Учасники

Автори / Тарас Прохасько / Тарас Прохасько — філософ-рослина?

Тексти Тараса Прохаська не сприймаються інакше, як через призму його особистості.

Біолога за фахом, його часто називають «рослиною-філософом». Мабуть, щось у цьому є, адже цей письменник як ніхто інший прагне наближеності до природи, єднання з нею. Він бачить світ природи немов зсередини, відтак і у творчості з’являється ота неквапність, щиросердність, самозаглибленість і вслухання в інший світ…

Перш ніж почати писати, Тарас Прохасько працював у лісовому господарстві, барменом, вчителем у школах, у художній галереї, в газеті, на телестудії. Він є автором книжок «Інші дні Анни», «Лексикон таємних знань», «FМ-Галичина» (радіоновели), «Інший формат» (серія інтерв’ю з відомими постатями сучасності), роман «НепрОсті».

— Знаю, нещодавно ти кілька місяців жив у Польщі, бо отримав там стипендію. У чому вона полягала?

— Є у Кракові така громадсько-культурологічна організація, яка займається цим. Вони вирішили, що я вартий цієї стипендії, і відтак я три місяці жив у Кракові. Загалом нас там було шестеро: двоє письменників з України, двоє з Польщі і двоє з Німеччини. Окрім мене, стипендію від України отримала Софійка Андрухович.

Ця стипендія була надзвичайно «доброчинна». Ми не мали перед її надавцями ніяких зобов’язань, нічого не мусили робити і нікому не мали звітуватися. Це у них така практика, започаткована для того, щоб письменник мав якомога комфортніші умови для того, щоб щось написати.

— І ви справді комфортно почувалися у таких умовах?

— Так, насамперед тому, що там дуже гарне місце. Я ніколи до того не жив у замку, а у Кракові ми мешкали в замку, збереженому лише фрагментарно. Щоправда, так і не написав за увесь цей час нічого значного. Виявилося, для того, щоб щось творити, потрібно мати відчуття напруження…

— Тобто вам краще працюється у так званих «авральних» умовах, коли стоїть певне завдання і термін написання книги обмежений видавцями?

— Мені подобається брати на себе певні зобов’язання, коли я знаю, що хочу написати, коли сюжет уже придуманий. Тоді спонукання ззовні дуже допомагають, адже можна мотивувати себе хоча б тим, що ти не маєш права підвести людей. Але я намагаюся уникати ситуацій, у яких потрібно щось комусь обіцяти.

— А як впливають зобов’язання і стислі терміни на якісну частину твору?

— Багато залежить від таланту автора і його втомленості. Інколи під девізом «треба» пишуться набагато кращі речі, ніж під девізом «хочу». Але буває і так, що «треба» ламає дуже гарні задуми. Назагал слово «треба» викликає у мене дуже різні асоціації. Перше «треба» — це коли автор розуміє, що мусить щось зробити для людства, України, власної сім’ї, і саме це стає мотивацією для творення чогось. А друге — коли він потрапляє у видавничий конвеєр і хоч-не-хоч мусить писати по книжці в рік.

— Зараз щось пишеш?

— Кілька місяців тому я ненавмисно обдурив в одному інтерв’ю людей, розповівши, що пишу книгу. На цей час вона мала б бути уже написана і видана. Але мені дуже не сподобалося написане, і в такому вигляді я не хотів його нікому показувати.

Я постійно щось пишу. В тому числі і публіцистику. Це заняття не є для мене тягарем, від якого хочеться звільнитися, але, разом з тим, не є і тим, без чого я б не зміг тепер існувати.

— Знаю, що ви дружите з Софією Андрухович. Чи дається взнаки різниця у віці?

— Я почуваюся товаришем Юрка Андруховича, хоча він старший від мене приблизно настільки, наскільки молодша Софійка. У нашій дружбі конфлікту поколінь не відчувається. Так само нема вікових непорозумінь і з Софійкою. Мінімальна різниця у досвіді, який я здобув за тих 10 років, поки її не було на світі, не має великого значення. Вона дуже надається до спілкування. А ще вважаю її дуже симпатичною людиною в найширшому сенсі слова.

— У ваших творах центральними постатями зазвичай стають начебто звичайні люди…

— З точки зору літературного матеріалу поняття звичайних і незвичайних доль не є чимось дуже суттєвим. Література вибирає речі з будь-якого життя незалежно від значущості біографії.

Художня книжка є не відбитком, фотографією чи копією реального життя, а витвором певної людини. Не так важливо, який матеріал був першопочатково, як те, що зумів з нього зробити автор. Адже з найбанальніших речей можна зробити дуже добру книжку.

— Які відчуття викликає написання книги, коли у ній йдеться про реальних людей, при думці, що вони можуть це прочитати і якось відреагувати на оприлюднені факти?

— Для мене особисто це є найбільшою проблемою у всьому моєму писанні. Я весь час думаю, як не писати те, чого не слід писати, і описати те, без чого літературна копія здається недовершеною, неповноцінною.

Додав Art-Vertep 11 січня 2005

Про автора

Тарас Прохасько — прозаїк. Народився 16 травня 1968 р. у м. Івано-Франківськ. Закінчив біологічний факультет Львівського державного університету ім. І. Франка (тепер — Львівський національний університет ім. І. Франка) (1992).