Увійти · Зареєструватися
 

Учасники

Потік Афіші Товари Інформація

Автори / Олесь Санін / Олесь Санін: «Кіно не може бути політичним»

Сьогодні в гостях у ПРЕ — проекту зі створення першого українського блокбастеру про події в Україні восени 2004 року — одна із найзнаковіших фігур сучасного українського кінематографу. Ми говоримо про ситуацію на ринку вітчизняних фільмів: що там твориться і хто має на це вплив. Режисер і продюсер Олесь САНІН спорядив нас настановами на майбутнє та прокоментував поняття «блокбастер» — чи реально створити його в Україні.

ПРЕ: Яку можна провести паралель між нашим «ПРЕ» і Вашим «Мамаєм»?

Олесь САНІН: Перпендикуляр.

— Тому що «Мамай» — це козаки й татари, а «ПРЕ» — це українці і українці?

— Не так. На Майдані була купа людей з УСІЄЇ України. Це не та проблема, не протистояння. Річ у тім, що кіно не може бути політичним. Кіно не може бути про війну. Це може бути історія про любов чи зраду на тлі війни. Люди люблять і вміють дивитися такі фільми. Про ненависть, про страх. Ніколи про подію, бо тоді це виходить документальне кіно.

— Люди надсилають історії про свою участь у подіях осені 2004 року….

— Так саме про це знімайте кіно. Події не можна запам’ятати — їх можна відчути завдяки історіям через кіно. Головне — знайти в цих історіях про осінь 2004 року феномен єднання.

— Ваш фільм «Мамай» мав номінуватися на Оскара. Чи є якісь переваги у фільмах, котрі отримують нагороди на фестивалях?

— Звичайно. Нагороди дають переваги прокатникам. Фестивалі — це специфічні Олімпійські ігри грошей. Це огляд не фільмів, а м’язів, грошей та впливів.

— Ви подавалися на Каннський та Берлінський кінофестивалі?

— Фільму не було на плівці. Тобто ми не могли його показати комусь ще, бо фільм був записаний лише в кількох копіях. Зробити такий прокат після 14-ти фестивалів було дико. Я маю на увазі український прокат. Україні не належить кінопрокат і телеефір. Ми живемо в резервації на території своєї країни — в чужоземному інформаційному полі. Не наша також кіноіндустрія — ми граємо на чужому полі в любительській збірній.

«Мамай» тоді виглядав так, ніби цей фільм зняла нормальна розвинена держава, в нормальній якості, яка чудово знає свої традиції і дозволяє собі знімати фільми такої якості. Я хотів, щоб фільм так і сприймали, а тут його сприйняли в контексті «Мазепи». Це специфіка нашого кінотераріуму однодумців.

— Зараз українське кіно лише про Україну?

— Я сучасна людина, і мені це цікаво. Якби були гроші, зняв би кіно іншого класу. На той час не можна було зняти інше. Міністерство культури дозволяло фільми такого класу: «Мазепа», «Чорна Рада». Чиновники хочуть екранізувати людей, котрі зображені на грошових знаках країни — і це нормально. Франція, Іспанія, Італія — всюди так було. В Україні ж немає чогось іншого. Фільми лишаються наодинці з глядачем і останній думає, що більше нема чого знімати.

— Самі лишень фільми про історію!

— Було знято чотири фільми на історичну тематику. Гімно по якості. Профанація ідей, нібито українці плаксуни, нічого не хочуть, сидять біля бджіл у садку вишневім коло хати і нюняють, як усе фігово. Ці ситуації провокуються, створюються і викидаються в інформаційний простір, що потім змушує вас про це питати і мене відповідати. Нам не належить наш простір, книжковий ринок. Не економічно, а духовна частина. Не належить телебачення. Кіно — зовсім не наше. Кінотеатри належать росіянам, котрі показують не найкращі американські фільми. Один фільм не може боротися з цим. Зараз ще є така можливість, але якщо її не реалізувати в найближчі років п’ять, то ідею можна поховати. Тоді ми станемо абсолютними заручниками.

— Голлівуду?

— Росії! Це той самий ринок. Тим більше, що в Україні легше дивитися фільми російською.

— В Росії кіно теж відроджується.

— Звісно. Країна, де багато нафти, де перші керівники держави особисто зацікавлені у насаджуванні своєї ідеології. Великодержавної національної ідеології. Вони розповідають про міць і силу свого народу, закриваючи очі на фінансові порушення при зйомках, якість робіт. Вони створили законодавство, яке дозволило за сім років підняти кіноіндустрію Росії до рівня вище радянського. Вже через те, що купа грошей і було створено юридичне поле. Проте вони не стануть новим Голівудом — тому що закриваються всередині свого поля. Жодна російська картина ще не вийшла на світовий ринок великих касових зборів, чи прийняла яку-небудь участь в світовому кінопроцесі. Фільми Міхалкова — в обмеженому прокаті.

— Чому?

— Російський фільм по суті своїй дуже заідеологізований. І йому достатньо російського ринку. В них є 100 мільйонів глядачів. Легко. А Україна ними розглядається як частина їхнього ринку, і це так і є. Дивно і смішно — щоб Франція забрала ринок Німеччини для своїх фільмів! Ніколи! Такої ситуації немає навіть з одномовними країнами: Канада і Британія. Остання у скрутній ситуації: одномовність із США, багато їхніх акторів заробляють в Голівуді. Проте ринки розділені — кожен отримує свої гроші. Гроші найбільших американських кіностудій знаходяться в Лондоні, однак Британія заробляє сама для себе, а не для Америки.

— Америка вже не супердержава?

— Чому? Там просто гроші японські. Якщо більш вигідно, щоб там працювали гроші Японії, то нехай. Проте, головне — це впливи.

— Якщо ми знімаємо гарний фільм, чи важливо те, що станеться після зйомок? Чи досить хорошого фільму?

— Дуже важливо. Уявімо кондитера, який робить тістечко. Далі продаж. Як не продадуть, то вже буде несвіже, а на наступний день ним отруяться.

— Стадія після зйомок — 50% успіху?

— Якщо тістечко буде гарне і дороге, то його не куплять, бо куплять те, що дешеве і те, що люблять. Робота після зйомок — це товар, який приносить гроші, який дозволяє далі розвиватися цій індустрії. В нас недостатньо зняти фільм. Треба його ще прокатати.

— Українці це вміють робити?

— Ні. Та й немає можливості, хоча наші можуть продати все. Але в нас всюди Макдональдз. Борщ не запхнеш в Макдональдз — треба спитати дозволу в Америки. Наскільки смачнішим би це не було. Зараз в Україні все — Макдональдз. Поясню: кінотеатр належить американцям, росіяни взяли його в аренду, зробили реконструкцію, поставили італійські, польські стільці, показують нам фільм, зроблений поза нашою свідомістю. Це щілина в інший світ — Макдональдз. У вас нібито є вибір товару — ви можете взяти курку, рибу… А попросіть там борщу? Так само дивляться на мене, українського режисера, прокатники.

— Можна зробити кіно для масового споживача? Це питання вирішує влада?

— Ні, влада має лише забезпечити можливості. Далі вирішує ринок і глядач. Зараз все мистецтво стоїть з протягнутою рукою, хоча для кіно — це дуже дивно. Бо кіно — це індустрія розваг, яке приносить гроші у всьому світі.

— Я не уявляю українське кіно для масового споживача. Яке воно? Типу «Титаніка»?

— Якщо проводити такі паралелі, то можна зняти «Армагеддон» про Чорнобиль, «Котигорошка» з Кличком у головній ролі… Історія Запорізької Січі в десятки разів потужніша на драматургію, ніж усі американські вестерни разом узяті. Це абсолютно касово. Просто на масові фільми треба дивитися з точки зору глядача, а не як прилаштувати у проекті кума, брата, свата.

— Що таке блокбастер?

— Класичне визначення — фільм, приречений на успіх, прорахований з самого початку. Фільм для масового глядача

— Не експеримент?

— Ні. Великий бюджет. Зірки. Зірки, на яких приходять.

— Блокбастер — це видовища?

— Це фільм, запрограмований на успіх. У американському кіно бюджет реклами дорівнює бюджету фільму. Український блокбастер — це смішно. Через порівняння бюджетів. У нашому розумінні, якщо у фільмі є велика кількість людей в кадрі, чи феєрверки — то це вже блокбастер. І бюджет більше 5 тис доларів… Поки що в Україні немає фільмів, приречених на успіх. Немає механізмів, щоб повернути гроші — принаймні більше 100 тисяч — назад.

— Бо мало кінотеатрів чи мало людей в кіно ходить?

— І те, й друге, плюс ще й телебачення не платить. Максимум 5 тисяч за 2 рази показу. Буде на що поснідати знімальній групі.

— Підкиньте якісь епізоди для нашого сценарію.

— Думаю, класною була б історія про шахтаря, який їхав до Києва і так і не доїхав. Потім його запитали діти: «Тату, де ти був під час революції?» — «Вмер я».

— Ваші побажання учасникам ПРоЕкту?

— Бажаю, щоб «ПРЕ» стало тим, що зрозуміють всі.

 

Розмовляла Олена Мартинюк, ПРЕ

 
 

Додав Art-Vertep у вівторок о 00:00

 

Коментарi

28 серпня 2005

На День Незалежності в єдиному кінотеатрі нашого міста за підтримки однієї політсили влаштували безкоштовний показ "Мамая". Зала була майже заповнена, навіть з районів поприїжджали люди, щоб подивитися фільм.

Коментувати
 
 
 

Гостиница Днепропетровск |  Светильники Днепропетровск |  Рекламное агентство |  Сауны Днепропетровска