Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Галереї

Потік Афіші Галереї Товари Інформація

Автори / Тарас Шевченко / Не чіпайте національних пророків. Бійтеся їхнього гніву

За кілька годин до газового вибуху в Дніпропетровську сталася зовсім “непримітна” подія: посеред білого дня знищено чотириметровий пам’ятник Тарасові Шевченкові, який від 1949 року прикрашав місто. Автором пам’ятника був відомий український скульптор, наш земляк Іван Степанович Зноба (1903-1990).

Ми побували на місці вандалізму на другий день, у суботу, коли Україна була приголомшена трагедією на житловому масиві Перемога. Члени національно-патріотичного молодіжного клубу “Молода Січ” вирушили 13 жовтня у давно плановану історико-краєзнавчу експедицію напередодні свята Покрови і Дня українського козацтва. Оглядали місця, пов’язані з козацтвом на околицях Січеслава. Приїхали і на Новобогородицьку фортецю над Самарою, це Самарський район міста. Як зазвичай підійшли до пам’ятника Кобзареві в парку імені Шевченка у селищі Шевченка.

І що ж? Нас зустрів лише порожній постамент. На ньому намальований символ долара S. Мабуть, дуже доречно. Поряд валялися фрагменти розтрощеного монумента. У рівчаку серед сміття лежала голова Тараса... Докотилися.

Накрапав дощ. Нікого довкола не було. В одному дворі побачили чоловіка.

— Я у п’ятницю був на роботі. Але мені розповіли таке. Серед білого дня тут з’явилися трактор, бульдозер, екскаватор і стягли пам’ятник з постамента...

А безпосередній свідок блюзнірства доповнив, що тривало те неподобство три години — від дев’ятої години ранку до дванадцятої. Міцний пам’ятник не піддавався. Все це коїлося в оточенні місцевих людей, котрі протестували, але їхній голос глушило ревище моторів.

Історія пам’ятника така. Створювався він скульптором Іваном Степановичем Знобою у нелегкі повоєнні роки, коли доводилося відбудовувати зруйновану війною українську культуру. 19 квітня 1949 року обласна газета “Зоря” надрукувала фото з пам’ятником і короткий текст: “Дніпропетровський скульптор тов. Зноба закінчує виготовлення скульптури Т. Шевченка заввишки чотири з половиною метри. Скульптура буде встановлена в парку ім. Шевченка. Фото М. Волинського”. А 14 серпня того ж року газета вмістила малюнок вже відкритого над схилами Дніпра монумента.

Для багатьох дніпропетровців, чиє дитинство припало на 1950-і роки, цей пам’ятник дорогий як спомин. Десять років він простояв у парку імені Тараса Шевченка над Дніпром. У 1959 році там встановили новий монумент авторства Івана Зноби і його сина Валентина Зноби, а цей, бетонний, перемістили у селище Шевченка над Самарою. Там він і простояв майже п’ятдесят років. Тепер ми дізнаємося, що обласний центр охорони історико-культурних цінностей дав згоду на демонтаж, тому що, мовляв, був виконаний з недовговічного матеріалу і не підлягав відновленню.

Ми зателефонували до завідуючої відділом охорони пам’яток обласного центру охорони історико-культурних цінностей Олени Ігнатенко. Ось її думка:

— Демонтаж був вимушений. Підстав для паніки немає. Ми побували біля пам’ятника над Самарою в липні. Він виглядав жалюгідно, осипався. Латка на латці, лише на фарбі тримався. Тому демонтувати його збиралися ще у вересні. З обліку ми його не зняли (!). Хоча й хотіли зробити це. Але Самарський район заперечував: ну, як же так, у нас селище імені Шевченка, то й пам’ятник йому має бути. Новий монумент відкриється в наступному році. Але не на тому місці, де стояв демонтований, а вище від берега, в центрі парку. І буде він не з бронзи. Правда, значно скромніших розмірів, у вигляді погруддя. Ну, а те, що керівництво Самарського району і міського управління культури (начальник Валентина Бойко) не поінформувало жителів про демонтаж, не встановило ніяких інформаційних щитів з цього приводу, звичайно, погано...

Ось такий коментар. Чи може він задовольняти?

Звісно, пам’ятник потребував догляду. Але дочекатися його в занедбаному парку було нелегко, поруч утворилося стихійне звалище. Періодично, раз на два роки, ми бували біля монумента і виглядав він аж не так безнадійно. Та нехлюйством можна будь-що довести до капуту. Тим часом на ринку нині вистачає найсучасніших, найпрактичніших будівельних матеріалів, якими можна було реконструювати, оновити і надати нове життя творові незабутнього Івана Степановича Зноби. Як можна вважати незнятим з обліку монумент і давати зелене світло на його руйнацію (“демонтаж”). Я не розумію цього казуїстичного сюрреалізму!

Тепер спитаємо себе: невже наш національний пророк Тарас Шевченко заслуговує на таке варварство, свідком якого були десятки місцевих людей? Чому ж не відкрити натомість кращий, довговічніший пам’ятник? Де ви, можновладці, які зі службового покликання на кожне свято несете квіточки до бронзового Кобзаря в центрі міста? І чому демонтований пам’ятник не передали на зберігання до музею, як витвір мистецтва? Так багато питань... Виникає думка, що якби нашим "охоронцям від культури" та трапилася Венера без руки, вони б негайно її знищили. Як таку, що "не підлягає відновленню"...

Пояснення вандалізмові дають самі тутешні жителі, яким не відмовиш у здоровому глуздові. Хто здивується, якщо незабаром на місці монумента виростуть дачі? Місце понад Самарою чудове, мальовниче. По той берег річки повиростали вже особняки нуворишів-скоробагатьків. Ось-ось візьмуться і за цей. Лиш Новобогородицька фортеця (те, що лишилося від неї) не дає змоги розпочати забудову вздовж усього присамарського правого берега. Ні, не бачити тут тобі, Кобзарю, ні річки, ні кручі...

У травні 2008 року Дніпропетровщина прийматиме гостей Всеукраїнського Шевченківського свята. Ось так розпочато у Дніпрі-місті зачистку до нього...

На останніх знімках, зроблених мною, — сліди запітнілого фотооб’єктива. Але мені здалося, що то сліди від Кобзаревої сльози.

Микола Чабан

Постскриптум

Перші міжнародні відгуки на злочин у Дніпропетровську

Прочитала вашого листа і вжахнулася. Що б таке робилося на Україні та ще й за затвердженням влади, то вже світ перевертається! У нас сьогодні якраз відбувалися збори ради директорів музею Тараса Шевченка в Торонто, де я доповідала про факт з руйнуванням пам’ятника Шевченкові в Дніпропетровську. Член ради директорів пан Андрій Грегорович запитав: чи злодіїв заарештували? Він не допускає, що таке могло статися під керівництвом місцевої влади. На зборах вирішено послати ноту протесту проти знищення пам’ятника до Дніпропетровської міської ради.

Тим часом у Торонто минулого тижня відбувся суд над крадіями пам’ятника Тарасові Шевченкові в місті Оквел під новий 2007 рік. Один вже визнаний винним, другого чекає слухання в листопаді.

З повагою Людмила Погорєлова,
музей Тараса Шевченка.
Торонто, Канада.

На знімках: так виглядав монумент донедавна; отака наруга вчинена над пам’ятником Кобзареві в Дніпропетровську; публікації з “Зорі” 1949 року.

Фото Юрія Фоменка і автора.

 
 

Додав Art-Vertep 01 листопада 2007

Про автора

Він був сином мужика — і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком — і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком — і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим...

 

Коментарi

01 листопада 2007

Піздєц....

02 листопада 2007

Треба братися за вила

02 листопада 2007

Прости нам, Тарасе...

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска