Автори / Тартак / «Бачу себе в ролі верховного довічного правителя України» - Сашко Положинський
Лідер гурту «Тартак» Сашко Положинський не потребує зайвого представлення. Творча діяльність «кращого хлопця на селі» добре відома як дітям, так уже й поважним дорослим людям. Проте, не зважаючи на свій вік і статус під драйвову музику формації всидіти на місці не може ніхто. Окрім того Сашко Положинський бере досить активну участь у суспільно-політичному житті країни. Під час туру «Тартака» містами України нашому кореспонденту вдалося поспілкуватися із ним у «Хмільному домі Роберта Домса». Виснажений після майже двогодинного виступу він все ж таки радо погодився поспілкуватися. Отож, про особисті плани, нові потуги і зміни в житті гурту, роботу ведучого і трішки про політику у ексклюзивному інтерв’ю з Сашком Положинським.
- З якими намірами і планами вступив у цей рік «Тартак» і особисто ти?
- Як правило, у нас ніяких глобальних проектів не існує. В першу чергу ми намагаємося працювати у власне задоволення. Поки що можу сказати, що рік починається вдало, адже даємо концерти. Традиційно ми дали їх старт виступом на майдані Незалежності після новорічного салюту. Щоправда, несподіванкою стало запрошення від Тараса Чубая на проект «Наше Різдво». Зараз триває наш всеукраїнський тур, який «зачепить» десять міст від заходу до сходу України. В цьому тішить те, що більшість із них будуть клубними. Адже такі концерти, це робота у власне задоволення, ближче спілкування з публікою. Тобто, можна сказати, що поки що рік триває добре. А як воно далі буде – побачимо.
- А як в особистому плані?
- Особистих планів в мене взагалі ніколи не має. Може, сім’я буде. Я не знаю. Хоча, поки що, нічого такого не планується. Я людина настрою і імпровізації.
- Чи скоро можна буде очікувати від вашої формації нового альбому?
- З новим альбомом як завжди питання не визначене. Ідей та різних задумок багато, а за що ми візьмемося і коли сказати не можу. Я люблю говорити про уже зроблене. Наразі, після «Не кажучи нікому» ми записали тільки одну пісню, яку виконували в програмі «Наше Різдво».
- А чи не буде він такий самий сльозливий і сопливий як останній?
- Та ні. Останній альбом був спеціально зроблений таким. Повторювати вже зроблене ми не звикли. Я знаю, що є багато людей, які чекають від музикантів повторення одного й того самого, від альбому до альбому. Ми ж любимо змінюватися, зокрема змінювати музику, тексти, підходи… Можливо, десь в чомусь ми й повторюємося, але завжди намагаємося зробити щось новеньке і свіженьке. Таке, щоби було цікаве нам самим. Коли ми робимо пісні різних настроїв, це не означає, що ми щось втрачаємо з того що ми мали. Шукаючи щось нове намагаємося не втратити старого. Але, якщо і втрачаємо щось старе, то, як правило, це щось нехороше.
- Сашко Положинський може започаткувати свій сольний проект?
- Сольний проект це досить відносне поняття. Скажімо, альбом «Тричі» спільного проекту «ПоНеДілОк». В його записі я брав досить активну участь, але чи можна говорити, що це мій проект? Ні, не можна. Ну що значить сольний проект? Я сам не музикант, не вмію писати музику і мені все одно потрібно шукати музикантів з якими я це зроблю. Але в мене вже є музиканти групи «Тартак» з якими я роблю пісні, які мені хочеться робити. Тому для чого робити сольну кар’єру під лейбом «Сашко Положинський»? Часом мене окремо від гурту запрошують заспівати разом. Зараз є близько десятка таких пісень. Тому, у мене виникла, що якщо їх назбирається достатня кількість і вони будуть дійсно цікавими, то видати їх окремим альбомом. Але говорити чи точно це буде чи ні поки що не можу. Як вийде.
- Зараз у вашому колективі своєрідне поповненя – у вас з’явилися дві дівчини. Хто вони і звідки? І чи надовго затримаються у вашому колективі?
- Це Інна і Юля. Вони з автентичного українського фольклору. Родом з Кіровоградської і Сумської області. Навчаються у Національному університеті культури і мистецтв імені Поплавського (сміється). Так сталося, що коли ми розійшлися з «Гуляйгородом», то нам хотілося продовжувати грати ті пісні, які ми разом створили. Щоб наші творчі потуги не пропали даремно ми попросили дівчат попрацювати разом з нами. Вони, можна сказати, просто нас виручили і ми дуже задоволені цією співпрацею. Наразі з дівчатами ми вже записали нову пісню. Якщо все буде добре, то, можливо, запишемо ще щось. Як це все відбуватиметься в повному обсязі і як довго триватиме сказати важко.
- Що ж все таки стало каменем спотикання між «Тартаком» і «Гуляйгородом»?
- Особисті якості керівника «Гуляйгорода» зіграли у цьому вирішальну роль. З моєї точки зору він виявився дуже непорядною людиною. Враховуючи весь цей негатив і бруд, який я чую на свою адресу з його уст, або уст людей, які почули це неправдиве про мене від нього і продовжують це розповсюджувати, я переконаний, що не помилився в цій людині. Я помилився в ньому коли ми познайомилися, але зараз зробив правильно що ми розійшлися. Не люблю працювати з людьми, яких вважаю непорядними. Хоча, звичайно, хтось так може сказати і про мене. Але не вважаю, що я непорядний.
- Вважаєш себе білим і пухнастим?
- Я не білий, не пухнастий, взагалі, дуже важка людина і не завжди приємний в спілкуванні, але ніколи не чиню з людьми непорядно. В мене ніколи не буває такого, що на словах одне, а на ділі інакше. Даного слова ніколи не змінюю і ніколи не обіцяю того, чого не можу виконати. Вважаю це однією із своїх позитивних рис.
- Як тобі праця ведучого?
- Я себе пробую у цій ролі скільки себе пам’ятаю (сміється). Зараз працюю ведучим на радіо «Європа плюс». Разом з Кузьмою і Романом Давидовим ведемо щоденне ранкове шоу. Продовжую працювати і ведучим концертів. Не збираюся відмовлятися в своєму житті від того, що мені вдається і цікаво.
- Пропозицій вести програми на кшталт «Шейканемо», яку веде Кузьма, тобі не надходило? І чи погодився на таке б?
- Ні, таких пропозицій не надходило. Я готовий говорити лише про конкретні пропозиції.
- Багато співаків лізе до політичного Олімпу. Положинського серед них можна буде побачити?
- Політикою має право займатися кожен громадянин України, який вважає себе достатньо підготовленим для цього. За умови, що він керується не власними корисливими мотивами, а загальноукраїнськими. Проти такого я не проти. Себе у ролі політика я не бачу. Але я бачу себе в ролі верховного довічного правителя України. Так, що якщо з’явиться десь вакансія – звертайтеся, я готовий.
- Якщо б вам запропонували звання Героя України ви б його прийняли?
- З якої б то радості мені хтось це запропонував? Хіба що під впливом наркотиків. Не думаю, що заслуговую на це звання. Багато людей які дійсно заслуговують на це звання його ще не отримали. Коли вони його отримають, то тоді можна буде думати кого нагороджувати далі. І тоді, можливо, десь там по вислузі років і спливе моє ім’я. Але, скажу чесно, я цього не прагну. Будь-які звання, нагороди і грамоти мене не цікавлять. Мені основне щоб я жив як хочу, займався тим чим хочу і отримував від цього задоволення.
- В твої руки віддали Міністерство культури…
- Я б не взявся за це міністерство. Більше б хотів посаду секретаря Ради національної безпеки. Тобто, якусь силову структуру, бо міністерство культури поки що дуже слабка структура. А вже б після того як би змінив трішки лад на користь суспільства, а не окремих людей, то можна було б поговорити і про посаду міністра культури.
- Ти виглядаєш досить серйозною людиною. А чи любиш трішки повар`ювати?
- А я постійно вар`юю. Працюю з дуже веселими музикантами і якби я був з ними серйозний, то, напевно, здурів би вже. А так, оскільки вони люблять повар`ювати, то ця зараза періодично і на мене перекидається. Іноді ми просто любимо подуркувати.
Павло Паламарчук, «ХайВей»
Додав Art-Vertep 20 березня 2008
