Автори / Karpatiana / Юрко Балюк із «Карпатіани» хоче перебратися до Львова
Британський гурт «Карпатіана» виступив на львівській площі Ринок обливаного понеділка. 12 років тому групу створив громадянин Великої Британії, українець Юрій Балюк, 47 років.
— Я народився у Львові, — розповідає він «ГПУ». — Дитячі роки провів на теперішній вулиці Мартовича, в центрі міста. Але то не було наше житло. Мама там лишень ночувала, бо мусила переховуватися від совітів. Її розшукували через те, що мій дідо воював за Українську повстанську армію. Коли мені було 5 років, родина виїхала до Британії.
Перед виступом «Карпатіани» публіку розважають гурти «Оркестр Янки Козир» і «Файно». Площа заповнена людьми. Перед сценою встановили кілька сотень крісел. Молодь п’є пиво, тоді йде танцювати.
Сцену встановили неподалік фонтану зі статуєю античного бога Адоніса. Кілька хлопців і дівчат у вишиванках у паузах між піснями їдять паски й писанки, розкладені на бордюрі, й запивають вином.
«Карпатіана» виходить на сцену, коли починає сутеніти. Виступають понад годину. Виконують кілька пісень українською. Свій стиль музиканти називають «фольк-н-бас».
— Хай у нас і у вас все буде гаразд, щоб ми і ви щасливо жили, — співає Юрій Балюк. — Дя-ку-ю, — говорить повільно і йде зі сцени.
— Балюк! Балюк! — скандують глядачі.
Юрко повертається. Бере сопілку. Народ, що почав розходитися, знову скупчується під сценою.
Балюк дарує одній зі своїх вокалісток торт із запаленими свічками.
— У Мар’яни сьогодні день народження, — пояснює глядачам.
Тоді береться знайомити присутніх з іншими учасниками колективу. У «Карпатіані» є ще двоє громадян Великої Британії — діджей Мартін Діні й гітарист Роберт Даффі.
— Мартін зовсім не розуміє української. Знає тільки «дякую», «прошу» і «будьмо».
За сценою на лідера гурту чекає з десяток прихильників. Балюк спускається металевими східцями. Світле волосся зачесане вгору. На обличчі — пудра. У лівому вусі — кульчик, на безіменних пальцях обох рук — персні з камінням. В одній руці тримає пляшку горілки «Немірофф» на 0,7 л, у другій — півлітрову «Бонакву». Робить кілька ковтків горілки, запиває мінералкою, тоді береться роздавати автографи. Підписується на папірці і ставить хрестик.
— Завжди пишу в кінці «Х» чи «ХХХ», — каже. — У Британії це означає поцілунок. А в Україні такого не розуміють. Часто запитують: «Для чого це ти ставиш три ікси?»
Каже, що планує оселитися у Львові:
— Я дуже дурний, що не купив собі помешкання раніше. Тепер ціни неймовірні. Квартира у Львові коштує майже так само, як і в Манчестері.
Денис Мандзюк, «Газета по-українськи»
Додав Art-Vertep 06 травня 2008
