Автори / Борщ / Останній Борщ Олександра Піпи
«Із зятем Юлії Тимошенко Шоном Карром та його групою ми познайомились ще до його весілля. Нам було цікаво з ними з'їздити в тур, пограти», — розповідав у ексклюзивному інтерв'ю журналістові «Галицького кореспондента» екс-басист легендарних «Воплів Відоплясова», а нині лідер і засновник групи «Борщ» Олександр Піпа.
Групі «Борщ» всього 5 років, але за плечима її засновників — величезний інтернаціональний досвід. Олександр Піпа і Юрій Здоренко, вони ж — засновники легендарних «ВВ» («Воплів Відоплясова»), — учасники багатьох міжнародних фестивалів, серед яких найбільші «Eurockeennes» (1991), «Le Printemps de Bourges» (1991), «Festival du vent» (Corse, 1992, 1994), «Saint Amant. Rock ca vibre!» (1991, 1992), «D'ART D'ART» of Niort (1991), «La Feri de Nimme» (1993), і безлічі європейських турів.
У різних країнах хлопці ділили сцену з такими грандами, як «Sonic Youth» і «The Pixies», і вже в кінці 80-х їх неординарна творчість викликала захоплення навіть у самого Джелло Біафри.
В середині 90-х шляхи Піпи і Здоренка розійшлися на роки, але потім зійшлися знову, щоб удруге створити проект-бомбу — «Борщ». Відразу після свого голосного дебюту на сцені «Борщ» зірвав дахи і публіці, і муз-критикам — і отримав титул «Відкриття року 2003».
До 2008-го — 3 альбоми, присутність у всіляких (навіть у трибьюті Гребенщікову) збірках, і концерти, концерти… Українські і російські клуби, потім — велика вітчизняна сцена, за нею — сцени Європи. Постійна увага преси, багато ефірів і відеокліпів, і раптом, несподівано, восени 2005, — їхній хіт «Audio ideo» в ротації Британського ВВС Radio 6. На черзі четвертий альбом. «Галицький кореспондент» розмовляє з Олександром Піпою, одним із лідерів і засновників «Борщу».
— Як ти відчуваєш, «Борщ» остання в твоєму житті група?
Таке питання… Я взагалі-то у двадцятирічному віці відчував, що «ВВ» остання в моєму житті група… Але на даний момент, звичайно, «Борщ». Життя довге, але я сподіваюсь, що нічого такого не станеться, а якщо все ж таки щось станеться, то сили є на що завгодно.
— Після «ВВ» багато чого змінилось — менше концертів, не такі гонорари… Як це переживається?
Це все на ура компенсується вдоволенням від власної музики, теплої концертної атмосфери, якої я вже давно не відчував у «ВВ», і розумінням того, що робиш свою власну справу. І взагалі цей стан — така штука, яку ніякими бабками не заміниш. «ВВ» потроху трансформувалося з групи, яку ми створили, щоб разом займатись творчістю, у те, що зараз називається «ВВ», — для мене це дві різні речі.
— «Борщу» тільки 5 років, а це вже одна з найвідоміших українських груп. Це пов'язано з зірковими іменами колишніх учасників «ВВ», чи це вдалий менеджмент?
Як мені здається, звичайно, «обізьянний» статус дав своє, але і менеджмент у нас вдалий, тобто ми не працюємо за стандартними схемами продажу прального порошку, а стараємось вигадати якісь оригінальні ходи. А імена дали як свої плюси, так і свої мінуси, тому що багато дотепер думають, що «Борщ» — якесь напів- або недо-ВВ.
— Ви якось зберігаєте свою незалежність з рекордингами?
Звичайно. Все-таки матеріал у нас класний, а це грає велику роль, і тому нам досі вдається не пов'язувати себе кабальними контрактами.
— На Захід пробуєте виходити? Думається, що там ваша музика сприйнялась би?
Може, сприйметься, а може, і ні. Ми поки що далі Польщі і Чехії не їздили. Аудіопродукція класно канає на західного слухача, а на фестивалях, куди ми засилаємо свої демо, організатори, як тільки чують, що група з України, стають незадоволені, що нема шароварів з народними інструментами.
— Ви одна з небагатьох українських груп, яка грає музику, що є актуальною в Європі. Чому так мало таких груп в Україні?
Більшість українських груп все-таки існують за законами українського ринку. А в українського ринку свої закони: країна не дуже багата, у людей мало грошей, і музикантам, щоб виживати, доводиться грати мейн-стрім, аби охопити максимальну кількість аудиторії і косити бабло. А якщо щось робити оригінальне, то з цим важко вижити, а на Заході і свого неоригінального вистачає.
— Ви всі дорослі мужики — сім'ї, діти — треба гроші заробляти. Як вдається не скурвитись до мейн-стріму?
Досить важко. Доводиться якось намагатись аудиторію виховувати під себе. Тому що інших шляхів не видно, як можна бабло заробити музикою, не підлаштовуючись під смаки широкої аудиторії.
— Може, маєте якісь побічні бізнеси?
Та нє. Ми такі ліниві, що намагаємось заробити музикою. Так що не дай, Боже, дожити до того часу, коли доведеться вести по телевізору якусь кулінарну програму (сміється). Поки що не так все погано. На струни і макарони вистачає.
— «Борщ» дуже енергетична група — чи були такі концерти, коли аудиторія не підривалась?
Було пару разів. Деколи на корпоративній вечірці серйозні люди відриваються, як справжні класні панки, а було так, що молоді нібито люди на рок-концерті, а сиділи мертві.
— Це якось впливало на вас?
Ну звичайно. Ми ж, як дівчата, реагуємо (сміється). Є віддача енергетична від залу, і нас пре, а нема — то ми граємо на голому професіоналізмі. Але це було тільки пару разів, слава Богу.
— Стосовно професійності. У групу входять дуже досвідчені і професійні музиканти, а граєте ви досить просту музику. Не тягне щось намудрити, накрутити в музиці?
Ну, мудрити, крутити… Ми через це вже пройшли (сміється). Робити заморочену музику… Є такий підхід, звичайно, але набагато важче і цікавіше, і це своєрідний виклик — робити цікаву музику, яка пре, простими засобами. Це так, як у живописі існує течія примітивізму. Піросмані, скажімо. Нам так набагато цікавіше. Головне — взяти потрібну ноту в потрібний момент. І нічого зайвого.
— Рік тому у вас був досить гучний спільний проект з групою «Шона Карра DVS». Чи є ідеї зробити ще з кимось спільну роботу?
Ну, нас часто запитують стосовно спільної роботи з «DVS». Причому питають саме крізь призму сімейних відносин Шона з Юлею. Але справа в тому, що ми з ним і його групою познайомились ще до його весілля. Нам було цікаво з ними з'їздити в тур, пограти. Все ж таки англійські музиканти — друге мислення. Плануємо якось попрацювати з івано-франківською групою «Пан Пупець». Це моя улюблена група на сьогодні. Подивимось, може, з того щось і вийде.
— Що в українській музиці тебе тішить?
Багато чого тішить. Дуже багато вже молодих, хороших дійсно груп. Не буду перераховувати, бо ще забуду когось. Переважно вони існують за межами укршоубізнесу, але все фірмово. Ще п'ять років тому так не грали. І це круто.
Розмовляв Олег Гнатів, «Галицький кореспондент»
Додав Art-Vertep 17 лютого 2008
