Автори / Кіно / Хто перетворить південну перлину на ще одну кіностолицю?
Фільм режисера Ігоря Волошина «Нірвана» домігся головного призу «Народне визнання» вже під завісу міжнародного кінофестивалю в Севастополі. Журі, яке об’єднало представників дуже різних профілів і спеціальностей (лікарі, дипломат, студентка, адвокат, журналіст, винороб, бібліограф, капітан, студент), обрало саме цю естетсько-наркоманську композицію — без зірок, але з «маскарадом». Це саме журі Севастопольського фесту назвало Дар’ю Мороз «найкращою акторкою» — за російський фільм «Живи і пам’ятай», а киянина Дмитра Суржикова — «найкращим актором» за українську стрічку «Право на Надію».
Режисер тріумфальної «Нірвани» — однофамілець відомого російського поета Срібного віку — народився і виріс безпосередньо в Севастополі. Під час фестивалю він розповідав, як в італійському дворику пролітали його безпечальні дитячі дні... «Нарешті я побачив журі!» — чомусь радісно вигукнув режисер. І почав міркувати на тему «нірвани». Того, що означає «розпад». Розпад молекул на атоми, які їх складають. Згасання... Коли зупиняється кров. Смерть. «Послання мого фільму ось у чому: кожен живе так, як він хоче. Я знаю, що цей фільм провокує на різке ставлення до нього — або надпозитивне, або наднегативне. Це тому, що «Нірвана» — просто відбиток мого внутрішнього світу...»
Треба зауважити, що «внутрішній світ» у цього режисера досить суперечливий, навіть хворобливий. По суті, весь фільм — якась «наркосимфонія». Хоча в анотаціях і зазначено: це соціальна драма, проста історія про кохання, дружбу, про двох дівчат, які живуть в одному місті...
Зрозуміло, для режисера історія дівчат — лише нагода красиво висловитися про речі, які його хвилюють. І, між іншим, режисер таки мав рацію, спрогнозувавши полярне ставлення аудиторії до своєї роботи. Або категоричне «за», або настільки ж категоричне «проти». Мейнстриму в цьому разі не вийде.
Щодо результатів Севастопольського фестивалю, складно відповісти на запитання: а чому ж, власне, «народ» вибрав саме цю стрічку — швидше суто авторську, ніж якусь «доступну», «зрозумілу»? Невже середній культурний рівень лікарів і студентів уже зрівнявся зі смаками просунутих кінокритиків?
Тут відповідь може бути лише одна... «Нірвана» — за всієї естетичної та моральної суперечливості стрічки — підкреслено красивий фільм. Навіть зумисне красивий. Досить схематичний сюжет — для режисера лише нагода влаштувати «карнавальну ніч» із п’янкими ін’єкціями. Певне, на цю саму «голку» підсіли й глядачі? До речі, «Нірвану» відзначили й професіонали — на недавньому «Кінотаврі» в Сочі: там цей фільм здобув приз за найкращий режисерський дебют.
Утім, не можна сказати, що «Нірвана» стала найважливішою подією севастопольського кіноогляду, який був приурочений до 225-річчя «міста російських моряків» і 100-річчя кіновиробництва на наших «теренах». Саме в Севастополі, нагадаю, кіноательє Ханжонкова свого часу створювало один із перших ігрових повнометражний фільмів «Оборона Севастополя». Отож «головна подія» на цьому фесті — власне, місто! Місто Севастополь, яке нині провівається дуже різними політвітрами... І яке хоче самоутвердитися не лише як місто «бойової слави», але й деяких художніх ініціатив. Із цією метою, очевидно, і проводиться завзято цей кінофест. Незважаючи на очевидні проблеми і з фінансуванням, і з концепцією... Насправді це дуже гарна ідея — перетворити «місто з білого каменю» на «місто мистецтва кіно». Де ще, як не тут? Ці набережні, ця незабутня аура південного містечка, змішання культур та очевидна відсутність безкультур’я — цим Севастополь вигідно відрізняється від деяких інших «столиць» (навіть у курортний сезон). І саме тепер — на піку політичних та ідеологічних боїв — Севастополю й потрібно приділяти гідну «культурну» увагу з боку відповідних міністерств, відомств... Не словом, а ділом, як то кажуть. Оскільки, якщо вже ви хочете утверджувати пріоритети української культури на цьому геополігоні, то й увага до нього має бути дуже серйозна. І хіба потрібно так вже багато грошей, щоб вписати Севастопольський кіноогляд — принаймні у межах країни — до палітри престижних і зоряних кіноакцій, куди б рвалися і світочі десятої музи, і прості глядачі?
А особливих спонсорів нинішнього року в Севастопольського фесту, в принципі, й не було. Форум проходив лише за підтримки міської державної адміністрації, міської ради, Міністерства культури та туризму України, Міністерства культури РФ та Управління культури та туризму СМДА.
Так, цей фестиваль без претензій на категорії «А», «Б», «В»... Його особливість — народність. Його завдання — причарувати не журі, а глядацьку аудиторію. І, до речі, члени журі — вони ж глядачі — зізнавалися, що під час обговорення фільмів доходило ледь не до бійок. Багато відпочивальників у Севастополі казали, що повернулися добрі часи, коли в публіки вечорами є приємна культурна програма — похід до кіно.
Безпосередньо українське кіно було представлене стрічками «Чоловіча інтуїція» (режисер Оксана Байрак), «Ілюзія страху» (реж. Саша Кирієнко), «Право на Надію» (реж. Тарас Ткаченко), «Операція Че Гевара» (реж. Ахтем Сеїтаблаєв).
Помітною подією кінофестивалю став показ прем’єрного українського дитячого фільму «Прикольна казка» режисера-документаліста Романа Ширмана (продюсер Олена Фетисова). Можна сказати, що фільм пройшов досить успішно. Юні кримчани та приїжджі тепло прийняли казку українською мовою з російськими субтитрами. Спочатку деякі батьки, дізнавшись про те, що картина українською мовою, намагалися вийти з залу. Проте світла, добра й весела історія все ж не відпустила аудиторію…
(Докладніше про деякі нові фестивальні українські та російські картини, які навряд чи побачить широкий глядач, — у найближчих номерах «ДТ»).
Думка
— На форумі хотілося представити виключно нове кіно, тому й не було особливої мети запрошувати суперзірок, таких собі «весільних генералів», — зізнавалася «ДТ» Єлизавета АНТОНОВА, програмний директор Севастопольського кінофестивалю. — До нас приїхали творці — режисери, актори, продюсери — із числа тих, котрі хотіли показати саме в Севастополі свої прем’єрні роботи. Вважаю, запрошувати безтурботних красунь, за якими бігає глянцевий журнал, зовсім неправильно. Ну а що стосується добору картин, то всі вони прем’єрні, різноманітні і, як ми побачили, дуже цікаві глядачеві. Причому це ті стрічки, які навряд чи вийдуть у широкий кінопрокат і їх навряд чи колись покажуть по ТБ. Звісно, хотіли, щоб до Севастополя приїхав Олексій Учитель із фільмом «Полонений». Однак не вийшло, тому що спочатку режисер був у Карлових Варах, а потім він дав згоду брати участь ще в якомусь фестивалі. Та на початку вересня Учитель буде на фестивалі продюсерського кіно в Ялті, тому він неодмінно приїде до нас із акторами й покаже цю картину.
Катерина КОНСТАНТИНОВА, «Дзеркало Тижня»
Додав Art-Vertep 03 серпня 2008
