Учасники

Автори / Олесь Санін / Арам Геворкян: «Нас хочуть показати або хреново, що виходить пошло, або занадто хорошими, що виходить глупо»

Цікава та багата на судження вийшла розмова журналістки ПРЕ та відомого продюсера (на його рахунку «Мамай»), президента громадської організації «Західно-Європейський Інститут» Арама Геворкяна. Виявляється, беручи інтерв’ю, можна ще й зрости особистісно. Все без прикрас читайте тут.

— Над чим Ви зараз працюєте?

— Багато проектів на стадії розробки. Одні дивляться: фінансувати чи ні, бо ситуативно все зараз фінансується з Москви. Звичайно, можна розраховувати і на український прокат, проте шансів мало і потрібно підстрахуватися якимось ринком. Щодо конкретики проектів, є проект під назвою «Заповіт», над яким я зараз працюю. Сподіваємося, що в найближчі тижні вже отримаємо гроші від інвесторів. Якщо все буде добре, то до наступного березня будемо мати готову роботу!

— Про що «Заповіт»? В мене асоціації виключно з Шевченком.

— Історія про те, як по заповіту свого батька приїжджають українці, котрі проживають в Канаді. Брат і сестра. Зіштовхуються там з труднощами, всякими штучками-дрючками.

— Це не в стилі помер багатий дядечко та залишив спадок?

— Ні, він просто каже: «Поїдьте туди, це дуже хороша країна». Краще, ніж американці ніхто не вміє знімати кіно про любов до батьківщини. Пострадянський простір мав такий інформаційний привід, як Друга Світова Війна. Там можна було показувати ступінь любові до батьківщини. Все решта — це комедія. Це брєд. Як можна сказати: «Давайте покажемо, як я люблю мою маму». Те саме тут. Ця історія про те, як люди зіштовхуються з дуже депресивними ситуаціями після спокійного життя в Канаді і вони відкривають просту істину…

— Це патріотизм по-українськи?

— Я вас дуже прошу-не вішайте ярликів. Тут немає ніякого патріотизму, тут просто хороші люди. Можна і в Африці жити, якщо тебе оточують хороші люди. Влюбишся -і в Антарктиді будеш жити. Саме про це йде мова. Ніякого пафосу, ніякої патетики.

— Навіть якби це була Франція, все було б те саме?

— Абсолютно. Легке кіно. Індійське кіно можеш собі уявити. Ти дивишся його рівно. Воно зроблено по всім канонам кіновиробництва. Там дотримана вся драматургія, котра є. Воно банальне, але ти можеш цю кальку прикласти до будь-якого американського кіно. І побачиш там те саме, просто там будуть кращі актори, трохи більше грошей і динаміка зовсім інша-от і вся різниця. Цей фільм присвячений просто людям. Це мої спостереження, мій сценарій. Так дивишся, ніби таких глобальних речей немає, але в кожний момент закладається глобалізація на рівні окремо взятого села. Я буду щасливий, якщо завтра це буде торкатися всієї України.

— Якими виступають українці в фільмі?

— Абсолютно різними. Зі своїми тараканами в голові, зі своїми приколами: і з хорошими, і з поганими. Я емігрував з Вірменії 15 років тому. Я закінчив тут кінофакультет в театральному інституті. І це велике питання, хто більше любить цю країну: ти-українка за походженням, котра живе тут, чи я, громадянин іншої країни? Все, що я хочу показати в цьому фільмі, це те, яка це країна, які тут люди. Бо земля-це земля. Стрічка світла. Моєю головною задачею було привнести світло та не опошлити. Всі, хто читають сценарій, кажуть: в тебе все так на півтонах, мило. Я не хочу показувати алкоголіків. Зрозуміло, що п’ють. В мене казка, в мене своя казка. В мене всі пристойно розмовляють. Це має бути тримовний фільм: французька, українська, російська. В мене є грузин-агроном, котрий теж приїхав на цю землю, закохався та залишився. Звісно, він російськомовний. Уявіть грузина, котрий розмовляє українською! Брєд. Брат і сестра-французька мова. Квебек. Французькою вони розмовляють між собою. Хтось підходить до них, вони звертаються українською.

— У чому феномен нашої країни, що багато іноземців приїжджають сюди і залишаються?

— Скільки б не говорили про український шовінізм та націоналізм, треба попасти один раз в Росію з її безмежним шовінізмом чи в будь-яку іншу європейську країну і все зрозуміти. Українці терпимі будь-яким іншим народом з серії ти прийшов — ти можеш привнести щось в нашу країну-живи. Якщо ти поганий, то тебе будуть ненавидіти всюди. Відносно того, чого земля така, котра притягує. Не знаю. Мені важко сказати чому. Я в Києві живу. Мені дуже подобається Львів.

— Що ви думаєте про Схід України? Як в них з українськістю?

— Є ярлики. Я знаю добре політичну ситуацію, котра була в цій країні 10 років. Всі ці роки робили так, щоб була східна Україна і не було західної, бо там краще голосують. В якому контексті тебе це цікавить?

— Наша кастинг-директор щойно повернулася з кастинг-мандрівки і сказала, що люди на заході і сході дуже різняться. Для нас це важливо, бо ми хочемо консолідувати їх. Що ви думаєте про нашу тему? Чи вона важка?

— Нема нічого неможливого. Я не бачив сценарій і не знаю чи цю тему можна витягнути. Це дуже хороша лабораторна робота. Лабораторія в плані творчості.

— На якій стадії ваш «Заповіт»?

— Сценарій є. Бюджет підрахований.

— Актори затверджені?

 — Романюк — батько. Актриса — під питанням. Через кілька днів зустрінуся з Машою Єфросініною. А «ПРЕ»- це жорстко.

— В якому плані?

— Це складно. Складно управляти людьми, потоками. У вас є досвідчені драматурги, котрі зуміють з’єднати всі історію в одну сюжетну лінію.

— Ви хочете зробити Лігу Незалежних Кінопродюсерів?

— Фактор Ліги ніяк не впливає на якість стрічки. Ліга — це фактор заявки.

— Я розумію це так, що ви робите фільм від початку до кінця і професійно.

— Саме так. Єдина умова. Ти повинен попасти в Лігу по своїм роботам.

— Які фільми зараз користуються найбільшим попитом в Україні?

— Казки. От такі казки, як моя. Наприклад, «Любов та голуби»: все легко, ніякої грубості, ніякого алкоголізму. Люди можуть дивитися цей фільм по 20 разів. Дуже важливо бачити напівтони народу. Мені це легко, бо я інший. Тому найбільші наші біди, коли нас хочуть показати хреново, що виходить пошло, або занадто хорошими, що виходить глупо.

— Награно?

 — Так, глупо. Глупо це виглядає, патетично.

— Що змінилося з часів «Мамая»?

— Ми навчилися робити послуги Москві. Вони забрали професіоналів туди. Тепер потрібно забрати їх звідти чи знайти нових. Одне з головних завдань Ліги: знаходити гроші на національне кіно, в смислі не на національну тематику, а зроблене в нас. Стало більше серіалів. Проте за кілька років цей бум пройде. У Москві багато багатіїв і кожен хоче зняти свій серіал. Вони знімають будь-що і з ким-небудь. Ціна людей дуже зросла, бо їх перекупляли. Зросла й сама вартість серіалів. Невиправдано. Приміром в Україні на 500 тисяч доларів можна зняти повнометражний фільм, а в Москві за 200 тисяч доларів можна зняти «Бригаду» на 50 хвилин. Варіантів мільйон. Думаю, щось в цій країні має бути, принаймні має початися. Багаті люди не сильно розвинені. В Росії ти можеш попростити грошей на фільм і тебе зрозуміють. Тут же глухо. Люди не розуміють. «Ви щось зробіть, а ми потім подивимося!» Тоді ваші гроші вже будуть мені непотрібні.

— Фірмове питання від «ПРЕ»: що таке «блокбастер»?

— Я так розумію, що це від словосполучення «блок» і «бест»- в цьому блоці зібрано все найкраще. Я б побоявся цього поняття для українського фільму. Тоді краще говорити: «ми спробуємо»- і тоді, коли щось не вийде чи вийде погано чи недотягнуто, до тебе не буде ніяких претензій.

Розмовляла Олена Мартинюк, «ПРЕ»

Додав Art-Vertep 26 серпня 2005