Автори / Фестиваль Печенізьке поле / Ой, котилося колесо...

На етнофестивалі «Печенізьке поле» дівчата плели вінки, хлопці купалися, дітлахи бавилися ляльками-мотанками, харківський губернатор варив суп, а співачка Руслана презентувала проект «Амазонка».

За доброю традицією останніх років українське літо всуціль фестивальне. Відвідавши наймаститіші — київську «Країну мрій» і віднедавна вінницькі «Шешори» — запевню слобожан: наше «Печенізьке поле», хоча й одноденне, в цілому їм не поступається. Так, маститих зірок не так багато, відвідувачів з різних куточків України менше, наметовий відпочинок ще тільки розвивається... Але хто ж говорить, що масштабність – це на краще. Сьомий етнічний фестиваль у Печенігах запам’ятається великою кількістю знайомих облич і на диво домашньою атмосферою.

Милувалися, змагалися, частувалися

Якщо фестиваль Олега Скрипки «Країна мрій» взяв курс на зменшення, то «Печенізьке поле» з кожним роком набирає обертів. Тож треба або попередньо скласти індивідуальну програму, щоб побачити, покуштувати, послухати все, чого душа бажає, або ж просто залишити всі плани у задушливих офісах і насолоджуватися нічим не обмеженим відпочинком.

Для когось він розпочався ще за день до самого фестивалю: чимало харків’ян заздалегідь розбили на берегах Печенізького водосховища свої намети. Ті ж, хто приїхав у день самого фесту, спочатку відвідували містечко майстрів. Тут можна було й купити щось, і помилуватися барвистими роботами, і поспілкуватися із народними філософами. Олександра Пренко із Кіровограда привезла до Печенігів килимові ляльки. Ці диво-забавки – винахід майстрині. Їх можна використовувати як обереги, корисні вони й для тих, хто досліджує історію народного костюма. Чи не всі фестивальні модниці ходили у глиняних намистах Романа Мицкана із Косова. Майстру складно пояснити техніку їх виготовлення. Каже, потрібен пристрій, подібний до «макаронної» машинки. Тішив усіх своїми довгими вусами і глиняними тарелями Віктор Комаревцев із Опішні. Харків’янка Антоніна Плюта на фестивалі ткала гобелени. А в в кого із фестивальників на руці не з’явилися браслети-обереги Олени Білої з Дніпропетровська? Майстриня привозить глину для своїх виробів, прикрашених трипільськими візерунками, з Індії й Угорщини...

А ще в містечку майстрів можна було побачити таке: вишукані солом’яні капелюшки, живописно розмальовані пляшки, ковдри, виконані у техніці печворку, прикраси з бісеру, величезні дерев’яні скульптури...

Влаштували на «Печенізькому полі» і показ мод (Харківський коледж текстилю та дизайну), а ще — змагання з мечами, в якому взяли участь і жінки...

На паралельній фестивальній вуличці розмістилися національні кухні, де частували не лише традиційними шашликами із пивом і польовою кашею, але й приготовленим у великому чані пловом, вегетаріанськими індійськими ласощами. Найочікуванішою кулінарною подією фесту стало приготування харківським губернатором Арсеном Аваковим супу. Одну порцію продавали за 100 гривень...

Драйв по-печенізьки

Коли ж торби розпиналася від куплених сувенірів і всі вдосталь накупалися, можна було й музику слухати. Але вечірній гала-концерт на «Печенізькому полі» (вдень виступали маловідомі й інколи малоцікаві колективи) мав початися пізно – о 19:30, але почався ще на годину пізніше. Вів вечір не заявлений у програмці Богдан Бенюк, а акторка Харківського театру імені Шевченка Оксана Стеценко.

Окремі колективи на «Печенізькому полі» тяжко було назвати етнічними. Все ж надягти вишиванку чи вставити у пісню народні мотиви – це ще не означає бути етнічним музикантом. По одній пісні виконали харківські гурти «Летто», «Ярмарок», Folk classic band i Acoustic quartet (останній – учасник джазових фестів) і «Коло». Хед-лайнерами вечора були київські гурти Ars Nova із шаленими барабанами, «Бряц-band» із трьома балалайками і баяномами і бандурист Роман Гриньків, що презентував нову програму «Бандур@PRO».

Найбільше, звісно, чекали на Руслану і її новий проект «Амазонка». Нещодавно співачка сказала, що українським виконавцям досить вкладати гроші лише в кліпи, слухач заслуговує на дорогі видовища. «Амазонка» — це справді шоу, в якому були і балет, і металеві крила, і костюми. Але називати це чимось абсолютно відмінним від «Диких танців», як запевняла Руслана, я б не наважилася. Драйву в музиці цієї тендітної жінки тільки побільшало. «У гуцулів всі танки були на витривалість, — розповіла Руслана про свій новий проект. — Того, хто падав, не поважали. Ми це перейняли і теж втягнулися у такий ритм. Якщо мої «Дикі танці» були екзотикою етнічною, то «Амазонка» – це наша історична екзотика. Перші українські амазонки існували на острові Хортиця. Я багато про це читала і вирішила, що, доки всі дівчата світу намагаються зробити із себе кицьок, ми драйвонемо черговим образом амазонок. Не хочеться, щоб проект зі Східної України асоціювався з агресією, тому ми максимально свою амазонку пом’якшили. Це дівчина, яка хоче бути незалежною, самодостатньою у житті й роботі. Але не у коханні. Амазонки ж, як відомо, незалежними були і в любові: їм чоловіки були потрібні лише того, щоб народжувати доньок».

Русланин драйв закінчився зблисками феєрверка на нічному плесі водосховища.

P.S. Якщо пляшок з-під пива й рекламних газет під ногами вистачає на всіх фестивалях, то все ж неприємна риса «Печенізького поля» полягає в тому, що для багатьох харківських чиновників вдягнути вишиванку на фесті – це передовсім виконати зобов’язання перед своїм керівником, який це дійство влаштовує...

Тетяна Терен, Харків, спеціально для «Арт-Вертепу»

Додав Art-Vertep 22 липня 2008

Автори пов'язані с новиною

Руслана ,