Автори / Микола Чабан / Пам'ятник Шевченкові мають відновити
12 жовтня 2007 року в Самарському районі Дніпропетровська робітниками Самарського районного відділу коммунального господарства за рішенням Самарської райради знищено пам’ятник Тарасові Шевченкові роботи відомого українського скульптора, нашого земляка Івана Степановича Зноби (1903-1990). Створений 1949 року пам’ятник демонтовано у зовсім нецивілізований спосіб. Преса і тележурналісти забили на сполох. У чому тільки не звинувачували їх — і в надмірній емоційності, і в неознайомленні з паперами, яких за кілька років наплодили канцелярії різного рівня замість рятувати Кобзаревий монумент. Влада збиралася позиватися з журналістами, які, мовляв, “не так” висвітили ситуацію.
Проте обурення громадськості було таким великим, кількість протестаційних листів жителів селища Шевченка та української інтелігенції - така значна (нам відомі понад двісті підписів під листами у різні інстанції), що воювати з засобами масової інформації виявилося неперспективним. Пристрасті не на жарт вирували навколо ситуації з так званим “демонтажем” (а фактично вандалізмом, про який згодом через телеканал “Інтер”, газету “Факты” дізналася вся країна, з’явилися статті про це мародерство і в українській пресі Канади та Австралії). Обласна прокуратура в свою чергу визнала незаконним демонтаж пам’ятника Т. Шевченкові.
З жалем дізнався про руйнацію дідової роботи онук Івана Зноби молодий київський скульптор Микола Валентинович Зноба. Він запропонував, відмовившись від гонорару, відновити монумент, але, звісно, не з залізобетону, а з тривкішого матеріалу.
Нині нам приємно повідомити, що зусилля обуреної громадськості та нас усіх не були марними: зроблено перший крок у правильному напрямі й роботу Івана Зноби вирішено відновлювати. Це рекомендувала на своєму засіданні 18 грудня художня рада при управлінні культури Дніпропетровської міської ради. Прокоментувати цю подію ми попросили мистецтвознавця, заступника директора з наукової роботи Дніпропетровського художнього музею , заслуженого працівника культури України, голову згаданої художньої ради Людмилу Тверську:
— Внаслідок обговорення і голосування художня рада, на мою думку, дуже коректно підійшла до рішення в справі з пам’ятником Шевченка. На засіданні художньої ради голосувало сім чоловік. Троє з них віддали свої голоси за проект, який запропонував дніпропетровський скульптор і архітектор Олександр Зобенко. До речі, його проект вельми достойний і заслуговує того, щоб і його встановити в нашому місті. Тож ми це питання не полишимо, будемо клопотатися про те, щоб місто прикрасилося ще одним, своєрідним образом Кобзаря роботи цього майстра.
Але чотири голоси, тобто більшість, віддано за реконструкцію того пам’ятника Тарасові Шевченкові, який був по війні зроблений скульптором Іваном Степановичем Знобою. На засідання художньої ради приїздила з Києва заступник директора з наукової роботи музею династії Зноби мистецтвознавець Вероніка Дірова. Вона ознайомила присутніх з збереженими в Києві різними скульптурами майстра. Всі учасники художньої ради відзначали і просили передати онукові Івана Зноби Миколі Валентиновичу таке. Все таки пам’ятник Шевченкові роботи Івана Зноби був зроблений свого часу під бронзу, а реалізований у залізобетоні. Але оскільки вирішено відновлювати його в граніті, то тоді стилістика твору має бути дещо інша — узагальненіша, монументальніша. Там має бути, можливо, більше символіки, якої потребує матеріал.
Я так думаю, що Микола Зноба — настільки грамотний й здібний скульптор, що він чудово сам це розуміє. І я дуже радію, що прийнято саме таке рішення нашої художньої ради. Дуже радію. Адже особисті симпатії мають неодмінно узгоджуватися з уявленнями про справедливість, про вищий суд.
Що мені подобається в складі нашої художньої ради, так це те, що у нас зібралися не лише фахівці, але й люди, котрі думають політично і юридично грамотно. Ми ж чудово розуміли: пам’ятник Шевченкові в селищі Шевченка був некоректно демонтований. Це, до речі, від нас не залежало, ми говорили про це колегам з Самарського району, що, якби вони запросили спеціалістів, ті підказали б, як це робиться. Але вміння, мабуть, таки приходить разом з досвідом. Вони зараз покарані — і морально, і, мабуть, будуть якісь санкції. Але головне: в майбутньому такі випадки навряд чи повторяться.
Все-таки пам’ятник — це не лише політика, це й художнє надбання. Саме завдяки своїм мистецьким якостям вони відіграють величезну виховну роль, виховують худoжній смак.
Яка ж подальша перспектива після ухвали художньої ради, яка відбулася 18 грудня? Тепер скульптор Микола Зноба, який взявся безоплатно відновити роботу свого діда, має приїхати з Києва до Дніпропетровська з архітектором. На місці йому належить вивчити все необхідне для роботи над пам’ятником. І тут йтиме конкретна робота. Наше голосування за реконструкцію пам’ятника Шевченкові роботи І. Зноби є рекомендацією управлінню культури міськради. Ця пропозиція має бути представлена міському голові Дніпропетровська Іванові Куліченку на затвердження й подальше фінансування. Але фінансово-економічні проблеми вже не відносяться до компетенції нашої художьної ради.
Ми, як я вважаю, зробили дуже правильне рішення. І я вдячна усім своїм колегам, які чудово зрозуміли ситуацію і вчинили, як належить.
На знимку: модель пам’ятника Тарасові Шевченкові роботи Івана Зноби з фондів Київського музею-майстерні родини Зноби.
Микола Чабан
Додав Art-Vertep 21 грудня 2007
Про автора
Чабан Микола Петрович народився 5 березня 1958 року в м. Дніпропетровськ. Закінчив філологічний факультет Дніпропетровського державного університету. Автор книжок "Вічний хрест на грудях землі", "Січеслав у серці", "Сучасники про Д.І.
На словах справедливості домоглися, а от чи на ділі?