Автори / Валерій Маренич / Я інтерв'ю не даю - я даю концерти
Одним із хедлайнерів фестивалю пісні «Бескиди», що відбувся в Сколе, виступив Валерій Маренич. Учасник тріо, яке в 1970-ті стало справжньою легендою далеко за межами України, новим словом тогочасної «естради», в якому поєдналися фолькові інтонації та популярні ритми, й сьогодні мешкає в Луцьку. Незважаючи на чутки, які впродовж останнього десятиліття вперто стверджували, що Мареничі вже давно емігрували до Канади. Ба більше, в роз¬мові з кореспондентом «Пошти» Валерій Маренич спростував і більш достовірну інформацію про причини розпаду тріо наприкінці 2004 року. Хоча на розмову погоджується неохоче - якраз відмовив у інтерв'ю одному із столичних телеканалів: «Краще за Слабошпицького все одно не скажу. Я інтерв'ю не даю - я даю концерти».
- У засобах масової інформації свого часу було чимало балачок і версій про те, чому Мареничі «розбіглися». Насправді тріо не розпалося у стислому розумінні, до цього потрібно також підходити артистично. Просто кожен член будь-якого справжнього мистецького колективу - це індивідуальність. І в решті-решт, мріє реалізувати передовсім себе.
Нагадаю, що я виступав із сольними програмами ще до того, як утворилося тріо. Їздив із піснями по цілому тодішньому Радянському Союзі й трішки знав, що таке джаз, фольк, кантрі. В якийсь момент нас зацікавила різна тематика. Антоніну - «класичний» народний репертуар, мене - повстанські пісні, а також твори інших народів - білоруські, польські. І кожен пішов своїм шляхом. До речі, схожа ситуація трапилася і в квартеті «Явір». Тобто, це на загал закономірно. Соліст має більше можливостей, розвивається швидше.
- Один із ваших сольних альбомів має назву «Пісні волинських авторів». Парадокс у тому, що вас - ще як учасника тріо, а згодом як соліста, можна назвати «волинським патріо¬том», хоч родом ви з Кривого Рогу...
- Так, я народився у Кривому Розі, де співіснували на одній землі дванадцять різних національностей. Можливо, звідси моє зацікавлення піснями різних народів. Однак і справді охоче співаю пісні волинських авторів, як і львівських. Вважаю, що їх потрібно підтримувати, цікавитися їхньою творчі¬стю. Зрештою, вони й відчувають схоже до мене, до моєї публіки. Київські автори дихають уже зовсім іншим повітрям, розмовляють іншою мовою.
- Схоже, найчастіше ваші концерти відбуваються саме у Львові та на Львівщині?
- І справді. Мене тут гарно приймають, у мене тут багато друзів. Аж сльози на очі навертаються під час кожної зустрічі. А приїхав зі Львова - і зразу в голові народжуються нові теми, нові ідеї. Адже ми живемо в піснях. І я дуже вдячний львівській публіці. Також традиційно маю багато своїх шанувальників за океаном. Гадаю, що коли б частіше звучали мої твори на радіо, по телебаченню, то й із концертами запрошували би більше. Проте, телебачення зараз має, на жаль, зовсім інші пріоритети...
- Вас часто просять на концертах заспівати щось із репертуару «Тріо Мареничів»?
- Звичайно, що просять, хоча й знають, що ми вже багато років не виступаємо разом. Переважно замовляють «Чом ти не прийшов». До речі, ця пісня так сподобалася моїм польським друзям, гурту «Братанки», що вони зробили її переклад і також часто виконують.
- А роялті за виконання чи трансляцію давніх пісень тріо отримуєте?
- З авторськими винагородами в нас «туман-туман»... Ситуація і справді незрозуміла. Наприклад, не лише в Україні, але й скажімо, в Канаді часто звучать і пісні тріо, і мої сольні твори. Мені це приємно, важливо, але от авторські гонорари отримую дуже рідко.
- Як складаються сьогодні ваші стосунки із іншими учасниками тріо? Антоніна Маренич у кількох інтерв'ю характеризувала їх не надто райдужно.
- Стосунки - суперкляса! В мене є своя халупа, так би мовити творча майстерня, і я, на щастя, можу там працювати хоч і о третій годині ночі. Я багато що за ці роки переосмислив, передумав, підібрав новий репертуар. На сьогодні записав уже шостий сольний альбом.
- Після того, як 2003 року Леонід Кучма своїм указом присудив усім учасникам тріо звання «Народних артистів України», чимало розмов велося про вирішення вашого «квартирного питання» в Луцьку. Сьогодні ситуація якось змінилась?
- Я чув, що Антоніна щось там просила. Але, на жаль, досі ми нічого не отримали. Та я не надто стежу за цим, адже, як уже говорив - маю свою творчу майстерню. І мені цього вистачає.
Автор Лідія Мельник, «Суботня пошта»
Додав Art-Vertep 18 серпня 2008
