Автори / Ева Гата / «З варяг у греки…», або історія про скромну Попелюшку
У вузах канікули, а мені останнім часом до рук потрапляють виключно книги авторства університетських викладачів. На цей раз – викладача кафедри прикладної математики університету імені Івана Франка Ольги Коссак, яка пише під псевдонімом Ева Гата. Її перший роман «Очищення, або роблю що хочу» деякі інтернет-джерела називали «романом століття» – а інакше ми б і не стали читати новий твір письменниці «З варяг у греки, або історія, накреслена рунами» :).
Хоча пані Коссак – математик, найбільше вона любить читати філософські твори і Коельо, а роман «Із варяг у греки…» засвідчує, що авторка захоплюється ще й міфологією – приблизно третину твору складає переказ скандинавських, слов’янських та давньогрецьких вірувань. Решту текстового простору займає історія простої української жінки Василини, котра поїхала на заробітки до Греції і там стала королевою. Королевою, звісно, не в прямому сенсі, – як у «Попелюшці», а в тому, який нібито проповідують авторки жіночих романів й ідеологи «американської мрії»: якщо ти розкриєш свій внутрішній потенціал, то зможеш досягти всього в житті. Утім, розуміння «всього» у героїнь Джеккі Коллінз чи Джоан Ліндсей та героїні пані Коссак суттєво відрізняється – вірогідно, це пояснюється здоровим галицьким критицизмом і прагматичністю авторки. Та й узагалі весь виклад роману нагадує бесіду двох таких собі порядних галицьких пань за філіжанкою кави. Це я до того, що легкості стилю і специфічного «дамського» гумору в романі ви не знайдете – радше класичний настрій Ренати Литвинової «как страшно жить»…
Отож, жила-була в провінційному містечку дівчина із красивим іменем Василина (специфічне ім’я авторці потрібне для аналогії із титулом «базилевс», аби довести, що в глибині душі героїня є королевою). Читала «Анжеліку», любила малювати (правда, ніколи не мала на це часу), модно одягатися і була приречена на ЩОСЬ БІЛЬШЕ – це їй від народження присудили норни, вони ж суденниці, вони ж – мойри (знаннями з міфології країн світу Василину постачає її подруга Оксана). Василина кохала Ігоря, але Ігор одружився з іншою, тому вона вийшла заміж за Василя – ну треба ж із кимсь одружуватися… Василь явно відчував брак любові з боку дружини, а тому негайно спився. Після розлучення Василина з’ясувала, що вагітна, народила сина Ігорка і поїхала в Грецію заробляти гроші.
Якщо ви думаєте, що я утрирую і нарочито «знижаю» стиль роману, то нічого подібного – приблизно в такій тональності розповідь і ведеться: «Тепер я все життя буду поруч із цим чоловіком? А якщо я не зможу, що тоді? Чому ніхто не думає перед шлюбом, яку відповідальність бере на себе?» (с.31), – розмірковує постфактум Василина, і уважний читач здогадується, що цим авторка показує потужну розумову роботу героїні, котра кінець-кінцем приведе до якісних змін її натури. Не особливо багатої на обертони, зазначимо до речі :).
У Греції Василина починає тяжко працювати («как страшно жить»). Водночас у неї масово закохуються грецькі чоловіки, яким жінка не відповідає взаємністю, – взагалі чуттєвий бік змальовано слабо і непереконливо. Відчувається, що якби героїня могла сама заробляти достатньо грошей, аби утримувати себе і сина, з чоловіками б вона справи не мала, – так крізь «повчальний» зовнішній сенс оповіді просвічується печальна правда про гендерну ситуацію в Україні.
Авторка повсякчас перескакує від пафосних закликів, покликаних пробудити самосвідомість українок: «Мої любі українки! Ви собі ціни не знаєте. Навіщо продаєте себе так дешево, за безцінь? Чому не бачите той священний вогонь, який палає у кожній з вас?» (с. 55) до висловлених вустами подруги Оксани, кандидата наук і все таке постулатів: «Людина повинна мати все – і сім’ю, і улюблену роботу, і чудовий дім з авто. Життя тому нам і дано, щоб ми користувалися всіма його благами» (с. 125).
Власне, за цією програмою Василина і рухається «із варяг…», намагаючись у світах не продати себе за безцінь: живе із закоханим у неї греком, не одружуючись, бо в нього маленька квартира; одружується, бо починає боятись, що й такий наречений може врешті знудитись і передумати; глузує над його родиною: «Та хоч я і не маю вищої освіти, але ж хіба можна порівняти, скільки літератури я перечитала, а скільки вони? …Цікаво, чи моя нова блакитнокрова родина знає, хто такий Олександр Дюма чи Конан Дойль?» (с. 96); народжує від некоханого чоловіка небажану дитину – і при цьому не забуває струшувати торбинку з рунами, щоб переконатися, що все йде за планом мойр і рано чи пізно вона стане королевою…
Звісно, остаточним стимулом до перетворення Попелюшки на королеву стає кохання до крутого бізнесмена Альфреда. На початку, підкреслює авторка, жінка поводиться неправильно, «…адже ситуацію вона могла використати дуже вдало – вимагати розкішних подарунків, престижних ресторанів і дорогих готелів. Але вона понад усе боялася його втратити, то ж які там вимоги!» (с. 165). Однак коли бізнесмен таки поїхав до Англії, Василина нарешті зважується на безпрецедентні кроки, аби стати достойною його: вивчає (нарешті!) толком грецьку мову, міняє роботу прибиральниці на роботу продавщиці і, найголовніше, починає малювати – і її картини користуються попитом у магазині квітів. Вдумливий читач здогадується, що коли бізнесмен приїздить із Англії наступного разу і (увага!) пропонує Василині одружитись, вона (не без душевних вагань: «Шкода кинути. Може, з того ще буде якась користь?» (с. 204)) відмовляє йому. Бо ж тепер у її житті з’явилось ЩОСЬ БІЛЬШЕ. Зокрема, «вона вперше подивилася на свого чоловіка збоку і відзначила, що він не такий поганий… Та й, зрештою, Альфред значно старший за неї. Навіщо їй старого діда, в якого він згодом перетвориться? Хай їде до своїх англійських лордів і леді і сидить там з ними» (с. 188).
Отака історія, малята, а також дорога студентська молодь… Чому навчає вас роман Еви Гати і в чому його суттєва відмінність від традиційних дамських романів (вставні розповіді про ясен Ігдрасиль, Мокошу та інші міфологічні образи ми зараз не розглядаємо)? Очевидно, суттєва відмінність і безумовна користь роману полягає в тому, що він занижує ціннісну планку героїні (вона не підкоряє Голівуд, фінансову імперію і пару-трійку нафтових магнатів), а отже, міг би змоделювати життєвий ідеал для певного прошарку вітчизняних жінок, створити таку собі «українську мрію» середнього класу. Пані Коссак не забиває читачкам голови дурнею про велике кохання (воно є минущою пристрастю, як показує випадок з Альфредом) – лише навчає не продаватись за безцінь і зуміти схопити всі життєві блага. Цього, як випливає із роману, цілком достатньо для самореалізації і щасливого (терпимого?) родинного життя.
Напевно, це дуже правильний і тверезий підхід… Але знаєте, я зараз напевно перечитаю якусь дамську казку – про американську мрію, і кохання понад усе, і секс на березі океану, і купу дітлахів… Ну так – щоб відволіктися :).
Тетяна Трофименко, MediaPost
Додав Art-Vertep 23 липня 2008
