Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Афіші Інформація

Автори / Іван Марчук / Добрі справи в Україні робити небезпечно

Усі вже чули про єдиного українця, який потрапив у список сотні геніїв сучасності легендарну постать сьогоднішнього українського мистецтва Івана Марчука. Окрім художніх робіт 71-річний геній займається графікою, керамікою і є лауреатом Національної премії ім. Т. Шевченка. Його картинами захоплюються мистецтвознавці з усіх континентів і пропонують виставляти їх у кращих залах світу. Як почувається митець тепер у ролі генія, про його мандрівками світом, сучасне мистецтво, Україну та інші цікаві речі у ексклюзивному інтерв’ю з Іваном Марчуком.

- Чи було для вас несподіванкою, коли вам повідомили, що ви потрапили у сотню геніїв?

- Звісно, що це було для мене несподіванкою, але приємною. Я міг про таке сподіватися (сміється). Та про такі речі ніхто не мріє, адже за тобою люди слідкують і їм це видніше. Кожен митець про це не думає, бо він перестає бути митцем коли починає думати про нагороди чи щось таке подібне.

- Як почуваєтеся у ролі генія?

- Так же само, як у ролі художника, який працював 20 років під жорстоким пресом.

- Як вважаєте, чому за кордоном ви більш популярні ніж в Україні?

- Україна – це країна, яка ніколи не любила, не любить і ніколи не буде любити свої таланти. Я вже не кажу про геніїв... Ви знаєте, що є в біології такий момент коли кішка поїдає своїх котят?

- Так.

- І я це бачив. Так само і Україна. В неї є таланти відомі по всьому світі, але вона їх проїдає, вони їй непотрібні. Вона їх викидає або просто робить для тих хто сміливіший умови, які змушують тікати в інші країни. І там ті таланти роблять славу для будь-якої нації, народу і світу, а Україні вони не потрібні.

- Тобто ваш виїзд за кордон ви б могли назвати втечею?

- Мій виїзд за кордон це було просто лікування від того пресу, тих прикростей, яких мені було завдано напротязі двадцяти років мого свідомого життя. Мені було потрібно вилікувати себе від усього того морально-психологічного давлення, тому поїхав в світ задля того щоб очиститися. Ніколи не думав, що я буду сьогодні в Україні. Ніколи. Думав, що далі буду собі там спокійно жити і так само творити. Але такої землі, як українська, на світі ніде не має, тому повернувся, але не з приємного, а повернувся на землю.

- Власне, ви об’їздили і жили в багатьох країнах. Яка із них вас вразила найбільше і чому?

- Найбільше мене вразила Австралія. Не був би я там ви б мене сьогодні тут не бачили. Це є найчистіша і накрасивіша в моральному плані країна в світі. В ній дуже спокійно жити і мені сказали, що за 3-4 роки я там буду маестро №1.

- Тож чому повернулися в Україну і чи можна сказати, що зупинилися тут назавжди?

- Можу сказати, що зупинився тут назавжди тому, що мені вже навіть не 50 років. Це з одного боку. А з іншого, як би то сказати, уже не має часу для того щоб освоювати нові континенти. Завжди живу по секендах і зараз молю Бога за те, щоб відділив мене від політики і того всього, що бачу і я просто дивився на землю і більше ні на що. Щоб я спокійно пожив і ще попрацював трохи.

- До 1988 року вас не хотіти прийняти у Спілку художників. А в яких стосунках із Спілкою перебуваєте тепер?

- А в мене ніяких стосунків не існує з нею. Вони як були совітські так і далі існують такими, як заздрили і не любили мене так і продовжують це робити. Я тільки плачу членські внески і все. Серед цих людей не може бути друзів. Україна - це совітська країна, ніхто нікого тут не любить і з усіма воює. Вона в стані громадянської війни вже десятки століть.

- Наскільки доцільна Спілка художників?

- Та вона взагалі просто існує і нікому сьогодні вже не потрібна. На сьогодні це чиновницька організація, де чиновники все ділять між собою і більше нікому ніякого кусочка не дають.

- У кожного художника є свої чинники, які впливають на його мистецтво. А які вони у вас?

- На мене ніякі чинники не впливають, я сам собі чинник. Ніхто і ніщо не впливає на мене. Знаю, що в сім годин я в майстерні, підходжу до мольберта і починаю творити. Оце мій чинник.

- Який ваш погляд на сучасне українське мистецтво?

- Воно прекрано існує! Учора був на відкритті так званого арт-ринку. Він був повністю заповнений художниками. Бачив багато в цьому світі і ніяк не можу сказати, що Україна чимось поступається в мистецтві. Абсолютно не має ніякої різниці.

- До вашого 70-річчя у Києві планували відкрити музей Івана Марчака. Було навіть закладено перші його цеглини на Парковій алеї Андріївського узвозу, де він мав постати... Чому це «заглохло»?

- Тому, що це Україна. Якби це було в іншій країні, то це б уже давно здійснилося, а в Україні, якщо ти робиш добрі справи, то ти є ворог і тепе просто треба репресувати. Добрі справи в Україні робити небезпечно. В нас так багато ворогів, що як це можна робити музей якомусь там Марчуку, а не мені? Ми повинні знати в якій країні живемо. Це не є країна, вона ще нею не стала і, напевно, ніколи не стане.

- Але це ж все мало робитися під контролем Віктора Ющенка...

- А хто його слухається? Сказати слова це те саме, що скурити цигарку. На цьому все й скінчилося.

- Кажуть, що митець повинен пройти тернистий шлях до визнання. Як вважаєте, ви уже цей шлях пройшли?

- Я давно його пройшов і цей тернистий шлях триває далі. Це залежить від митця. Є митці, які від самого народження ідуть дорогою слави, його добре сприймають і цінять. Це така щаслива дорога. А я іду по самій складній і тернистій дорозі. Ця дорога уготовлена мені від самого Господа Бога і я не жаліюся.

Павло Паламарчук, ХайВей

 
 

Додав Art-Vertep 18 листопада 2007

 

Коментарi

Володько
02 квітня 2008

Не дай Боже на старості таке казати... це либонь найбільше покарання ві життя.

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска