Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Галереї

Потік Афіші Галереї Товари Статті Інформація

Автори / Іздрик / Комп’ютерні ігри у світі тексту

Сьогодні вже не дивина надибувати словосполучення на кшталт «електронна книга» чи «інтернет-література». Але у вирі розчинення всього і вся у сфері комп’ютерних технологій паралельно з’являються протилежні явища, які переносять реалії (тобто – віртуалії) електронного світу до світу нашого. Серед яскравих прикладів – недавня «Флешка» калуського письменника Іздрика. Назва (підкріплена відповідною обкладинкою) є лише зовнішнім відбиттям тих складних взаємопроникнень текстуального, реального та віртуального просторів, які й формують тексти Іздрика.

Дещо штучно розмежувавши три головні складові «Флешки», спробую проаналізувати їх окремо (хоч я і визнаю застосування інших підходів до цієї складної збірки творів – або ж текстів, чи файлів, кому як зручно називати). «Реальність», за всієї умовності цього поняття в сучасному житті взагалі й у творчості Іздрика зокрема, цього разу виявилася презентована найслабше. Та і яка в цього автора може бути реальність, якщо пригадаємо, скажімо, «Подвійного Леона»? Суто приватна, шизоїдна реальність розщепленого й невизначеного в часі та просторі суб’єкта. Протагоністи Іздрика губляться в навколишньому світі, зміцнюючи цю розгубленість алкоголем і власними психічними розладами; вони подорожують із нізвідки в нікуди, наштовхуються на якихось персонажів, потрапляють у якісь локації, але не можуть припинити цю безкінечну гру світу проти них і їх проти світу.

У «Флешці» цю суто Іздрикову особливість побудови оповіді репрезентує перше оповідання «Львів. Секвенції психозу» – до того ж єдиний текст у книжці, який можна назвати наративним. Подорож до Львова обертається описаними щойно перипетіями головного героя, традиційно приправленими всім арсеналом авторової (постмодерної) поетики – ремінісценціями, мовними іграми, переліками, епатажними фразами (на кшталт ховання образу Божої Матері між сторінками минулорічного «Плейбоя»). «Секвенції психозу» не повторюють, але виразно продовжують традиції Іздрикового «старого» письма – але саме на цьому тексті вони, до певної міри, й закінчуються.

Втім, є у «Флешці» й інша реальність – реальність, сказати б, географічна. Для письменників із Галичини вже давно стало звичкою присвячувати тисячі сторінок романів та есеїв різним локусам своєї історичної провінції – з наголосом на «історичної», оскільки не менш важливим від мертвої географії для них є її живе історичне наповнення, і передусім досвід перебування у складі Австро-Угорщини. «Історична топографія» відіграє важливу роль і в Іздрика. Особливо це помітно на прикладі тексту «По коліна в Європі», який може слугувати путівником по Калушу. Описуючи одне за одним різні топоси міста, автор повертається в три історичні хронотопи: Австро-Угорський, радянський та сучасний. Це дає повну картину життя міста, до того ж урізноманітнену всілякими Іздриковими «штуками», хоча загалом цей текст важко назвати художнім. Не забуто й Івано-Франківськ – але твір «Станіслав: туга за несправжнім» присвячено не так самому місту, як його культурному життю у 90-і роки минулого тепер століття. Цей своєрідний ностальгійний текст подає великий перелік митців тогочасного (і великою мірою нинішнього) Станиславова й може бути такою собі «енциклопедією», так само, як «По коліна в Європі» – путівником. Про Франківськ ідеться також у тексті «Насерединіміста», але там стосунки із реальністю стають значно складніші й зрештою перетворюють останню у віртуальність, про що варто сказати окремо.

Література попереднього століття, особливо в науковій фантастиці, вміла здійснювати найрізноманітніші й найзбоченіші операції зі світом. Здебільшого ці викрутаси порушували, або ж вигадували, закони фізики. Іздрик у «Насерединіміста» бере Івано-Франківськ як мапу, двовимірну площину, й моделює з неї всілякі фігури; він має до справи вже із абстрактною геометрією, а не конкретною фізикою. Звісно, така ідея могла виникнути й раніше, однак саме в наш час комп’ютерів з’явилася можливість максимального абстрагування й моделювання завдяки програмам на кшталт 3DS Max – саме в ній, як здається, й зроблено додані до тексту ілюстрації. Паралельно з моделюванням «глобусу Франківська» та інших дотепних фігур Іздрик уявляє можливості подорожі таким містом, подорожі з однієї точки в ту саму чи різними маршрутами водночас. Традиційна метафора дивовижної подорожі завдяки віртуальності «реалізується» – хоч і вельми своєрідним способом.

Не оминає Іздрик і сферу інтернет-спілкування. Приділив увагу він насамперед блогам, віртуальним публічним щоденникам, і саме на їх основі створено тексти «Неживий щоденник» та «Вандея: One day». Перший, названий за аналогією до «Живого Журналу», і справді міг би посісти місце серед тисяч ЖЖ і не бути оригінальним; увагу привертає перший запис «неживого щоденника», поданий у книжці у вигляді скріншота. «Вандея», як запевняє автор, є компіляцією кількох цілком реальних записів у інтернет-щоденниках: перша ластівка «Четверга» № 28 «Блоґ-пост», який з’явився майже одночасно з «Флешкою».

Обігрування або осмислення можливостей віртуального простору впевнено стає іще однією характерною ознакою Іздрика, поряд із тотальною інтертекстуальністю всіх його творів. І це не дивно: цілковито побудована на знаках віртуальна реальність сама є передусім текстом, до того ж текстом гнучким і рухливим. Та все ж письменник і без апеляції до технологій може інколи погратися з текстом та інтертекстом. Та сама «Туга за несправжнім» презентує величезні синонімічні ряди та ігри з абеткою; а ще один яскравий приклад подає «Свобода дада» (її раніше публіковано у збірці есеїв, присвяченій свободі; решта творів «Флешки» здебільшого з’являлася на сторінках «Пост-поступу»). Написаний жахливим суржиком текст розмірковує на стару філософську тему свободи й необхідності, людини та тварини тощо. І на кілька сторінок цього маленького твору припадає кілька десятків посилань на так звані «умні кнігі», серед яких Гегель, Спіноза та Ленін. Ось так із перекручених і вставлених у незвичний контекст тверджень філософів та письменників створюється інтертекстуальний, але при цьому своєрідний та оригінальний авторський текст.

Важко в одній рецензії детально проаналізувати всі твори цієї ніби й невеликої книжки. Я спробував лише оглянути магістральні тенденції «Флешки». Виникає питання: чи варто її читати, цю фрагментарну збірку цілковито різних текстів, насичених купою експериментів та сумнівної оригінальності ідеями божевільного (в хорошому сенсі) автора? Відповідь: і так, і ні. «Флешку» не порадиш усім, але тим, кого не лякає тотальна деконструкція мови, реальності та віртуальності, кому цікаво спостерігати за текстуальними іграми, хто отримав задоволення від попередніх книжок Іздрика – тим прочитати «Флешку» таки треба. Натомість не радив би її читачам, які шукають у книжках сюжетності, ясності, глибини, «життєвості», а також тим, кого лякає слово «постмодернізм». Кожному-бо, зрештою, своє.

Ігор Самохін, «Літакцент»

 
 

Додав Art-Vertep 12 лютого 2008

Про автора

Юрко ІЗДРИК — прозаїк, есеїст. Народився 16 серпня 1962 р. у м. Калуші на Івано-Франківщині. Закінчив механіко-технологічний факультет Львівського політехнічного інституту (тепер — Національний університет «Львівська політехніка»

Автори пов'язані с новиною

Часопис текстів та візій

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска