Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

MP3

Скрябін Історія (2014 р.) 7.30 Mb
Скрябін Ненормальне літо (1999 р.) 6,95 Mb
Скрябін Не даєш (Cumbia Mix, 2007 p.) 2,64 Mb
Скрябін Ще одна пісня про любов (2006 р.) 5.65 Mb
Скрябін Спи собі сама 3.68 Mb
Скрябін Дихання 6.35 Mb
Потік Афіші MP3 Товари Інформація

Автори / Скрябін / Без книжок мозок зсихається

Цей гламурний пан, який так полюбляє писати і співати про негламур, давно вже відбувся як зіркова музична одиниця України: регулярно випускає хітові музичні альбоми, частенько штампує цікаві кліпи, постійно міняє компаньйонок для зіркових дуетів. Чогось іще бракує? Так, він іще працює телеведучим, пише книжки, бавиться продюсуванням. На творчі пошуки це не схоже, він давно вже знайшов себе і зараз просто «стібеться» над усіма: над політиками, над перехожими… Тож знайомтеся — Кузьма, чи Андрій Кузьменко, чи просто Скрябін.

— Що для вас читання?

— Читання для мене як повітря. Для того, щоб щось «видавати», треба давати голові інформацію для переробки: фільми, музику, книжки. Взагалі, без книжок мозок зсихається і стає маленьким, як сірникова коробка. Особисто я люблю аргентинську, мексиканську літературу — вона дуже своєрідна. Зі світових відомих чуваків подобається Маркес, Ревете. Останнім часом присів на Харлама Кобейна — американського детективіста. Його книгу «Другого разу не буде» раджу всім почитати. Не можу не згадати про Фредеріка Бегбеде. Останній його твір, який прочитав, — «Windows of the world» про події 11 вересня. Із української хотів би виділити три постаті: Ірену Карпу, Любка Дереша і Юрія Андруховича. Кожен із них претендує на те, щоб зробити українську мову модною. То є біда, що в Україні рідна мова не є модною. Молодь користується російським, англійським сленгом, будь-яким, але не українським. Карпа, Дереш, Андрухович пропагують модну українську мову. Їхні книги мають елементи того, на чому «сидить» молодь: якісь наркотики, якийсь секс, — але вони викладені з позиції освіче¬ної людини, інтелігентної. Є сенс пропагувати таку літературу. Однак біда в тому, що вона видається маленькими тиражами. Не може поки що видавництво «Фоліо» конкурувати з усім тим базарним «смальцем», який продається на книжкових ятках тоннами.

— Про Карпу справді говорять: «Вона пише так, що хочеться розмовляти українською». Однак герої її книжок переважно п’ють, курять, мастурбують. Хіба подібними книжками не пропагується такий спосіб життя? А як цю книжку сприймуть люди, які й так без клепки в голові?

— Людина, яка не має клепки в голові, книжок не читає. Вона переглядає журнали Vogue і Cosmopolitan, її цікавлять кольорові фотки…

І взагалі, давай тоді заборонимо дивитися фільми Тарантіно, бо вони жорстокі, і «людина без клепки в голові» може після перегляду всіх постріляти.

— Чи має книга чомусь навчати читача? Чи навчає чомусь ваша повість «Місто, в якому не ходять гроші»?

— Я вважаю, що книжка, яка повинна вчити, називається підручник. Хочеш чогось навчитися — береш підручник, читаєш, пізнаєш. Із художньою літературою інша справа: або людині вистачає IQ, щоб із книжки щось узяти, або вона ставиться до читання, як до відпочинку.

Я не ставив перед собою завдання чогось навчити, коли писав. Мені наснився сюжет, і я його виклав на папері. Однак страшне закінчення моєї книжки, за великим рахунком, вчить ніколи не легковажити.

— За яким принципом ви відбираєте книжки для читання?

— Знайомі радять, за анотаціями. Інколи за рекомендацією продавця — запитую, які з’явилися бестселери. Так було в Польщі останній раз. Мені порадили Кобейна. Але у Польщі можна про це запитувати, бо там не продається Донцова (сміється).

— А є у вас якийсь улюблений письменник?

— Мені подобається Вуді Ален, хоча письменником його важко назвати. Але так, як пише він, не пише ніхто. Він, до того ж, і фільми знімає незрівнянні. До речі, маленьким розчаруванням для мене стала книжка Георгія Данелія. Очікував, що буде щось подібне до Вуді Алена. Але схоже, що йому допомагали якісь дві молоді секретарки, які все й зіпсували. Фабула класна, але викладено мовою третьокласника-трієчника.

— Особисто поспілкуватися з Вуді Аленом хотіли б?

— Я не маю такої можливості: моя англійська — на побутовому рівні. А для того, щоб його слухати й розуміти, потрібне дуже глибоке знання англійської, думаю, навіть перекладач не допоміг би.

— Вам не сподобалася книжка Данелії. А були такі книжки, які з першої сторінки відкидаєте?

— У мене якась хвороба: фільми, які подивився, книжки, які прочитав, пам’ятаю лише кілька днів. Потім я можу знову їх дивитися або читати, як уперше. Певно, то старечий маразм. Однак є такі, які залишаються в пам’яті. Книжки, які перечитуєш багато разів, існують для того, щоб не забувати, як читати, щоб тренувати голосові зв’язки. Отож я навіть не згадаю, що мені не подобалося, бо воно стерте з пам’яті.

— А свідомо ви перечитуєте книжки?

— Перечитую. У мене постійно коло ліжка той Вуді Ален лежить, тому що там такі «замєси», у які приємно в’їжджати.

— Улюбленим місцем для читання, певно, і є те ліжко, біля якого лежить книжка Алена?

— Ні, біля ліжка — то «книжка під подушку», із якою приємно засинати. А ось улюблених місць багато, в основному — автобус, поїзд. Я постійно в дорозі.

— Хто був вашим улюбленим літературним героєм у дитинстві?

— Як був малим, я по сто разів перечитував книжки про Карлсона і про Вінні-Пуха. Цих двох героїв я дуже любив.

— А хотілося когось наслідувати?

— Карлсона, однозначно. Я прив’язував вентилятора і літав по хаті. Такий шведський панк. Можливо, саме через Карлсона я дуже люблю панк-рок. Чувак із пропелером — що можна придумати понтовіше? Тому я страшенно любив Спартака Мішуліна, який за своє життя 2063 рази зіграв роль Карлсона.

Іра Титаренко, «Друг Читача»

 
 

Додав Art-Vertep 15 квітня 2008

Автори пов'язані с новиною

 
Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска