Автори / Чак Палагнюк / чи хотілося вам коли небудь взагалі не народжуватися?
Серед видатних діячів світової культури українського походження Чак Палагнюк?Паланік посідає окреме місце, незважаючи на те, що він іще живий :). Власне, автор належить до тієї особливої групи письменників, про яких усі чули, хоча далеко не всі читали. Довкола ж прізвища Чака постало вже навіть щось на зразок анекдота: «Куме, а знаєш, як ті кляті москалі нашого Палагнюка називають? – Як? – Палааанік…– Тьху! Повбивав би!» Сам письменник називає себе Поланіком – відома історія про те, як іще дітьми він і його сестра поїхали разом з батьками до могил своїх дідуся і бабусі, з якими ніколи не зустрічалися. Потрапивши туди, діти побачили, що їхнього дідуся і бабусю звали «Пола» і «Нік», і реготали з цього всю дорогу додому, оскільки в поєднанні ці імена становили оригінальну версію вимови їх прізвища. Потім хлопчик виріс, але звичка реготати над могилами в нього залишилася…
Отож, всі, хто будь-коли чули про Чака Палагнюка, знають, що він є «шоковим письменником», а його твори відзначаються мінімалізмом, нігілізмом, сексизмом і чорним гумором, хоча сам автор при цьому вважає себе романтиком, якого просто не розуміють :). Якщо говорити про найновіший роман Палагнюка «Рент. Усна біографія Бастера Кейсі», що переклала для видавництва «Фоліо» сучасна українська письменниця Вікторія Наріжна, то в ньому поєднуються всі названі особливості. Образ головного персонажа, що постає перед читачем із розповідей людей, котрі знали його за життя, наділений досить демонічними рисами: покидьок із американської провінції, він заразив своє місто і взагалі мало не пів?Америки важковиліковною формою сказу. Це не завадило йому стати легендою для молоді, хоча більшість добропорядних громадян обстоювала думку, що Бастеру Кейсі краще було б узагалі ніколи не народжуватися…
Якщо ви є прихильником творчості Палагнюка, то можливо, читатимете роман «запоєм». Особисто мені це не вдалося – на кожній двадцятій сторінці книжку хотілося відкласти (якщо вірити журналу «Фокус», подібні відчуття переживала не тільки я – Сергій Вікторович Жадан, творчість котрого час від часу намагаються порівняти з Палагнюковою, теж зізнався, що «Рент» йому не пішов і він «просто змушений якось додавити його, щоб зрозуміти, вірніше, щоб дізнатися, чим же все-таки закінчиться ця книга» :). На початку роздратування викликає побутописання провінційного містечка – дуже виграшний топос для будь-якого нігіліста і чорного гумориста, – а також нарочитий натуралізм. Вітер розвіює смітники і розвішує на парканах використані презервативи і тампони, понюхавши які Бастер Кейсі може точно сказати, кому кожен із них належав і навіть що їх власник нещодавно вживав у їжу. Крім цих паранормальних здібностей, загадковий хлопчик іще розвішує на стіні козюльки з носа. Правда, потім виявиться, що це не просто так – розвішані козюльки, а справжні скарби. Але це потім, якщо вам удасться «додавити» роман до кінця :).
Насправді слід віддати належне авторові – ті, хто продовжують читати, винагороджуються новим сюжетним поворотом, причому кожен такий сюжетний поворот одночасно – більш крутий наворот. Те, що видавалося критикою містечковості і патріархальності, поступово перетворюється на масовий суспільний протест, квінтесенцією якого є так звані «Руйнувальні ночі» – гонки на виживання, зіркою яких стає Бастер Кейсі, тепер уже більш відомий як Рент. Правда, тут є ризик знову заскучати, бо опис життя «найттаймерів» мало чим відрізняється від інших описів життя марґінальних груп. От хіба що ерекція в Рента не настає, доки його не вкусить отруйний павук… І кохає головний персонаж не прекрасну принцесу, а напівпаралізовану дівчину зі скаліченими кінцівками, котра нібито надає секс-послуги одруженим парам…
«Нібито» – це взагалі ключовий концепт роману. Ті ж самі Руйнувальні ночі, спочатку сприймаються виключно як соціальний протест проти прогнилої системи або як засіб людини до саморуйнування, поступово набирають містичних рис – завдяки участі в цих перегонах стають можливими мандрівки в часі. Якщо проводити паралелі із найбільш відомим (у першу чергу завдяки екранізації) романом Палагнюка «Бійцівський клуб», то спільнота руйнувальників є таким же альтернативним утворенням, де людина, котра не може реалізуватись у звичайному соціумі, розв’язує свої внутрішні проблеми і кидає виклик світові.
Персонажів надзвичайно турбує проблема смерті – її неможливо уникнути й однак нестерпно чекати, і ця нестерпність змушує кидатись на її пошуки. Очевидно, що ані традиційна релігія, ані об’єктивна реальність, котра видається фікцією і «якоюсь хворобою», не можуть задовольнити персонажів: «Кожного разу, коли Рент мав оргазм або ж за мить після того, як у нас в’їжджала інша команда, у той момент, коли він, кліпнувши очима, зауважував, що, здається, все ще живий, Рент усміхався й казав одну й ту ж річ…: «Отак би й у церкві…» (с. 264).
У такий спосіб діяльність руйнувальників перетворюється на чергову новітню релігію, а Рент наділяється здатністю мандрувати в часі, впливати на майбутнє, а головне – безсмертям (ну я ж казала, що навороти будуть :)). Наукове обґрунтування зображеного базується, зокрема, на теорії лімінарності і комунітарності Віктора Тернера: «Як ритуальне воскресіння Тома Сойєра відсилає нас до Христа – лімінарного молодого чоловіка, що помирає та відроджується безсмертним, – так і сучасна культура продовжує витворювати божеств за цією ж моделлю» (с. 352). А взагалі, можливо, це все не так, і «уся ця антропологічна маячня більше ніж занудна. Руйнувальні ночі – це просто розвага. Просто розважальна гра» (с. 353), і автор просто сміється над порожнім автомобілем, в якому нібито згорів його персонаж…
P.S. Відповідність оригіналу оцінити не можу, оскільки «язикамі не владєю», однак українська мова роману цілком пристойна, нецензурна ж лексика вжита з дотриманням почуття міри і завжди відповідно ситуації.
Р.P.S. Так, у романі ще є про «мозкові транскрипти», котрі можна підключати до спеціального порту в своєму каркові, щоб «зарядитись» чужими переживаннями і враженням, – але це вже явно не для блондинок :).
Тетяна Трофименко, MediaPost
Додав Art-Vertep 09 липня 2008
Про автора
Чарльз Майкл «Чак» Палагнюк (англ. Charles Michael «Chuck» Palahniuk) — американський сатиричний письменник і вільний журналіст, що живе в Портленді, Орегон.
