Автори / Мазепа-фест / Свято українського формату
Щоб там не казали скептики і зловтішники, а «Мазепа-фест» був і залишається, мабуть, найголовнішою подією у музично-культурному житті Полтави, що тішить вуха й очі публіки шостий рік поспіль. Постійними організаторами цього заходу виступають депутат-«нашоукраїнець» Микола Кульчинський, режисер Сергій Архипчук і музичний критик Олександр Євтушенко. З року в рік фестиваль набирає нових обертів і цього разу він розрісся аж до чотирьох днів.
Основними завданнями акції є вшанування пам’яті гетьмана Мазепи і козаків, загиблих у Полтавській битві за волю України, а також привернення уваги насамперед молоді до кращих зразків українського мистецтва, яке часто немає широкого виходу на комерційне телебачення і FM-станції.
– Рок-музика мені симпатична (хоч я виріс на класиці) тим, що це завжди руйнує істеблішмент, це прагнення бунтарства, свободи, справжності, – розповідає директор фестивалю Микола Кульчинський. – Є різні, звичайно, стилі, напрямки, не все мені подобається. Але треба було якось підтягувати молодь до української пісні, бо весь ефір наповнений російською попсою. Перший фестиваль вдався, потім народилася ідея – два дні, бо команд з’явилося дуже багато. Оскільки я більше люблю народну музику, то мені хотілося, щоб і це було в Полтаві. Та й люди підходили і казали: «А чого ж ми не чуємо історичних дум? Це ж фестиваль Мазепи». Так народився день кобзарства. Колись я побував на фестивалі «Відкрита ніч», думаю: «Ну чого ж не показати документальні, ігрові, короткометражні стрічки?». Ми демонстрували у Полтаві найкраще – ретроспективу українського кіно, «Молитву за гетьмана Мазепу», «Пропалу грамоту»... Можливо, наступного року зробимо фестиваль хорової музики імені Кошиця. Я думаю, рок-концерт буде один день і ми братимемо тільки найкращих.
КІНО БУДЕ!
Перший день «Мазепа-фесту» був присвячений винятково українському кінематографу. Допоки численні відвідувачі найбільшої зали Полтави, Палацу дозвілля «Листопад», займали свої місця і спілкувалися зі знайомими, у залі лунала добра українська музика, що навівала глядачам позитивний настрій і занурювала їх у фестивальну атмосферу. Ви можете здивуватися, але кінопанораму відкрив не хто інший, як... Іван Мазепа, власною персоною. Звісно, то не був спіритичний сеанс із духом старого гетьмана чи щось подібне. Просто організатори дійства вирішили внести цікавинку у мистецьку програму і запросили з цією метою актора Київського театру імені Івана Франка Тараса Жирка, який зіграв на сцені роль гетьмана і зачитав його відому думу (а Мазепа, не забуваймо, і вірші писав) з оптимістичним фіналом: «Нехай вічна буде слава, вже през шаблю маєм право».
У рамках кіноблоку публіка переглянула найновіші роботи вітчизняних кінематографістів – «Богдан-Зиновій Хмельницький» Миколи Мащенка, «Владика Андрей» Олеся Янчука і фрагменти документального серіалу «Загадка Норильського повстання» Тараса Ткачука. На жаль, на прем’єру до Полтави змогли приїхати не всі творці – за станом здоров’я був відсутній Микола Мащенко. Натомість із режисером Олесем Янчуком, який відомий загалу за стрічками «Голод-33», «Атентат», «Нескорений» і «Залізна сотня», прибули двоє акторів, які знялися у фільмі «Владика Андрей», – той-таки Тарас Жирко і Євген Нищук. Зауважимо, що у Полтаві картину про митрополита Української Греко-Католицької Церкви Андрея Шептицького демонстрували взагалі вперше в Україні, до того її бачили тільки на міжнародному Канському кінофестивалі. Як розповів Олесь Янчук, офіційна презентація «Владики...» відбудеться у Києві напередодні Дня Незалежності.
Аудиторія Палацу дозвілля «Листопад» з цікавістю (чи, принаймні, небайдужо) переглянула картини, однак через майже двогодинну тривалість художніх стрічок не всі глядачі змогли досидіти до кінця. Основний відтік шанувальників найважливішого з мистецтв спостерігався в антракті після демонстрації «Богдана-Зиновія Хмельницького». Подекуди лунали заяви на зразок: «Ми – православні люди і не будемо дивитися фільми про уніатів греко-католиків». Тим не менше, стрічка Янчука варта уваги, бо розкриває життя однієї з найцікавіших постатей української історії на тлі драматичних колізій ХХ століття.
Своїми враженнями і зауваженнями про день кіно поділилася постійна відвідувачка «Мазепа-фесту» Ірина Садовнікова:
– Набагато краще було, коли показували більше студентського, може, аматорського кіно. Воно – симпатичне. «Богдан-Зиновій Хмельницький», звичайно, трохи слабуватий, як на мене, фільм, тобто рано ще говорити про нормальне українське кіно, але якісь спроби все-таки є. «Владика Андрей» –глибоко духовна картина, у ній немає батальних сцен, однак через усю стрічку проходить глибокий драматизм. «Щаслива Натуся» за технічними даними не дотягує до фільму, це швидше передача, хоча за сенсом дуже вражаюча. Хотілося б побачити більше арт-хаузного кіно, не лише пафосні, патріотичні, історичні картини, а й сучасні, не скажу, що модні. Можливо, старе українське кіно, беззвукове, за участю акторів на зразок Віри Холодної, показати, що вона з Полтави, бо багато людей цього не знає.
ЕТНО-ДИСКО ПІД «БУРДОН»
Другий день фестивалю проходив в обласному академічному театрі імені Миколи Гоголя і мав фольклорне спрямування. Незважаючи на поширену думку, що традиційними музикою і співами цікавляться переважно люди старшого віку, у залі було багато молоді. Цікавим було і художнє оформлення сцени, оскільки прямо у глядацьку залу дивився з великого портрета гетьман Мазепа на коні. Ця картина – копія дипломної роботи київського митця Івана Гончара. Уся програма етно-вечора була настільки вдало і динамічно скомпонована, що промайнула практично, як одна мить (звертаємо на це увагу тільки тому, що минулого року, попри міцний склад артистів, захід видався невиправдано затягнутим).
Із театральної сцени лунали народні й авторські пісні у виконанні гуртів «Стрибожі внуці» з Полтави, «Божичі» з Києва, співаючого актора Володимира Смотрителя з Хмельницького, творчої родини Прокопчуків із Черкас, кобзаря Олега Стахіва зі Львова й ансамблю «Древо» з Пирятинського району Полтавщини. До складу останнього входять жінки в основному поважного віку, проте у них було стільки драйву, що йому могли б позаздрити багато молодих. Ще одним аргументом на користь сучасності колективу «Древо» є факт співпраці з відомою київською рок-групою «Брати Карамазови». Майже кожного артиста спрагла публіка викликала на біс, так що обмежитися запланованим репертуаром мало кому вдавалося.
Фінал етно-концерту на «Мазепа-фесті» видався не менш захопливим, ніж усе дійство разом узяте. Під запальні карпатсько-балканські мотиви львівського фольк-бенду «Бурдон» на сцену вийшли всі учасники програми і перетворили її на вируючий майданчик із танцями і хороводами, нагадавши тим самим призабуті вечорниці на хуторі чи обрядове купальське свято.
НАЗДОГНАТИ ТЕРНОПІЛЬ
Третій і четвертий дні «Мазепа-фесту» присвятили цілком сучасній рок-музиці, хоча щодо терміну «рок» дехто міг і посперечатися. Дійство, як зазвичай, відбувалося просто неба на Співочому полі імені Марусі Чурай. Для полтавців і гостей міста цей фестиваль є доброю нагодою побачити і почути на великій сцені багато цікавих виконавців, а їх за шестирічну історію «Мазепи» побувало у Полтаві таки чимало.
Цьогоріч, як і завжди, під мазепинськими стягами фестивалю зібралися популярні та майже культові колективи («Тельнюк: Сестри», «Піккардійська терція», «Вій», «Тартак», «Фліт») і ще не дуже відомі загалові гурти («Нове покоління», «Кімната Гретхен», «Собаки в космосі», «Джа Пре», «Бандур-бенд», «Роллікс», «Платина» тощо). Для багатьох із них ця акція є гарним майданчиком, з якого можна засвітитися перед широкою аудиторією і презентувати нові пісні. Ясна річ, що рівень успіху в публіки був різним: хтось краще розкрив свій потенціал, хтось – менш вдало, отже, є над чим працювати. Очевидним же є одне: стильова палітра вітчизняної музики – надзвичайно широка і багатоманітна. Не зганьбили рідних стін і полтавські рок-ватаги «ДМЦ», «Транс-формер», «Онейроїд» і «Арахнофобія». Напевне, багатьом слухачам і глядачам запам’яталася свіжа концептуальна пісня «онейроїдів» зі словами: «Полтава – це не місто, це універсам, Київ – це не місто, це універмаг, Харків – це не місто, це Барабашово. МакДональдс – це кльово!». Композиція потрапляє прямо в десятку, бо то водночас і протест проти надмірного споживацтва як способу життя, і, коли зіронізувати, – непоганий рекламний слоган для всесвітньовідомого фаст-фуду, відділення котрого ось-ось постане у Полтаві.
Музичний критик Юрко Зелений відзначає, що фестиваль із роками змінюється у кращий бік – як у плані творчого наповнення, так і в плані самої публіки.
– Я був на кількох «Мазепах» і якраз, що дуже цінно, востаннє – три роки тому, – каже Зелений. – Тобто є доволі суттєвий відрізок часу, щоб порівняти. Перше, що вразило, як змінилася публіка, просто з мінуса на плюс, на 180 градусів. При тому змінився слухач/глядач як за зовнішнім вбранням, одягом, так і за виразом обличчя. Це глядач, у якого вже є нормальні, чітко виражені ознаки інтелекту на лиці. Тішить те, що дедалі більше якісних гуртів запрошують на фестиваль і вони погоджуються приїжджати. Що не подобається (це стосується більшості наших рок-фестивалів) – те, що інфраструктура ще не до кінця продумана. Наприклад, просте питання – сміття. Чому воно всюди під ногами? А хоча би тому, що його просто нема куди викинути. Це можна було б вирішити без залучення суттєвих коштів. Зібрати загін добровольців, дати їм стимул у вигляді знакових футболок, роздати по пачці чорних пакетів і вони б ходили між рядами, збирали сміття. На сьогоднішній день родзинкою «Мазепа-фесту» є те, що він виховує і ростить у Полтаві нового слухача, і, якщо все так далі розвиватиметься, за 10 років ми отримаємо інше покоління, яке матиме зовсім інше мислення. Те, що фестиваль чітко дотримується україноцентричності, це дуже важливо. Потім не буде порушуватися питання: чому продаються квитки на заїжджих звьозд із Москви, а чому не продаються на наші добротні рок-гурти? Тобто виросте покоління, яке буде платити гроші за українську музику. Полтава зараз переживає приблизно те, що у Тернополі, де я є співзасновником фестивалю «Нівроку», відбувалося у середині 1990-их років. Там не стоїть питання привабити слухача на концерт не на шару. Але Полтава не пасе задніх, тому що у нас є такі творчі ями, як Миколаїв, Херсон, Суми, де публіка залишається на тому рівні, на якому у Полтаві це було 3-5 років тому. Тобто Полтава пішла в Європу.
Завершення «Мазепа-фесту» видалося, як ніколи раніше, видовищним і яскравим. До учасників популярного гурту «Тартак», що був хедлайнером вечора, в останні хвилини приєдналися кількадесят молодих хлопців і дівчат у вишиванках і джинсах, що створювало неймовірний ефект, який навіть важко назвати банальною «масовкою». Це було щось зовсім інше. Це був образ нового покоління, котре здатне, даруйте вже за пафос, перетворити Україну на країну мрій. Дослівно і без лапок.
Сергій Шебеліст
Додав Art-Vertep 12 червня 2008
Про автора
Полтавський фестиваль етно-року та сучасного українського мистецтва.
