Автори / Наталка та Олександр Шевченки / «Кривава осінь...» - левова доза задоволення!
Ніколи не думала, що лякатися—це так приємно...
Я знову в місті Лева. Не виходячи зі своєї київської квартири, не вибираючись з-під теплої ковдри, у компанії філіжанки запашної кави з молоком, я в той же час вчергове ступаю ногою на мокру від дощу львівську бруківку, петляю вузенькими вуличками, вслухаюся в далекі дзвони костьолу, і спостерігаю, як моє улюблене місто невідступно полонить осінь. Неймовірно, що подорож виявилася такою легкою й блискавично швидкою. З перших рядків я вже там, майже фізично відчуваю присутність затишної старовини, такої рідної готичності, й щиро дивуюся, що невідомий мені раніше жанр «джіалло»—то насправді італійський винахід, а зовсім не галицький. Адже ця моторошна і водночас весела, як «американські гірки», історія, здається, не могла статися більше ніде, окрім міста Лева...
Ця осінь матиме забагато червоних барв.
...Таємнича, майже містична постать чорної людини без лиця нависає над куполами й флюгерами Львова. Хтось на прізвисько Окозбирач веде неоголошену війну проти лише йому одному видного гріха, за який він карає місцеве жіноцтво, використовуючи вбивство в якості проповіді. Шлях йому перетинають три герої, очима яких я й підглядаю за цією витонченою битвою добра зі злом у антуражі заклопотаного буднями міста Лева — це Сергій Пасків, Олег Сокіл та Ніна Малишко. Міліціянт, приватний детектив та бухгалтерка - вибухова комбінація.
І ця трійця роздмухує такий карколомний вир подій, що оговтуюся я лише о п’ятій ранку; зі смутком перегортаю останню сторінку, змахуючи з очей непрохану сльозинку від вимушеного розставання з персонажами, котрі стали мені практично рідними, і дивуюся, як же непомітно минула ніч. А я ж лише збиралася погортати кілька сторінок на сон грядущий...
Я тішуся, що в нас ще вміють створювати захоплюючі історії—з тих, які не гріх розповісти на нічному привалі біля вогнища. Не переобтяжені псевдоінтелектуальними вибриками дімедролової свідомості тексти, не роздуті на триста сторінок еякуляти тінейджерських бравад, що претендують на звання єдиної «правильної» сучукрліт... а прості історії, від яких захоплює подих, а ближче до фіналу серце починає добряче калатати, неначе це ти сам щойно вступив у двобій із багатоликим персоніфікованим злом і вийшов з нього переможцем.
Такі оповіді переживуть ще багато нинішніх паперових рефлексій саме тому, що вони прості, й написані для читача, а не для «его» свого власного автора. Адже простота — ознака геніальності, казали класики. І нехай натаскані дипломовані критики-цербери плюються отрутою у ненависне словосполучення «жанрова література», для «Кривавої осені у місті Лева» в мене знайдеться тепленьке містечко у спогадах—як про книжку, котра, немов у дитинстві, захопила мене в полон і не відпускала до самісіньких фінальних титрів, котра примусила зріднитися з людьми, які ніколи насправді не існували... ні, як же вони могли не існувати?
Як колоритний сеньйор Бава може бути лише купкою друкарських знаків, цятками на папері? А хіба оцей привабливо-відразливий цинік Пасків ніколи не народжувався в реальному світі? Не хочеться вірити. Та гріє те, що я зможу в будь-який момент знову від початку і до кінця прожити цю пригоду, це «джіалло по-львівськи», і, навіть знаючи всі перипетії, отримати левову порцію читацького кайфу.
Повернутися до любого міста Лева тепер стало простіше, ніж будь-коли.
Буквоїд
Додав Art-Vertep 03 листопада 2008
