Наведіть найпозитивніший відклик на вашу творчість, який вам траплялось отримувати.
- Найпозитивніший – це вже перехльостування. Найпереконливіший – це коли людина підходить і каже без тіні сумніву: я повністю розумію, про що ваша книжка. І я дивлюся цій людині в очі, і бачу, що вона справді все розуміє, і тоді я визнаю: так, це – позитив.
- Навіщо ви напхали у «Трохи пітьми» стільки гидоти? Лишаї на животі скоріше відштовхнуть від вас аудиторію, якої ви прагнете.
- З усіма звинуваченнями у бік моїх творів погоджуюсь: вони саме такі.
- Ви зазвичай пишете тверезим чи…?
- Я взагалі проти сп’яніння як такого. Я за тверезість у найширшому сенсі.
- Звідки береш історії для своїх книг?
- Приходжу до однокласників і кажу: ну, що, пацани, підкиньте пару історій, а то на старому матеріальчику вже не виїжджаю.
І про журнал
- Любку, чому ви погодились стати головним редактором журналу? Маєте досвід і бажання реалізуватися ще й у цьому напрямку, чи просто непогана можливість заробити гроші + «розкрутити» себе?
- Це можливість реалізувати себе у новій якості. Ситуація розвитку.
- Чи не пропонували вам стати обличчям фірми «Леоні» чи, скажімо, «Таврія-Славута»? Це також могло би бути шляхом до самореалізації, адже ви нічого не маєте проти кабелів чи автомобілів?
- Для кроуліанця-телеміта немає нічого неможливого. Можна стати й обличчям «Родинної ковбаски». Але я не кроуліанець, тому обрав журнал.
- Отже, раз обрав, значить, таки пропонували не тільки журнал. А що, як не секрет? Невже «Леоні»?
- Вибирав між «Родинною ковбаскою» та Львівським ізоляторним заводом.
- А чи не хотіли б ви стати редактором польського, німецького, французького, англійського літературного журналу в Україні? Може, варто спробувати хоча б подати пропозиції? Адже маєте знайомих, принаймні, в Німеччині.
- Це було б вЕлико. Але, крім «Родинної ковбаски» та ізоляторного заводу, толкових пропозицій не отримував. Маємо те, що маємо.
- А не боитесь, что финансирование журнала закончится через 3 номера, за которые вам и вашим авторам еще и не заплатят, требуя самоокупаемости? Нормальная практика в новых медиа-проектах…
- Я впевнений, що журнал із охопленням у 2 мільйони читачів зможе підтягнути достатньо рекламних інвестицій, аби не залежати від вливань спонсорів.
- 2 мільйони??? Ви не занадто перебільшуєте потенційну аудиторію?
- Це кількість людей, яка їздить українською залізницею впродовж місяця.
- Чи не боїтеся гучних криків на львівскій «клюмбі»: «кацапи вже Дереша купили! Черговий Тарас Чорновіл у нашій хаті!» і т.п.?
- Таке вже кричали, коли я працював у Львові у магазині «Русская книга». І нічого, живемо.
- На холери ти примножуєш російськомовний культурний простір і формуєш російськомовну українську націю?
- Через цей журнал я сподіваюся формувати деякі інші контури української нації. Наразі – не мовні.
- А хіба ти не розумієш, що твориш тяглість, на яку потім посилатимуться? Ти муруєш фундамент. Увесь шанс України бути українською – у тому, що російськомовна Україна настільки безфундаментна, настільки неглибока в часі і непотужна культурно, що не може бути співставлень з україномовною Україною. Це креольська культура, якій 15 років – набагато слабша за будь-яку іншу креольську культуру світу…
- Ви романтик.
- Журнал буде більше схожим на «ШО», Playboy чи «Один з нас»?
- Він буде гібридом американського Wallpaper і російського «Огонёк» :)
- Стиль журналу – інфотейнмент?
- Головне завдання – все-таки, інформуючи, розважати.
- А чим журнал планує розважати? Нові мініатюрки Гальцева і Петросяна? Чи, може, яку-небудь розмальовку-витинанку запропонуєте? :)
- Буде Кокотюха з детективними оповіданнями, наприклад.
- Не роман ли с главной редакторшей гламурного журнала «ни о чем» пробудил в вас желание и самому поредакторствовать?
- Блискуча здогадка. Підозрюю, що ви – наш бухгалтер. Вгадав?
- Какова гонорарная политика вашего журнала?
- Гнучка. Стукайте, і ми відчинимо вам і розповімо все гарненько вже в офісі.
- Особисто вам потрібен редактор? Чи ви самодостатній?
- Мені потрібен ЗАМ!
- Куди резюме надсилати?
- На сайті newmi.in.ua є координати.
- Яким буде ваш творчий внесок у журнал, окрім колонки редактора?
- Час від часу залишатиму там свої враження від подорожей. Зокрема у першому номері буде стаття про того ж таки доктора Назаралієва, до якого я їздив у Киргизстан цього літа.
- Ви телебачення дивитесь?
- Намагаюся взагалі не мати з ним справ. Це таке ЗМІ, яким я не знаю, як користуватись.
- Нічим не гірше від газет насправді…
- Та вже напевне, що не гірше, і навіть потужніше. Але це як шланг із напором води, який важко втримати в руках.
- А чи погодилися б ви стати телеведучим, якби була гідна пропозиція? Ведучим якого шоу чи програми ви б стали?
- З телебаченням категорично не співпрацюю. Ви читали на «Телекритиці» статтю про генно-модифікованих телеведучих? Із такими краще не зв’язуватись!
Телекритика
Додав Art-Vertep 26 жовтня 2007
Про автора
На початку нового тисячоліття у в’яло текучому сучукрлітпроцесі сталася помітна подія, привід для дискусій, як мінімум, на кілька років наперед. Привід на ім’я Любко Дереш.
«кацапи вже Дереша купили! Черговий Тарас Чорновіл у нашій хаті!»
Шмаркач просто за грошима кинувся. Тьху.