Автори / Мистецька аґенція Арт-Вертеп / Фестивально-мистецький День Києва
Коли я минулої неділі приїхав до столиці і щиросердно одну милу киянку привітав зі святом, вона перепитала: «А з яким з них?». І дійсно, 25 травня збіглися День Києва та вибори столичного мера – свята беззаперечні і вагомі.
Але далі йтиметься не про них. Адже в унісон з цими святами, тривали, точніше добігали свого завершення дві справжніх свята для цінувальників сучасних літератури і мистецтва – Міжнародна книжкова виставка «Форум видавців у Києві» та фестиваль сучасного мистецтва «ГогольFest».
Свою столичну висадку львівський «Форум видавців» проводив під девізом «Книга – це зброя». Як виявилося, якщо книга нехай в якомусь розумінні і зброя, то аж зовсім не зброя масового ураження. Принаймні ті учасники виставки, з якими мені довелося спілкуватися, нарікали на малу кількість відвідувачів. Можливо, цьому не сприяла погода (особливо тим, хто торгував з наметів на Хрещатику). А, можливо, більшість видавців традиційно налаштовувалися на вересневий «Форум видавців» у Львові, а тому головні новинки готували саме на початок осені.
Зокрема, приємним виключенням стала Ірен Роздобудько, котра не так давно видала – ні, не довгоочікуваний і давно анонсований роман «Дві хвилини правди» – повість «Все, що я хотіла сьогодні». Але під час своєї авторської зустрічі з читачами Ірен розповідала не стільки про нову книгу, як про свою роботу як сценаристки і трохи як акторки.
Оскільки з репортажів на нашому сайті ви вже мали можливість прочитати і про завершення зйомок картини «Ґудзик» та його скору прем'єру на каналі «1+1» (за найостаннішими повідомленнями – 8 червня у вечірньому ефірі), і про початок роботи над екранізацією книги «Зів'ялі квіти викидають». Додам хіба, що волею продюсерів «Ґудзик» довелося суттєво скоротити і переробити, а «Зівялі квіти...» – навпаки, розширити до 4-серійного телефільму.
Молодші за віком літератори також розважалися як могли. Наприклад, мені пощастило побувати на одному із заходів – «Транспортних читаннях». Бажаючих прочитати свої твори, пов'язані з подорожами у просторі й часі, зібралося аж десятеро, тому вирішено було для них поставити дві лавки. Одразу прозвучала пропозиція сісти відповідно до теми – «паровозиком», але автори розташувалися звичним чином. З усього прочитаного особисто мені найбільше запам'ятався текст про третій тролейбус Вікторії Черняхівської, особливо поруч із короткою анотацією змісту творів, що стосувалися перших двох тролейбусів.
Далі знову кіно – прямую на презентацію документального фільму піар-директора «Форуму видавців» Михайла Бриниха «Сало для українців». Стрічка цікава, дотепна, але не без тенденційності. У будь-якому разі навіть подивившись на детальну сцену різання свині, сала їсти не перехотілося. Як висловився один з присутніх «в реалі» учасників кінофільму Анатолій Федірко (заявлені ще Лесь Подервянський, Лесь Герасимчук і Олекса Доля вшанували аудиторію тільки появою на екрані), цей фільм продюсувала «Аль-Каїда». Знаний провокатор Бриних цього особливо заперечувати не став, напевне, чекаючи на якийсь орден від уряду США за, скажімо, допомогу у витрачанні грошей міжнародних терористичних організацій.
Десь після 17.00, коли вже навіть найстійкіші з видавців почали спаковуватись, постало майже Герценівське питання «А що робити?» І тут якраз дзвінок моєї київської колеги та запрошення до «Пінчук Арт-Центру». Власне, про це відвідини можна написати окрему статтю. І про славетну кімнату з туманом, і про чоловічків, у яких, коли покласти руку їм на груди, починає битися серце і світитися очі. А якщо це зробити одночасно усім 6 фігуркам, то починає світитися вся композиція. А ще скульптури з сталевих пластинок та металічного посуду, скелети на підлозі у позі того, хто молиться, концептуальні фото- та відеороботи. Не розводячись багато, раджу при нагоді відвідати і побачити все на власні очі. Принаймні для мене ця галерея стане одним з обов'язкових місць для відвідування під час поїздок до Києва.
На жаль, всередині фотографувати не дозволяють, а нариватися на несподівану реакцію суворих охоронців з перспективою втратити найдорожче – редакційний фотоапарат – не хотілося. Тому нічого не лишалося, як сфотографувати фігуру металевого чоловіка поруч з входом до «Пінчук Арт-Центру» (світлину можна переглянути у Фотогалереї нашого сайту). Вона вийшла, подібно до побаченого у галереї, дуже концептуальною. Ось тільки якраз концепцію ми ще не вигадали.
І щоб вивершити знайомство з сучасним концептуальним мистецтвом відправляюся до «Мистецького арсеналу» на закриття «ГогольFest». На великий сцені – міжнародний проект «Електроакустика», куратор – «гранд-прем'єрка української електроакустики» Алла Загайкевич. Першими на сцену виходить група музикантів під умовною назвою «Схід і Захід разом» – львів'яни Юрій Яремчук (саксофон, бас-кларнет) та Андрій Орел (гітара) під електроакустичний супровід харків'янина Андрія Кириченка. Якби моя мама – викладач музичної школи з багатолітнім стажем – побачила цей виступ, вона б ще довго була в шоці від того, які звуки і яким чином можна видобувати з гітари та саксофона. Плюс все це підсилене сюрреалістичним відеоартом на екрані позаду виконавців – вельми вражає.
Наступними у проекті «Venezia-vision» на сцену виходить сама Алла (ясна річ, Загайкевич) та віолончеліст-імпровізатор Владислав Макаров. Під супровід відеоарту дніпропетровського режисера Вадима Йовича вони представляють так само суперечливий (з погляду вихованих на академічних музичних зразках людей) перфоманс. Віолончель було відверто шкода, коли по її струнах і смичком, і пальцями, і паличками... Зате аудиторія сприймала все, мов зачарована. Навіть відривання Владиславом Макаровим пошматованої волосіні на смичку виглядало доволі концептуально.
Після цього розпочався, як заявлено у програмці, «Імпровізаційний електронний сейшн». На сцені – усі ті ж: Яремчук, Макаров, Орел, Загайкевич, Кириченко плюс за перкусію став, змінивши ноутбук, Вадим Йович. Їхню імпровізацію так само марно описувати вербально, як і попередні електроакустичні неімпровізації. Маю сказати, що я теж, хоча й трохи недоречно, долучився до цієї імпровізації – коли неподалік від сцени спробував відповісти на телефонний дзвінок. Ці мої дії наразилися на справедливий гнів Алли Загайкевич, котра в м'якій манері пояснила, що мікрофони навколо дуже чутливі. Ось так моя мимовільна спроба творення сучасної фрі-музики ганебно провалилася.
Радіючи, що у темряві «Мистецького Арсеналу» не так помітне моє почервоніле від сорому обличчя, ретируюся з «ГогольFest» і на півгодинки встигаю забігти на концертний майданчик на подвір'ї галереї «Лавра», де потужну крапку у виставці «Форум Видавців у Києві» ставить гурт «Кому вниз». Хоча за час моєї присутності монументальний Андрій Середа з колегами не виконують нічого нового, проте послухати «наживо», що останнім часом є доволі рідкісним випадком, перевірені часом гіти «Ліра», «Вийди, змучена людьми», «Шива», «Суботів» завжди приємно. Хоча у порівнянні з ультрасучасною й експериментальною «Електроакустикою» «КВ» можуть виглядати мало як не «ретро».
Насамкінець хочу перепросити потенційних читачів за величенький обсяг статті і подякувати, що дочитали її до кінця. Просто хотілося, аби нам у новинах, «із чільних сторінок» регулярно доносили не тільки те, що відбувається на столичних Банковій та Грушевського, але й, скажімо, на вулиці Івана Мазепи чи Андріївському узвозі. Щоб Київ не сприймався перш за все як осердя битв за владу і дорогоцінні сотки, але й як осердя культурно-мистецького руху. Щоб місто асоціювалося не тільки з заторами на дорогах, але й з чергами до галерей. Ну і найголовніше – зі святами, кияни!
Дмитро Шульга, «Весь Кіровоград»
Додав Art-Vertep 28 травня 2008
Про автора
Мистецька Агенція «Арт-Вертеп» - громадська організація, заснована у 2001 році. Діяльність Аґенції охоплює всі напрямки сучасного мистецтва: музика, кіно/театр, література, образотворче мистецтво; ярмарки, спортивні змагання, історичні
