Автори / Фестиваль Країна мрій / Як у середньовіччі новий рік святкували?
Мало хто знає, що днями українці мали б відзначати День святого Семена-Стовпника. З цього свята наші предки розпочинали відлік нового року — церковного і ділового. Супроводжувалася ця подія величною церемонією оновлення світла — весіллям або, як казали в народі, «женінням» свічки. За переказами (а відзначали свято ще й на початку ХХ століття), найгарніше дійство розгорталося в Києві, на Контрактовому майдані. Ще звечора сюди сходились братчики-цеховики зі своїми знаменами, цішками, корогвами. Йдучи, співали цехові гімни — пісні та побожні піснеспіви. Кожне братство несло свою велику воскову свічу. Опівночі весь майдан спалахував безліччю смолоскипів і воскових свічок. І тоді починалися народні гуляння.
— Той оперний співак так виспівував, а потім каже: «Чи нема у панства українського сала?». Уявляєте, співав арію за шмат сала!?— розказує козак, надриваючи живіт від сміху.
— Ось так, хлопці, за сало шляхта продається! — підтримує його інший.
Цей уривок з розмови вдягнених у козацькі лати чоловіків супроводжується гучним дружним реготом людей, що спілкуються за бокалом вина. І відбувається все це не в степу й не в XVI столітті. Фестиваль «Країна Мрій» та невгамовний Олег Скрипка 17 вересня запросили товариство на шляхетне зібрання «Осінь середньовіччя» до Софії Київської.
«Це творчий експеримент. Такого до нас ніхто не робив. Мало хто цікавиться українською бароковою культурою. Це абсолютно не розкручений час. Якщо хтось і робив аристократичні вечірки, то вони були у французькому, англійському чи німецькому стилях. А що таке українське бароко? Ось сьогодні ми відкриваємо власну історію, і багато людей готові до цього», — говорить Олег Скрипка.
Мета «Середньовічної осені» — відкрити власне аристократичне коріння українцям. А воно, напевно, не менш глибоке, ніж у будь-якої європейської нації. Тарас Компаніченко виконав піснеспіви двору князів Острозьких — одного з найбагатших та найшляхетніших родів усієї Європи ХІІІ—XVI століть, та з двору великого українського гетьмана Івана Мазепи. Під великосвітські співи та музикування Ніни Матвієнко й ансамблю давньої музики Костянтина Чечені відбулося славнозвісне «женіння свічки» українцями ХХІ сторіччя та гостями з-за кордону, яких на святі було чимало. Чи схожа була ця церемонія на обряд середньовічних українців — сказати важко. Але атмосферу свята господарям вдалося створити.
Під акомпанемент лицарських пісень, духовної та світської лірики «Хореї Козацької» Тарас Компаніченко вчив усіх бажаючих середньовічних танців. Згодом на подвір’ї Софії утворилося велике коло справжніх аристократів, що впевнено повторювали рухи, які колись так само вчили їхні предки. Танок вели навколо святкового дерева (така собі новорічна ялинка), повністю обв’язаного стрічками з папірцями, на яких були написані бажання присутніх,?— теж одна з українських традицій. Наші предки вірили, що бажання, загадані на цих папірцях на Семена-Стовпника, обов’язково збудуться. Цікаво, чи загадав хтось з державних мужів, що прийшли розважитись, щоб такі дійства стали традиційними?
Олег Скрипка зізнався, що має в планах наступний проект в рамках «Країни Мрій» — фестиваль етнодиско. Чекатимемо на нові зустрічі!
Тарас КОМПАНІЧЕНКО, музикант, кобзар:
— Нещодавно одна народна артистка сказала, що в Києві українською мовою взагалі ніколи не розмовляли. А те, що ми тут показуємо, пісні, танці — все це міська культура середньовіччя. Київські міщани мали свої звичаї, традиції. Свято, яке ми сьогодні відзначаємо — церковне новоліття, — далеко не єдине, яке святкували кияни. Київ завжди був осередком культури та побожності. Навіть в часи свого занепаду, скажімо, в XVI столітті, він зберігав так звану старокнязівську традицію. Тому те, що ви бачите тут, — лише маленька дещиця того старого світу.
На жаль, «Осінь середньовіччя» — одне з небагатьох місць, де ви можете познайомитися з українською історією, культурою. Бо у нас навіть про ХХ століття телевізійні передачі йдуть уночі. Якщо ви хочете подивитись, наприклад, Нечуя-Левицького, то вам потрібно виспатись удень, а потім не спати вночі. Тоді, може, ще вам «Землю» Довженка покажуть. У той час, коли діти мають можливість дивитися телевізор, слухати радіо, інформаційний простір забитий непотребом, який у нас активно споживається. Або це бездарна культурна політика держави, або це цілеспрямований вплив залишків колишньої метрополії. Історики про нашу істинну історію написали багато, тільки ж цього політики не читають, а орудують старими стереотипами, працюючи тим самим на інтереси іншої держави. Якщо ми сьогодні радикально не змінимо культурну політику держави, то втратимо чергове покоління, яке буде розчароване, бо не матиме впевненості в тому, хто воно є насправді, спадкоємцем якої культури воно є.
Олекса РУДЕНКО, президент ГО «Департамент військово-культурної антропології»:
— Олег Скрипка пропонує в такій неординарній формі повернення до національних цінностей, і нам це дуже симпатично. Чесно кажучи, якби мене запросив хтось інший, я б, напевно, не прийшов. Але я — палкий шанувальник гурту «ВВ» і особисто Скрипки, тому підтримую всі його затії. Своєю популярністю він повертає людей до історії власної країни. Насправді ж переважна більшість населення нашої держави абсолютно не знає національної історії й не прагне цього. Держава популяризацією історії не займається. А хто це буде робити? Цей захід, звичайно, не наймасштабніший, від нього завтра всі знавцями національних цінностей не прокинуться. Це свято «женіння свічки» колись вивчали в школі (згадайте «Свіччине весілля» Кочерги). Сучасна молодь взагалі цього не знає. Хто знає, що сьогодні свято Семена-Стовпника? Ну а те, що тут подають вино, — це не зовсім національна традиція, проте якийсь зв’язок з європейськими цінностями... Такі заходи потрібні, щоб люди не забували, хто вони. Втрата національної ідентичності призводить до втрати особистої ідентичності. Людина перетворюється на елемент маси безбарвних і однакових людей.
Ольга РЕШЕТИЛОВА, фото Руслана КАНЮКИ, «День»
Додав Art-Vertep 20 вересня 2008
Про автора
Міжнародний етнічний фестиваль "Країна мрій", м. Київ, Співоче поле. Ініціатор фестивалю - Олег Скрипка.
