Автори / Олег Пінчук / Інтерв'ю з одним з найуспішніших серед українських художників щодо продажу робіт
Олег Пінчук - скульптор, чиї витвори купують банкіри й олігархи, спеціалізується на створенні бронзових фігур тварин. Його роботи зберігаються в Національному художньому музеї України, в Києво-Печерській Лаврі, Київському музеї російського мистецтва, Віденському музеї історії мистецтв (Австрія), Баварському фонді «Hanns Seidel» (Німеччина), а також у приватних колекціях в Канаді, США, Великобританії, Франції, Німеччині, Швейцарії, Японії, Росії, Україні.
Багато своїх скульптур Ви зберігаєте в своїй майстерні, але далеко не всі. Де знаходяться інші?
Більшість моїх скульптур зберігаються у колекціонерів, для яких я працюю. Кожен художник або скульптор не повинні працювати в шухляду, він повинен працювати для когось, і для себе зокрема. Роботи повинні бути серед людей, які люблять мистецтво, колекціонують мистецтво. Хоча моя майстерня і досить велика, тут не вистачає місцч для всіх. Скульптури, які тут представлені, – це тільки невелика частина моїх робіт.
А великогабаритні роботи, які, наприклад, були представлені на виставці скульптури в Українському домі, де зберігаєте?
Вони зберігаються в приватній колекції.
Будь-яка з цих скульптур може бути продана? Тобто для Вас все має свою ціну, чи з якоюсь із робіт Ви ні за що не розлучитеся?
Цілком слушно, все має свою ціну. Запропонують добру ціну – будемо продавати. Усі роботи дорогі – це як діти. Відкрию вам секрет, ці роботи не в одному примірнику. Існує до 9 однакових відливок, і це все авторські роботи. Понад 9 – це вже тиражні роботи. Сальвадор Далі робив і 4 тисячі відливок. Я роблю до 9. Хоча можна робити й 13. Художник повинен продати 8 робіт через галерею, 4 роботи – через майстерню і 1 роботу залишати собі. «Чорний квадрат» Малевича, хрестоматійна річ, існує в шістьох примірниках. Не варто плекати ілюзії, що в мистецтві все робиться в одному примірнику. Щось в одному, а щось і більше, ніж в одному.
Я знаю, що Ваші картини зберігаються в колекціях таких відомих людей, як Карден і покійний Папа Римський Іван Павло II. А кого ще Ви можете назвати?
Я не розкриваю секрети, де зберігаються мої роботи. Але можу сказати, якщо взяти рейтинг російських і українських мільярдерів першої десятки, то в більшості з них є мої роботи.
Вашою першою роботою був дерев`яний орел, схожий на ворону. А якою скульптурою пишаєтеся більше за все і яка принесла славу?
Мій перший цикл робіт, завдяки якому я став відомий (слава – річ мінлива і говорити про славу дуже рано в моєму віці), складався з риб і людинобиків. Це був кінець вісімдесятих. Тоді було засилля соцреалізму – ліпили портрети ударників, колгоспників, ветеранів. І коли я виставив свою колекцію, вона була сприйнята неоднозначно. Старше покоління переважно було незадоволене. А молоде – схвалило, тому що всі втомилися від соцреалізму. Адже мистецтво постійно еволюціонує. У мистецтві цінується перш за все не майстерність. Майстерність – це штудія, яка дає можливість людині намалювати портрет. А портрет сьогодні можна намалювати тільки в переході за $10 в кращому разі. Трагедія багатьох творчих людей в тому, що вони не розуміють, що добрий художник – це не той, хто добре малює, це добрий авантюрист і добрий провокатор.
Сучасне мистецтво – це чистої води авантюризм. Рамки моралі в мистецтві – це поняття доволі складне. Те, що вчора здавалося диким, сьогодні вже норма.
Я був у «Tate Gallery» в Лондоні. Там стояла черга до композиції «Екскременти художника». Звичайна консервна банка з екскрементами художника. Для цього не потрібно вміти малювати, ліпити, вивчати історію мистецтв. Це звичайна провокація. І люди сприймають з цікавістю, тому що їх провокують на емоції. І «Мона Ліза», і екскременти художника вважаються мистецтвом – який парадокс!
У минулу епоху особа мало цінувалася, кожен був маленьким колесом у великому механізмі. Тепер, що б ти не робив і як би ти не робив, – важливим є результат. Скульптура і картина – це такі самі об`єкти як кока-кола або біг-мак. Потрібно вміти створити бренд продукту, картини, самого художника, потрібно вміти його розкрутити. Якщо це вчасно зрозуміти, то людина може багато чого в житті створити.
А де черпаєте натхнення і знаходите ідеї для своїх робіт?
Я концептуальний художник. Хоча це, можливо, дещо дивно звучатиме з погляду концептуального мистецтва, дещо провокативний. Я концептуальний художник у тому сенсі, що черпаю своє мистецтво не з мистецтва, а з предметів міщуцького побуту. В основі моїх скульптур лежать, умовно кажучи, фарфорові статуетки з бабусиної скрині: слоники, рибки, бегемотики, собачки. Я беру те, що вважається моветоном або поганим смаком, трансформую його якось, змінюю, а потім підношу як предмет мистецтва. Любов до предметів міщанства для нас характерна, це у нас з дитинства – з сервантів наших дідусів, бабусь, батьків. І багатьом це подобається.
Мої носороги і бики з великими бивнями теж усі з дитинства. У дитинстві я відвідував краєзнавчий або зоологічний музей, і там лежали бивні мамонта. Коли я розглядав ці величезні бивні, моя фантазія малювала дивних тварин, яких я зобразив, ставши дорослим і здобувши академічну освіту. Усе з дитинства.
Свого часу Ви назвали себе «найвідомішим скульптором України всіх часів»...
Ця заява якраз носила провокаційний характер. Мені запропонували брати участь у новому проекті і показали каталог «Золоті сторінки України». Там було багато моїх друзів, біля яких було написано: «заслужені діячі», «працюють у сфері монументальної скульптури», «монументального живопису». Усе це було написано на форматі розміром менше сірникової коробки, і нічого не було зрозуміло. І я зрозумів, щоб якось виділиться, мені потрібно узяти цілий розворот і написати: «Кращий скульптор всіх часів і народів». Це в певному розумінні був шарж на товариша Сталіна – «вождя всіх часів і народів». Але я розумів, роблячи це, я будую собі перспективу. Влізаючи ж у цю сірникову коробку, я з неї ніколи не вилізу.
Ринок української скульптури тільки формується, але вже приносить непогані доходи. Що треба зробити, щоб заявити про себе на Заході?
Якщо людина налаштована на те, щоб іти вперед, розвиватися, вона рано чи пізно досягне результату. Успіх – це праця, щоденна праця. У мене є щоденник, де я записую, що мені треба зробити сьогодні, завтра, післязавтра, через місяць. Я контролюю, що не зробив і переношу це вперед. Я б’ю в одну точку. Вміння ліпити й малювати – це одне, а уміння продюсувати – це інше. Треба намагатися все це об`єднати. Молодим не потрібно тішити себе надіями, що в мистецтві можна досягти легкого успіху. Бути художником – це великий привілей від Бога, адже ти вільний у своїх вираженнях. Але, щоб відбутися як художник, потрібно працювати щодня.
Ви сказали, що плануєте кожний свій день. У Вас на столі в кабінеті лежить стопка книг – Екзюперы, Гюго, Конан Дойль, Грін... Це входить у Ваші найближчі літературні плани?
Я зараз став менше читати, взагалі мало читаю. Я перейшов з читання художньої літератури на мистецтвознавчу і виховую або розвиваю свій смак за допомогою споглядання. Я більше дивлюся книжки, ніж читаю. Якщо сказати наївно – дивлюся картинки. Для мене важливо, щоб я подивився і зробив оцінку того чи іншого витвору мистецтва. У мене багато каталогів з мистецтва. Чимало з них англійською, французькою та німецькою мовами. Якби я читав про це мистецтво, я б одержав про нього суб`єктивну інформацію мистецтвознавця, який про це написав. Я завжди спираюся на свої відчуття. Чи є сенс потрапляти під вплив, коли ти можеш сам подивитися і зробити свій аналіз.
Та сама бляшанка з екскрементами... Чому це витвір мистецтва? Що там дивитися? Потрібно не прагнути зрозуміти мистецтвознавця, який про це напише, а зробити свої висновки.
Ви сказали, що читаєте зараз досить мало. Але в книжкових шафах у Вас можна побачити чимало книжок сучасних українських авторів: Андрухович, Курков, Забужко, Роздобудько. Ви їх купуєте тільки для поповнення бібліотеки?
Я все-таки їх читаю. Дякувати Богу, вони не пишуть товстих книжок. Їх книги можна прочитати за один-два вечори. Я не кажу, що читаю все. Але нове, цікаве, розбрендоване, розкручене я читаю.
І як враження від сучасної української літератури?
Безперечно, талановиті хлопці. Зі своїм «я», зі своїм світом.
Колись Ви сказали, що ціна твору залежить тільки від імені автора. Ви вважаєте, що вже зробили собі ім`я за кордоном і чи вистачає гонорарів за роботи?
Я вважаю, що найвідомішим і найбагатшим художникам ніколи нічого не вистачає. Тільки ідіоти можуть відпочивати на лаврах успіху. Я реаліст. У мене є маргінальний успіх в Україні, Росії, Швейцарії (де я вчився). Але є ринок сучасного мистецтва, і там правлять бал зовсім інші люди, у яких зовсім інше світовідчуття, зовсім інша позиція в мистецтві. Якщо ви підете в Арт-центр Віктора Пінчука, ви подивитеся що таке сучасне мистецтво. Я з великою повагою ставлюся до художників, які там представлені, але те, що робить Олег Пінчук і те, що представляє «Пінчук Арт-центр», – це різні світи. Концепція власника цього центру полягає в тому, що мистецтво повинне шокувати. Багато людей вдруге не захочуть дивитися інсталяцію, де представлені бичачі голови або мухи, які коштують мільйони. Шокувати, гнітити психіку і відштовхувати людину від себе – тенденції сучасного мистецтва. Я нікого не хочу шокувати. Я не хочу, щоб люди від моїх робіт розбігалися чимдалі. Який я – такі й мої скульптури. Люди приходять і гладять мої скульптури, діти на них залазять. Але я підтримую «Пінчук Арт-центр» – вони змогли відобразити в своїй композиції всі ті цікаві процеси, які відбуваються в сучасному мистецтві. Я знаю, що вдома у Віктора Пінчука зберігаються зовсім інші роботи. Я не уявляю, щоб він міг у себе удома виставити ці бичачі голови.
А Вам не дошкуляють питанням про родинні зв`язки з Віктором Пінчуком?
Скажу більше, у мене день починається з того, що дзвонить величезна кількість людей, які досі асоціюють «Пінчук Арт-центр» з Олегом Пінчуком. Я всім кажу: «Це ж Віктор Пінчук, а не Олег».
У цьому є певний шарм, якась гра. Серйозні люди, бізнесмени просять у мене запрошення на мою виставку або запитують, коли буде презентація моєї нової колекції.
За матеріалами УНІАН
Додав Art-Vertep 13 листопада 2007
