Автори / Тимофій Гаврилів / Україна Гавриліва

Нова збірка Тимофія Гавриліва «Моя Україна» – книжка про наболіле. Злободенне, якщо хочете. «Письменник, – казав Гаврилів, – не повинен писати про злободенне в серйозних творах, це робить їх скороминущими. Однак багато що не написати ніяк не вдавалося. Писалось, знаєте, дрібнички усілякі. Врешті, ці текстики були зібрані під однією обкладинкою».

З цього можна (було би) зробити багато статей. Статті також можна збирати під однією обкладинкою й видавати. Однак Гаврилів зробив ставку не на публіцистику - він зазначає у передмові, що намагався її прогнати з тексту, наскільки це було можливо. Відповідно, книжка претендує принаймні на художність. Тобто автору довелося балансувати між двома полюсами: з одного боку, просто кричати про наболіле (з тією долею іронії, з якою це можливо). З іншого, зробити «довгоживучі» тексти, які не відправляються через тиждень до смітника разом з таблоїдом, де їх надруковано. Баланс вдався. Тому, з одного боку, «Моя Україна» нагадує все-таки збірку статей, з іншого - ліричних прозових мініатюр на зразок Прохаськової «FM Галичини».

Зі злободенного в текстах - тематика. Гаврилів пише про Укрзалізницю й гарячу воду, про ЖЕКи, й школи, про русифікацію й Революцію. Між ними проскакують Венеція й Маркес. В закапелку причаїлися Менассе й Антонич. Тобто все те, про що авторові доводилося думати протягом часу написання книжки - а її інкубаційний період тривав з 1999 до сьогодні, - таки довгенько, як на стосторінкову збірочку in quarto .

Гаврилів думав про свій текст. Він хотів, щоб той йому подобався. Щоб вони подобались одне одному. Думав він і про читача - принаймні, складається таке враження, бо запропонував читачеві таки непоганий продукт. Завдяки літературній вправності йому вдалося вирвати в побутової рутини її художню потенцію (чи залишилась вона по цьому художньо-імпотентною?) і подати буденні ситуації в привабливий для вибагливого читача спосіб. Ця книжка - така собі спроба увіковічнити сучасні побутові, економічні й політичні обставини в літературі. Будь ці теми розкритими в статтях, коли все зміниться - а рано чи пізно таки зміниться, живемо ж ми в унікальний час - вони б залишилися в забутті. А так - хтозна, можливо, примхою майбутніх освітян котрась із цих мініатюр увійде до майбутніх шкільних хрестоматій, й учні проклинатимуть Гавриліва так само, як тепер проклинають Панаса Мирного чи Винниченка.

Тематично тексти, звісно, різні - в побутовій дійсності є про що писати так, щоб не повторюватися. Але принаймні одного спільного моменту не відмітити не можна, бо він стосується авторського способу сприйняття дійсності. Всі мініатюри - про, по суті, мову, а точніше - про подвійність імен. Про те, що насправді означають деякі слова, які ми звикло чуємо щодня. Слова з реклами й політичних гасел, з інструкцій і комунальних рахунків - там є багато завуальованого. Отже, якщо ви не вмієте читати між рядків, ви приймаєте ці слова за чисту монету й намагаєтеся діяти згідно з ними. І дивуєтеся, чому нічого не працює. Неправильно: слід укласти собі лексикон сучасного світу й читати між рядками. Читати й відчитувати те, чого вам не могли не сказати, але мусили сказати якось так завуальовано, щоб ви не зрозуміли, про що насправді йдеться. Гаврилів склав, звісно, не повний лексикон. Це не словник брехливих термінів, це підручник з думання. Підручник з правильного читання. «Моя Україна» - про те, що стоїть за на позір привабливими словами. То ж раніше брехали. Тепер говорять правду, але іншими словами, чим дезінформують більше, ніж якби брехали. Добре оволодівши навиком маскувати слова, можна стати кріейтором рекламних текстів або зайняти інше достойне місце в системі загальної облуди. Будете вчитись?

Не сумніваюся, що після першого прочитання «Мою Україну» засунуть у найдальший куток шафи (я не кажу, що це прочитання не принесе естетичного задоволення). Зараз ці тексти занадто актуальні, щоб легко було абстрагуватися він їхньої тематики й зосередитися на добротному авторському стилі. Але все ж до кутка шафи, а не до смітника. І коли настане час (тоді, коли все буде інакше), гаврилівську «Україну» можна буде з того кутка витягнути і тоді вже читати. Коли ця - його - Україна - буде вже не тією, яка буде надворі.

Поки що - запасаємось екземплярами.

EFANDY для ZAXID.NET

Додав Art-Vertep 05 листопада 2008